— Ірино Миколаївна, ми з вашим онуком реально голодуємо. Ваш син третій місяць не приносить у родину ані копійки, — почала вона з порога. — Я від нього чула зовсім інше. Що це ти пускаєш ним зароблене на вітер. Підозрюю, що його грошики пливуть у кишені твоїх улюблених батьків. Бачила їх нещодавно на новій іномарці

— Гірко! — кричали гості на весіллі Алли та Михайла. Наречена перед поцілунком помітила недоброзичливий погляд своєї майбутньої свекрухи. Він буквально свердлив її наскрізь, і дівчина вся зіщулилась.

Цю жінку вона боялася від самого початку їхніх стосунків із Мишком. Та завжди вважала, що її син гідний кращого варіанту, а в цієї ні кола, ні двора, зате пихи хоч відбавляй.

Настала довгоочікувана мить вручення подарунків молодим і тамада став жваво обходити гостей, збираючи конверти з грошима. Вони були не підписані й спробуй вгадай, хто і на скільки розщедрився.

Коли черга дійшла до батьків Мишка, його мати, Ірина Миколаївна, привселюдно, дзвінким голосом вимовила: «А ми молодим даруємо квартиру в новому будинку. Ось так!». І помахала в повітрі зв’язкою з двома сріблястими ключами. Ресторанна зала затихла, а Михайло кинувся обіймати своїх батьків.

Алла знала, що на весілля та сім’я не вклала ані копійки, і її батьки були ображені такою несправедливістю.

Виявляється, ось як усе щасливо обернулося і майбутня свекруха готувала молодятам дорогий сюрприз.

— Чесно сказати, не очікувала я від них, може й, правда, непогані вони люди, доню, — шепнула за столом Аллі її мати.

Але свекри ще не знали, що їхня невістка вже як третій місяць чекала дитину, і та просила свого чоловіка зберігати цю таємницю до пори до часу.

Після весілля молодята оселилися в подарованій однокімнатній квартирі на околиці їхнього невеликого містечка. Вони були дуже щасливі від того, що тепер завжди будуть разом у своєму затишному сімейному гніздечку.

Одного ранку, коли чоловік поїхав на роботу й Алла чепурилася у ванній кімнаті, краєм вуха вона почула сторонній шум за дверима.

Насторожившись, дівчина розчинила їх і з жахом в очах побачила, як Ірина Миколаївна порпається в їхньому комоді.

— А, ти ще вдома? — байдуже протягнула вона, як ні в чому не бувало, продовживши своє заняття.

— Що ви тут робите і як сюди потрапили? — голосно запитала її Алла.

— Я взагалі-то прийшла до себе додому, тому в сторонніх дозволів не потребую, — відповіла свекруха анітрохи не зніяковівши.

— У вас є ключі від нашої квартири?

— Що, що? Від вашої? Я не дочула? — голосно розсміялася Ірина Миколаївна, — люба, що ти наївна я здогадувалася, але що повна дурепа, переконалася тільки зараз.

— Навіщо ви мене ображаєте? Що я вам зробила?

— Скажи спасибі, що платиш тільки комуналку, а не оренду. Квартира ця моя і я буду приходити сюди тоді, коли мені заманеться.

— А Мишко в курсі того, що відбувається? І навіщо на весіллі вам треба було робити широкий жест і вводити гостей в оману?

— Я не збираюся звітувати перед тобою, дитино. Ти щойно дізналася всю правду і, думаю, цього досить на сьогодні. На мене чекають важливі справи і витрачати свій дорогоцінний час на безглузді пояснення я не збираюся! — напівпошепки відповіла свекруха і пішла в передпокій взуватися.

Увечері Алла все розповіла чоловікові. Вона чекала від нього підтримки й осуду вчинку його матері. Але той мовчки повечеряв і одразу пішов у душ.

Дівчина залишилася сам на сам зі своїми гіркими думами. Вона ще не розуміла до кінця в які підступні тенета потрапила.

Олежка зʼявився точно в строк і важив як справжній богатир. З появою довгоочікуваного сина, молоду родину привітали тільки близькі Алли. Свекруха зі свекром проігнорували цю подію. Алла зрозуміла, що Мишкові краще не скаржитися на його батьків і мовчки проковтнула образу.

Але це були тільки квіточки.

Чоловік незабаром перестав приносити додому зарплату й говорив, що це мати забирає в нього всі гроші.

— А нам на що жити? Олежці потрібні іграшки та підгузки, а мені, як матері, що годує, гарне харчування і вітаміни.

— Може вийдеш на роботу? — позіхаючи відповів Михайло.

