Ішов третій тиждень з нашого розлучення, і в моєму житті з’явився інший хлопець, повна протилежність першому, яскраве моє доповнення, мені з ним комфортно у всьому, спілкуванні, він дуже чуйний, безмірно дбайливий, не боїться суспільства

Мені 21 рік. Вчора в мене з’явився другий хлопець. Почуваюся жахливо. Гидотно. Але нічого не можу з цим вдіяти. Я соціально активна людина, обожнюю перебувати в центрі уваги, почуваюся у великих компаніях, як риба у воді. У мене добре підвішений язик, і майже з кожною людиною я можу знайти спільну тему для обговорення.

І от 9 місяців тому в мене з’явився юнак, повна мені протилежність. Він замкнутий, сором’язливий, ненавидить великі компанії. У нього два близькі друга, і то один навчається дуже далеко, тому вони не можуть контактувати, а інший вічно в навчанні. Власне, із близьких у нього є лише я.

Я покохала його не відразу, мені потрібен час для того, щоб пройти шлях від «я тебе не зраджу, і ти будеш моїм ідеалом» до «я не нічого мінятиму, тому що це марно, я прийму тебе таким, який ти є, і все буде добре”.

Він вчепився в мене мертвою хваткою. Він життя свого без мене уявити не може. І, знаєте, я його й правда полюбила. Але у стосунках я почувала себе некомфортно, мені завжди чогось не вистачало, і я була ініціатором сварок, якийсь час його сильно принижувала, навмисно робила йому боляче.

У червні ми розлучалися на цьому ґрунті з його ініціативи. Найбільше погано мені було. Я зрозуміла, що ця людина мені дорога, і я більше не принижуватиму його. Зрозуміла, що проблема була в мені, і якщо я хочу щось змінити, то мені треба почати з себе, тому я пішла до психолога. Психолог планомірно вивела мене до того, що це людина не моя. Я чомусь зрозуміла це особливо яскраво.

Ішов третій тиждень з нашого розлучення, і в моєму житті з’явився інший хлопець. Повна протилежність першому, яскраве моє доповнення. Мені з ним комфортно у всьому, спілкуванні, він дуже чуйний, безмірно дбайливий, не боїться суспільства.

Він почав ставати мені все ближче, і я дізналася, що він закоханий у мене вже близько двох років, а тут я, та ще й розлучилася зі своїм першим чоловіком. Казка.

Тривало це все недовго, тому що перший молодик зрозумів, що йому без мене важко, я розтанула, і ми вирішили продовжити стосунки. Другий молодик відійшов на задній план. Був дуже засмучений відносинами, що не відбулися.

Ішов час, він заспокоювався, але я відчувала, як мене до нього тягне. Зі своїм молодим чоловіком ми вибудували відносини краще за колишні, але мене лякав той факт, що ми часто гриземося і сваримося. І ось другий хлопець покликав мене на одне святкування за місто.

Велика компанія, напої, загалом, усі блага. І тоді я весь вечір не відходила від нього, а він від мене, і так нам було добре і чудово, що мій хлопець відійшов на другий план.

А через день я вирішила розлучитися з ним, аргументуючи тим, що: «Мине час, і ти зрозумієш, чому я так зробила». Думала, що він за ці 9 місяців просто став моєю звичкою.

Того дня ми зустрілися. Він дуже довго плакав, потім я довго плакала. Пройшов ще день, ми спілкувалися в соцмережах, а вчора чорт мене смикнув сказати, що я люблю його.

Ось так. Другий хлопець знає про ситуацію і сподівається почати зі мною прекрасні стосунки, а я повернулася до свого молодого чоловіка. Другий раз. Ніхто один про одного не знає. І начебто я справді люблю обох. Але через свою послужливість знову зробила так, щоб було комфортно всім довкола. Всім, окрім мене.