Його мати, така тендітна, спокійна, рідна і раптом її може не стати? Як же бути? Де взяти такі гроші?

— Приїду, відразу заяву подамо, обіцяю, — Роман поцілував свою наречену, а вона кусала свої пухкі губки:

— Ой, не знаю, мені здається, твоя мама мене ненавидить.

— Тетянко, на тобі одружуся я, а не мої батьки, ми житимемо окремо, обіцяю. Хоча, можна було б і бути з ними ввічливішим, — Роман докірливо глянув на дівчину, а вона відразу розлютилася:

— Я не можу під когось підлаштовуватися! І жити окремо, це орендувати, так? Це дорого. А мені потрібно одяг купувати, сумочки, я не хочу сірою мишею ходити!

— Будуть у тебе і сумочки, і сукні, не обіцяю найдорожчі, але необхідне буде, — з усмішкою заспокоїв Роман.

Він на два місяці їхав у відрядження. Їхати йому зовсім не хотілося, але начальству, як кажуть, видніше, тим більше Роман тільки влаштувався на це підприємство і відмовитися не міг.

Йому обіцяли дуже добре заплатити. Тетяна, наречена Романа, навіть зраділа, адже тоді він їй купить саме ту весільну сукню, яку вона й хотіла.

А ось його засмучувала така довга розлука, він не знав, як без своєї коханої і день проживе, не те, що місяць.

У потязі Роман думав про те, наскільки щасливими вони будуть з Тетяною. Вона готуватиме йому смачненьке, хоч Тетяна поки не вміє готувати, але навчиться ж.

А він їй допомагатиме, сміття виноситиме, картоплю чиститиме, подарунки купуватиме. Потім дитина з’явиться, спочатку краще хлопчика.

Він підросте і Роман його вчитиме кататися на велосипеді. А потім можна й дівчинку.

Тетяна каже, що поки що не готова заводити дітей, але це вона зараз так каже, а потім, як дізнається, що чекає дитину,  одразу зрозуміє, яке це диво. Роман усміхався, думаючи про майбутнє сімейне життя і засмучувався, згадуючи, що їде так надовго.

У фірмі, куди він прибув, його прийняли дуже привітно. Симпатична секретарка показала, де буде його робоче місце і повідомила, що в цей день він вільний, може поїхати до готелю, де йому вже підготували одномісний номер, відпочити чи піти подивитися місто, воне у них, як вона сказала з гордістю, дуже гарне і затишне. Романа навіть відвезли службовою машиною.

Роман розташувався в готелі, поїв, погуляв і гарненько виспався. А наступного дня почав працювати.

З ним разом працював Степан, хлопець, який теж приїхав у відрядження, як і Роман.

Хлопці одразу порозумілися і навіть почали разом проводити вечори, тим більше, що жили вони в одному готелі, тільки на різних поверхах. Невдовзі Степан познайомився із дівчиною.

Був жовтень, уже досить морозний місяць, тож молоді спочатку сиділи в номері у Степана, а потім, коли до нього підселили сусіда, вони почали приходити до Романа.

Роман не був проти, одному йому було нудно, а з хлопцями час летів непомітно. Ще йому було цікаво спостерігати за товаришем та його подругою.

Степан був високий, дуже худий і гамірний. Він увесь час сміявся, махав руками, щось вигадував. Олександра ж, навпаки, була невисока і трохи повненька, але це її зовсім не псувало, навіть навпаки, робило милою.

До того ж дівчина була дуже спокійна, усміхнена, з живими яскраво-блакитними очима.

Якось увечері, за тиждень до закінчення відрядження, Роману зателефонував батько, він був дуже засмучений:

— Синку, біда у нас, — повідомив він тремтячим голосом, — Мама днями пройшла обстеження і виявилося, що у неї дуже серйозне захворювання. У нашій країні ліки такі ще не виробляють, а щоб купити імпортне, з-за кордону, потрібна дуже велика сума грошей, просто величезна.

Можна продати нашу квартиру, але нам тоді зовсім не буде де жити. Лікарі нічим допомогти не можуть, кажуть, що без лікування мама у кращому разі проживе півроку. Що ж нам робити?

Роман нічого не відповів, завмер, дивлячись в одну точку. Він не знав, що робити.

Його мати, така тендітна, спокійна, рідна і раптом її може не стати? Як же бути? Де взяти такі гроші?

Кредит не дадуть, він ще мало пропрацював, а батьки — пенсіонери. І зайняти нема в кого, та таку суму ніхто й не дасть.

