Коли через п’ятнадцять років Віктор віджав у батька Алли його будівельний бізнес, татові було під сімдесят, і він був хворий. А Віктор подав на розлучення, адже Алла йому дітей так і не подарувала, а він хотів дітей, і тому він одружується з молодою жінкою, яка подарує йому спадкоємців

— Усі вільні, а ви, Алло Леонідівно, будь ласка, затримайтесь, — суворо промовив начальник сектора після наради з підбиття підсумків роботи.

Алла приречено зітхнула. Здавалося, попри всі її зусилля, вона так і не вписалася в їхній колектив. І справа не в її поганій комунікабельності, а зовсім в іншому…

Останнім часом Аллі здавалося, що її неймовірні зусилля не минули даремно, і вона нарешті опанувала програму для креслення. Колектив у них був хороший, щоправда, всі молодші за неї, і Алла Леонідівна соромилася себе та старалася, старалася стати кращою…

Ні, вона соромилася не своєї зовнішності, свої вади вона давно вже пережила. У неї був товстий ніс і невиразне обличчя, та й фігура давно вже не та. Але головне не це.

Алла Леонідівна соромилася себе, як поганого працівника.

Вона після закінчення інституту відпрацювала всього півтора року, а потім вийшла заміж. І чоловік умовив Аллу зайнятися домом і згодом їхніми дітьми. Віктор був дуже чарівний, він приголомшливо до неї залицявся.

Познайомив з ним Аллу її тато, Віктор працював у його будівельній фірмі й подобався батькові. А в Аллочки зовсім не було залицяльників, вона завжди була непоказна.

Незабаром після їхнього весілля батько наблизив Віктора і зробив його заступником із закупівель. Алла ж купалася в компліментах чоловіка, в які їй не дуже вірилося, але дуже хотілося вірити.

— Чому у вас немає ще дітей, Алло? — раз у раз стала питати Аллу мама приблизно років через п’ять.

Але Аллу Віктор переконав, що у нього дуже важка робота.

Він постійно мотається по відрядженнях, щоб укласти вигідні договори на обладнання та матеріали. Страшенно втомлюється, адже він створює фундамент для їхньої родини та майбутніх дітей.

Але з дітьми треба ще трошки зачекати, зовсім трохи. Адже у них тісна квартира і стара машина, а на дітей завжди багато витрачається.

Та щойно Алла починала пропонувати, щоб вона теж вийшла на роботу, як Віктор страшенно ображався:

— Ти що, Алло, я ж для сім’ї стараюся, ледве додому з роботи доходжу. Хто ж мені поїсти приготує, одяг попрасує і випере, і вдома буде лад підтримувати, якщо ти працювати підеш? Ти матимеш жахливий вигляд від втоми, а заробиш, порівняно зі мною, мізерні гроші. Подумай сама, Аллочко.

І Алла погоджувалася, вона й так не красуня, та й Віті важко буде, вона ж його дружина і давала клятву і в горі, і в радості разом бути…

Коли через п’ятнадцять років Віктор віджав у батька Алли його будівельний бізнес, татові було під сімдесят, і він був хворий. А Віктор подав на розлучення, адже Алла йому дітей так і не подарувала, а він хотів дітей, і тому він одружується з молодою жінкою, яка подарує йому спадкоємців…

Аллі дісталася квартира та їхня поношена машина. А будівельна компанія вся перейшла Віктору, він спритно все влаштував, давно до цього йшов.

Батьки вважали, що в усьому винна їхня донька, це вона жила собі на втіху і не народила чоловікові дітей, хіба це сім’я? І сенсу пояснювати батькам, що Віктор сам так все спеціально обставив, не було.

Батько по слабкості мало не сам передав усі віжки правління фірмою зятеві, настільки йому подобалася його енергійна життєва позиція. Все одно Алла не здатна керувати бізнесом, та й по совісті саме Віктор вивів компанію на новий рівень…

Новий початок і несподівана зустріч

Алла пів року просиділа вдома, ледь не вила від туги і стала намагатися влаштуватися на роботу, адже жити на щось треба.

Це був вимушений захід, можна було, звісно, й простішу роботу знайти, але вона намагалася знайти місце саме за фахом.

Може, комусь це здасться дивним, але вона хотіла хоч якось відчути, що вона теж ще чогось варта…

Але без досвіду роботи, та ще з такою величезною перервою, Аллу ніде не брали. І нарешті, коли вона вже майже зневірилася, Аллу взяли на найнижчу посаду в невелике проєктне бюро на декретне місце.

