Коли мій чоловік спав після нічної зміни, а я була на роботі, дочка зібрала більшу частину своїх речей і з’їхала з верхньої квартири, яку ми збудували для неї, залишила нам листа, в якому говориться, що такі люди, як ми скоро вимруть

Я дуже добре розумію образу та біль батьків в історії, де дочка не запросила їх на своє весілля. І мені цю сім’ю щиро шкода. Як то кажуть, поки ти сам не побував у цій шкурі, дуже важко всю цю невдячність і зраду найріднішої та близької людини, зрозуміти та пробачити. Ворогу не забажаєш.

Багато хто пише, що батьки самі винні. А в чому вони винні? В тому, що дуже люблять свою дівчинку і хотіли для неї тільки добра, і щоб їй було легше. З нами трапилася подібна історія. Душевна біль просто розриває мені серце вже третій рік. Тому я й вирішила поділитися своєю історією із вами.

Я встаю вночі і плачу і не знаю, як жити далі і як проковтнути цю гірку пігулку життя. Наша єдина дочка зробила з нами так само, не запросила нас на весілля, не приїжджає і не дзвонить, а повідомила про те, що вона вийшла заміж електронною поштою.

Написала, що дуже нас любить і сподівається, що ми зможемо її колись зрозуміти та прийняти її вибір. Розкажу свою історію із самого початку.

25 років тому ми переїхали до іншої країни. Починати було дуже тяжко. Іноземна мова давалася дуже важко, але ми змогли стати на ноги, здобути освіту, влаштуватися на роботу і побудувати великий будинок на дві родини. Спочатку у верхній квартирі (100 м) жили мої батьки, а потім коли їх з нами не стало і після нового ґрунтовного ремонту, там почала жити наша тоді 25-річна дочка.

Ми також одягали нашу єдину дочку з голочки, щоб вона ні чим не відрізнялася від місцевих і не відчувала себе ущемленою. Нам із чоловіком доводилося дуже багато для цього працювати (до 60 годин на тиждень), щоб сплатити всі витрати з навчанням, додаткові уроки з предметів та мов. Крім того, що мій чоловік працював ночами, а я, працюючи на двох роботах, ще доглядали свого тата, який після хвороби був 10 років прикутий до ліжка.

Дочці дали вищу освіту і 3 роки тому, після закінчення університету вона одразу здобула високу посаду державного службовця. Ми щиро раділи її успіхам і думали, що нарешті настав час і свято завітало на нашу вулицю. Ми навіть подарували їй 10% будинку. Але не тут було.

Коли мій чоловік спав після нічної зміни, а я була на роботі, дочка зібрала більшу частину своїх речей і з’їхала з верхньої квартири, яку ми збудували для неї. Залишила нам листа, в якому говориться, що такі люди, як ми скоро вимруть, як динозаври і як каже її друг, треба жити зараз і тільки для себе і не звертати на інших уваги.

Її друга ми бачили всього 4 рази, дуже неприємний чоловік, який всього за 6 місяців з нами знайомства навіть не посоромився з нами позиватися. Подав на нас до суду та звинуватив нас у тому, що ми його обізвали. У нього на думці тільки брехня, користь і гроші.

Ми дуже любимо свою тепер уже дорослу та заміжню дочку. Але ніколи не очікували, що вона кине нас і відповість нам так за наше добро, адже ми завжди намагалися показати їй лише добрий приклад. Дуже хвилюємося за неї та її майбутнє, але де взяти сили далі жити?