Колеги кепкували, батьки теж не зрозуміли, сказали, де це бачено, щоб чоловік у декреті сидів, але мама щодня приїжджала та допомагала, бо сам, напевно, спочатку не впорався

Багато хто мене засуджує, що пішов у декрет замість дружини. У нас прийнято, що вихованням дитини має займатися жінка. Але кілька моїх знайомих ніби жартома казали, що могли б і самі піти в декрет, тільки хіба чоловіча ця справа? Та й глузувань з боку рідних та близьких побоюються.

Мені 36 років, я веб-розробник. Мені завжди подобалося працювати віддалено, та й дітей дуже люблю. Тож коли дізналися, що у сім’ї очікується поповнення, особливо довго не думали. Мені пощастило зустріти людину з такими ж життєвими настановами та поглядами як у мене.

За рівнем затребуваності наші професії ринку однакові, але оскільки дружина отримує більше, було вирішено, що у декрет піду я. Коли син народився, дружина взяла декрет на пів року, а потім написав заяву я. Колеги, звісно, були здивовані, а ось начальниця пішла назустріч (вона сама пів року тому повернулася з декрету) та відпустила.

Чи змінилося моє життя? Звичайно. Раніше міг вийти з дому з телефоном, ключами та картками, зараз беру із собою змінний одяг для сина, пляшечки, серветки. Мій декрет тільки зміцнює сімейні стосунки, нерозуміння стало набагато менше. Адже я усвідомив, що сидіти з дитиною це теж відповідальна і важка праця.

Мій приклад виявився заразливим. Друг Антон – економіст. Коли в його офісі пішли чутки про скорочення, він задумався. І якось раптом раптом виявилося (дуже до речі), що його дружина чекає дитину. У підсумку на сімейній раді вирішили, що до декрету піде він. І не звільнять, і ще пристойну допомогу платитимуть.

Дружина теж переоформилася, якісь дні їздила до офісу, частину роботи брала додому. У результаті вони почали планувати життя так, щоб встигати і роботою зайнятися, і одне для одного час знайти. Так, і колеги, і шеф розуміли, що його відпустка — очевидна спроба зберегти робоче місце. Але зробити нічого не могли, тому що згідно із законом все було дотримано, та й ключові проекти він вів віддалено.

На прогулянці з сином я познайомився ще з таким самим батьком. Він юрист, дружина дуже відповідальна людина, працювала майже до самих пологів, переробляла нещадно, боялася, що піде в декрет, і все в них в компанії без неї посиплеться. Вагітність була важка, пологи теж. Весь цей героїзм обернувся серйозними проблемами зі здоров’ям.

Майже два місяці після народження сина дружина пролежала у стаціонарі із проблемами зі здоров’ям. Ось йому і довелося терміново оформляти відпустку для догляду за дитиною на роботі. Начальство було в курсі ситуації, тож пішли назустріч. Колеги кепкували, батьки теж не зрозуміли, сказали, де це бачено, щоб чоловік у декреті сидів.

Але мама щодня приїжджала та допомагала, бо сам, напевно, спочатку не впорався. Хоча й переглянув все відео в інтернеті про новонароджених та догляд за ними, читав блоги батьків, які опинилися в схожій ситуації, але допомога мами виявилася вирішальною. Вони впоралися.

Коли дружину виписали, вони вирішили, що нічого не змінюватимуть. Зараз вона координує робочі процеси з дому як може, періодично знову лягатиме в стаціонар, три тижні тому була чергова операція. Що про нас люди говорили? Та мені ніколи до чужої думки не було справи. Хороші люди підтримають, думка решти не важлива.