— Що сталося? — Степан обережно доторкнувся рукою до плеча товариша.

Роман рівним, важким голосом розповів про своє горе. Дізнавшись про проблему, Степан важко зітхнув, ось уже біда, то біда.

А Олександра нічого не сказала, дивилася своїми блакитними очима, наче замерзла.

Вранці Роман пішов до начальника і попросився поїхати раніше, але його умовили залишитися, робота ще не була завершена, а потерпіти залишилося лише тиждень. Навіть пообіцяли виплатити премію.

А ось Степан за день зник. Просто поїхав, покинувши все. У фірмі навіть обурилися, він нікого не попередив про від’їзд.

Того вечора Роман сидів у кімнаті один і думав тільки про маму. Тут хтось постукав у двері. Це була Олександра, бліда та розгублена.

— Романе, можеш мені допомогти? — До сліз бентежно запитала вона, — Розумієш, мені Степан пропозицію зробив, і я батькам сказала, що заміж виходжу. навіть посварилася з ними через це, а він поїхав, нічого не сказавши і на дзвінки не відповідає. Тепер, якщо з’ясується, що наречений мене просто покинув, батьки заклюють мене зовсім.

Сходи зі мною до нас, ніби це ти — мій наречений і одружитися не передумав. Познайомишся з ними, посидимо, поговоримо просто.

Можеш про себе говорити, так навіть краще, я не називала ім’я Степана. Потім поїдеш додому, я трохи, начебто, тебе почекаю і, на кшталт, передумаю заміж, ну і все. Будьласочка, — дівчина так подивилася на Романа, що він розгубився.

Обманювати він нікого не любив, але Олександрі хотів допомогти. Та й відволіктися від важких думок можна було хоч на якийсь час.

Гарна вона дівчина, а Степан, так погано вчинив, хіба можна пропозицію зробити і втекти? Рома б так не зміг. І він погодився.

Батьки Олександри виявилися дуже приємними людьми. Освіченими та не бідними.

Вони обоє працювали у своїй фірмі, досить серйозній, але при цьому залишалися простими та гостинними.

— Значить, ти Романе? Добре ім’я, — з добродушною усмішкою важко притиснув  Романа по плечу Іван Віталійович, батько Олександри кремезний чоловік.

Мама Олександри, трохи повненька, як і дочка, і теж дуже симпатична. Вона намагалася залишатися серйозною, але видно було, що їй не терпілося відвести Олександру побалакати на кухню, так вирували всередині неї емоції.

— Знаєш, Романе, — додав Іван Віталійович, після того, як цілу годину про все розпитував, за тебе я спокійно дочку свою видам. Не думав я, що вона зможе нормального нареченого вибрати, все обирала брехунів несерйозних. А тут я радий. Коли заяву подавати підете?

Мама Олександри, почувши слова чоловіка з кухні, куди вона все ж таки повела доньку, визирнула і щасливо посміхнулася, знала вона, що чоловікові важко догодити, а доньку вдало заміж видати дуже хотілося.

Та й їй самій Роман сподобався, відчувалося, що з такою людиною, як за кам’яною стіною, донечка буде. І дітей напевно любить, очі які добрі.

— Тату, мамо, —. раптом сказала Олександра, глибоко зітхнувши, — у мене є ще дві новини, щоправда, одна хороша, інша погана. Але почну з гарної. Ви скоро станете бабусею та дідусем.

Її батьки здивувалися, але все ж таки вирішили зрадіти, адже, батько їхнього майбутнього онука їм сподобався, та й весілля скоро. А ось Роман витріщив очі і вже було відкрив рота, щоб сказати, що гра зайшла занадто далеко, як Олександра продовжила:

— Погана новина про маму Романа. Вона серйозно хвора, і, якщо їй не купити дуже дорогі ліки за кордоном, вона скоро помре. У Роми та його батьків таких грошей немає.

Але, татку, ти ж можеш допомогти їй, вона ж скоро буде моєю свекрухою. Ти ж даси їм грошей на ліки?

Іван Віталійович розгубився, але відразу підійшов і співчутливо сказав збентеженому Роману:

— Звісно, ​​допоможемо. У мене мама померла, коли я ще у школі вчився, знаю, як це. Дам я тобі грошей, хоч скільки, вистачить у нас. А ми потім ще заробимо, правда? — Він суворо глянув на маму Олександри, але вона і не думала заперечувати, для щастя дочки вона була готова на все.