Алла з жахом зрозуміла, що тепер вже ніхто не креслить на кульманах, а всі проєкти робляться на комп’ютері в спеціальних креслярських програмах.

Молоді співробітники їй допомогли освоїти програму, але Алла все одно відчувала себе недолугою.

Але колектив у них і справді був хороший, у бюро панувала доброзичлива атмосфера, і Алла все ж таки звикла. Звикла знову бути сіренькою мишкою, вона й одягалася так, щоб бути непомітною…

— Алло, а ти нашому головному інженеру проєкту подобаєшся, помітила це? — якось сказала їй Лілія, головний спеціаліст їхнього сектора, і Алла навіть розсміялася:

— Це найменше, що мене взагалі в цьому житті тепер цікавить!

Лілія посміхнулася, але не стала продовжувати. Алла ж майже одразу забула її слова. Тепер вона вирішила жити тільки для себе, годі, вона стільки років віддала Віктору, що більше вже нічого не хоче, ніяких стосунків.

Тим більше що їхній Анатолій Іванович був помішаний на роботі та проєктах виробництва робіт. Більше він ні про що з ними не говорив. До того ж він нижчий на пів голови від Алли, у нього лисина намічається і вуха відстовбурчені, він зовсім не симпатичний, він просто її начальник, і не більше…

Усі вийшли після наради, Алла залишилася.

— Що ж ви так, Алло Леонідівно? Я подивився вашу частину проєкту, ви поставили аутригери крана при монтажі балки прогонової будови так, що може бути перекіс осі. Ось, дивіться!

Анатолій Іванович увімкнув комп’ютер, встав за спиною Алли, і став їй пояснювати, як треба.

Він притулився до неї, простягаючи руку і показуючи щось на екрані комп’ютера, а Алла раптом завмерла, треба ж. Його дотик був їй приємний.

— Ну що, ви зрозуміли? — закінчивши пояснювати, запитав Анатолій Іванович.

Алла кивнула: — Так, дякую, я зараз виправлю.

Вона і справді все зрозуміла, а він схвально додав:

— Я бачу, що ви стараєтеся, і знаєте, на вашому місці була молода дівчина, вона набагато більше робила помилок, а ви молодець, змогли все згадати і добре працюєте.

Доля дарує другий шанс

Від цієї простої похвали Алла летіла додому, як на крилах. Вона не найгірша, вона звичайна і навіть молодець. І нехай їй вже за сорок, вона починає вірити в себе.

Наступного дня Алла прийшла на роботу в новій кофтинці та з легким макіяжем. Давно не користувалася, та раптом захотілося.

Того ж вечора Анатолій Іванович підійшов до її робочого місця, подивився на екран її комп’ютера і схвально кивнув:

— А ви молодець, Алло, може, разом повечеряємо в кафе за рогом, я там часто один вечеряю, складете мені компанію?

За вечерею вони з Анатолієм якось зовсім непомітно розповіли одне одному про себе майже все.

Анатолій, на відміну від Алли, був одружений лише пів ,,розповідь спеціально для сайту рідне слово,, року. Але так невдало, що йому цього вистачило і надовго відбило бажання спілкуватися з дівчатами. А в Аллі він побачив споріднену душу, таку ж розтоптану, але все ж таки живу…

Коли з декрету вийшла та дівчина, на місце якої взяли Аллу, Алла вже теж йшла в декрет.

Але директор сказав, щоб вона поверталася, адже такі відповідальні працівники їм дуже потрібні.

Анатолій і Алла дуже щасливі, у них росте донечка Маринка, і їхнє життя заграло яскравими барвами після того, як вони нарешті знайшли одне одного.

І ніякі відстовбурчені вуха чи товстий ніс не мають взагалі ніякого значення, коли люди стикаються душами…

Дорогі наші читачі, ця історія Алли — це наче тепле спогади з минулого, коли здається, що все вже позаду, а життя готує тобі ще один, неочікуваний, але такий бажаний подарунок.

Мені здається, що доля завжди дає шанс, головне — не пропустити його. Іноді, щоб знайти своє щастя, треба пройти через вогонь, воду й мідні труби, але воно того варте.

А як ви гадаєте, чи завжди можна розпізнати свою людину, коли вона з’являється у вашому житті, чи іноді треба просто відпустити кермо і довіритися долі?

І чи вірите ви, що справжнє щастя можна знайти навіть тоді, коли вже й не чекаєш?