— Ти при своєму розумі? Нашій дитині всього місяць.

— Працюй із дому. Мене немає з ранку до вечора, тобі ніхто не заважатиме.

— Так, але й допомагати теж нікому. Я не можу покинути нашого сина напризволяще і тупо заробляти гроші. Ти тоді для чого тут потрібен?

— Яка ти стала нудна! З тобою просто нестерпно перебувати вечорами вдома. Або вгамуйся, нарешті, або я переїду жити до батьків.

Алла була в повному шоці від такої вичерпної відповіді чоловіка і пішла ридати у ванну. Їхні з чоловіком стосунки з кожним днем тільки руйнувалися. Від колишнього доброго й турботливого Михайла нічого не залишилося. Вона жила з байдужим і безсердечним монстром.

Минуло три місяці.

Грошей у родині не стало взагалі, а чоловік усі вечори пропадав невідомо де. Алла доїла всі припаси в домі, а маленький Олежка перейшов на марлеві підгузки.

Батькам дівчина не наважувалася розповісти про складну ситуацію у своїй родині. Такий у неї був характер: не звикла вона скаржитися і перекладати свої проблеми на плечі інших людей.

І, одного разу, Алла дізналася, що Мишко грає на гроші й вліз у величезні борги. Поборовши свою гордість, вона, взявши сина, вирушила до свекрухи. Та зустріла її холодно й непривітно.

— Ірино Миколаївна, ми з вашим онуком реально голодуємо. Ваш син третій місяць не приносить у родину ані копійки, — почала вона з порога.

— Я від нього чула зовсім інше. Що це ти пускаєш ним зароблене на вітер. Підозрюю, що його грошики пливуть у кишені твоїх улюблених батьків. Бачила їх нещодавно на новій іномарці. Питається, звідки кошти на таку розкіш? Твоя мати проста медсестра в поліклініці, а батько звичайний тесля. Може ти відповіси мені на це питання?

— Ви щось плутаєте. Мої батьки як їздили, так і їздять на старій «Мазді».

— Ти і твоя матуся давно забрехалися. Я не вірю жодному вашому слову, а тепер пішла геть звідси! — злісно сказала свекруха.

— Будьте милосердні! Не шкода мене, пожалійте вашого маленького онука.

— А я в курсі, що мій Мишко взяв тебе заміж вже з пузом. Ще не відомо, кого ти нам усім підсунула. Дитина не схожа на мого сина ані краплі, тому мене ти не розжалобиш.

Аллі нічого не залишалося робити, як загорнувши немовля в ковдрочку, мовчки піти. Вдома вона зібрала свої речі в дорожню сумку й викликала таксі.

— Мені одразу не сподобалася ця сімейка і з квартирою вони вас як вправно надули. Не засмучуйся, доню, проживемо. Немає лиха без добра, — заспокоювала доньку засмучена мати.

Вранці Аллу розбудив телефонний дзвінок.

— Дружино, ти де? — почула вона в слухавці несамовитий голос чоловіка.

— Я пішла від тебе, Мишко, і подаю на розлучення.

На тому кінці дроту повисла тиша.

— Це ти так віддячила нам за все те добро, що я і мої батьки зробили для тебе? Плюнула нам у душу і пішла не прощаючись, по-англійськи?!

— Думайте, що хочете. А ти скоро будеш платити нашому Олежці аліменти!

Михайло платити нічого не збирався, а через пів року такого нестримного життя і марнотратства, пішов у інший світ.

Коли Олежка вже вчився в школі й Алла зустрічала його після уроків, помітила якось біля воріт згорблену літню жінку в старому пальті.

З великими труднощами вона впізнала в тій колись розкішну і модно одягнену Ірину Миколаївну.

— Дай хоч на онука глянути, втратила я всіх і залишилася зовсім сама. Викапаний Мишко цей хлопчик, — вона змахнула скупу сльозинку зі зморшкуватої щоки й поправила на голові сиву пасмо.

Алла, затуливши сина собою, мовчки дивилася на жалюгідну і стару колишню свекруху.

— Хто це була, мамо? — запитав її Олежка, коли вони прийшли додому.

— Не знаю, синку, бабуся просто помилилася. Таке іноді буває, — відповіла синові Алла і зайнялася домашніми справами. Їй більше не хотілося згадувати своє сумне минуле.

***

Кожна людина отримує по заслугах, але не завжди так, як очікує. Ця історія — гірке нагадування, що сімейне щастя не купиш за гроші, а підступність і жадібність рано чи пізно повертаються бумерангом.

Цікаво, як би ви вчинили на місці Алли? Чи змогли б так швидко порвати з минулим, яке принесло стільки болю?