Коханий хоче, щоб ми жили з його батьками, він єдина дитина у сім’ї, батьки у нього старі, але років 20 точно проживуть, а я не хочу жити із чужими мені людьми, я їх навіть не знаю

Мені 21 рік. Незабаром збираюся виходити заміж за кохану людину.

Він чудовий хлопець. Зустрічаємося довго, збираємося одружитися, бо не хочемо втрачати одне одного, але він хоче, щоб ми жили з його батьками.

Він єдина дитина у сім’ї. Батьки у нього старі, але років 20 точно проживуть. А я не хочу жити із чужими мені людьми, я їх навіть не знаю.

Я і так 20 років жила зі своїми батьками і знаю, що це буде складно. Постійний контроль, не почуваєшся дорослою людиною, коли вони дивляться на тебе, ніби ти дитина і приймають рішення за тебе.

Крім того, у них свій величезний будинок, кілька квартир, тож із житлом проблем немає, як і з грошима. Я просто хочу, щоб мій хлопець зрозумів, що йому комфортно жити зі своїми батьками, але не мені, бо вони мені чужі.

Я все одно не почуватимуся як удома, бо мій дім — це мій хлопець, якого люблю, а не його батьки. Мені психологічно важко від цього, і я відчуваю, що я на межі зриву.

Але мій хлопець цього не розуміє чи не хоче зрозуміти. Що мені робити?

Якщо я потерплю 20 років, доки його батьки вирушать в останню путь, то мені буде вже 40 років! І не буде жодної романтики, жодної волі.

У мене будуть діти та багато проблем — як їх виховати, відучити в університеті, видати заміж тощо. Але й втрачати свого хлопця я не хочу, надто його люблю.

Мені потрібна порада і нейтральна думка, тобто ваша, щоб поглянути на ситуацію збоку. Ультиматумів я не хочу ставити, але й не знаю, як інакше.