— Олександро, ти що наробила? — Обурено прошепотів хлопець, коли він і дівчина закрилися в її кімнаті, — Яка дитина? Ми так не домовлялися! Ти Степану про це розповіла?

— Романе, — дівчина винувато опустила голову, — так, я чекаю дитину. Але й ти не врятуєш свою маму без грошей мого батька, чи не так?

А Степан знає, тому й втік, — дівчина сумно посміхнулася, — Добре, що зараз. Гірше, якби після весілля.

Хоча, потім, напевно, не втік би, він же думав, я з бідної родини, а тут такі гроші. Романе, може, я й не права, але інакше ти грошей ніде не знайдеш, а часу в тебе і твоєї мами немає.

Але, найголовніше, якщо батьки дізнаються, що батько дитини втік, вони напевно змусять мене позбутися дитини. Батько, хоч і здається добрим, але дуже суворий і завжди казав мені, що не дасть їх зганьбити.

А я не можу позбавитися від своєї дитини, вона моя, рідненька. Романе, всього кілька місяців, а потім розлучимося і все.

Дитину я запишу тільки на себе, тож ніякої відповідальності за неї ти не нестимеш. — Олександра підійшла близько до Романа, подивилася йому в очі: — Зате маму свою врятуєш.

— Я не хочу нікого обманювати, — тихо відповів їй юнак і відразу закрив обличчя руками, — Що ж мені робити? —

Простогнав він і різко подивився на Олександру: — А що я Тетяні скажу? Я ж їй обіцяв, що, як приїду, підемо до РАЦСу подавати заяву. А я свої обіцянки звик виконувати.

— А ти спробуй, поясни їй, попроси почекати місяці зо три, заради твоєї мами. А розлучишся, розпишетесь. У Романа боліла голова.

Він розумів, що це єдина можливість врятувати маму, заради цього він був готовий на все, але не знав, як умовити Тетяну, як правильно все їй сказати.

— Гаразд, я спробую поговорити з нею. Але врахуй, — він суворо подивився на Олександру, — гроші я всі поверну, нехай не одразу, але поверну.

Дівчина сором’язливо посміхнулась і кивнула головою.

— Тетяну, — несміливо почав розмову Рома, зателефонувавши нареченій, — ми зможемо одружитися лише за кілька місяців. Стривай, вислухай мене спочатку, це дуже важливо…

Він розповів Тетяні про хворобу матері, про те, що тільки так може її врятувати, але дівчина перебила його:

— Що ти брешеш?! Бачила я твою матусю, жива і здорова, але, якщо й захворіла, чому я маю через неї весілля відкладати? Ще й такі гроші за лікування платити?

Краще на весілля витратили б. Ти все це вигадав, бо зрадив мені, багатеньку там знайшов, так? От і сиди там, а мені вже інший пропозицію зробив, теж багатий, і мама в нього здорова, зрозуміло? — І вона відключила телефон.

Роман довго дивився на темний екран, а потім повільно перевів погляд на Олександру і прошепотів:

— Знаєш, а, адже, я міг на ній одружитися…

За кілька днів відрядження у Романа закінчилося, і він поїхав додому. Там, несподівано для батьків, він сплатив ліки для мами.

Вона довго плакала, від радості, звісно. Запитувала, де він узяв такі гроші, а він лише знизував плечима. Потім він домовився у фірмі про переведення в цю філію і поїхав.

Роман та Олександра подали заяву до РАЦСу і незабаром одружилися. Але вони не розлучилися за три місяці, як збиралися.

Загалом через місяць вони зрозуміли, що просто створені одне для одного і їхній фіктивний шлюб несподівано для них самих виявився найміцнішим і справжнім.

Через півроку після весілля у них з’явився син Антон, чарівний хлопчик, схожий на діда Івана. І ніхто навіть не здогадувався, що Роман Антону не рідний батько, бо любив його так само сильно, як і молодших доньок-двійнят.

До речі, мама Роми одужала і разом із чоловіком приїжджала до дітей та сватів у гості. Коли вона дізналася, що гроші на її лікування дав Іван Віталійович, навіть розгубилася, не знаючи, як його віддячити, на що той ляснув її по плечу, наче не сильно, але так, що мама Романа мало не впала, злякано підтримав її і з усмішкою кивнув у бік зятя:

— Ваш син зробив мою дочку щасливою, тож ми в розрахунку.

А ось Тетяна розлучилася зі своїм багатим чоловіком, не порузумілася зі свекрухою, та її швиденько й вижила. Більше дівчина заміж не вийшла, чомусь ніхто не кликав.