Коли обідали, жінці здавалося, що бульйон, як то кажуть, «із душком». Хто його знає? Якби свекруха не повідомила, що це прострочення, тоді б питань не було. Мати із сином міркували про вміння економити. Син сказав: — Ти молодець, мамо, вмієш крутитися. Нам теж треба в місті прострочення купувати. Навіщо гроші витрачати?

Молода дружина, Тамара, жодного разу не бачила свекруху, майже нічого про неї не знала. Лише з розповідей чоловіка, Андрія.

А він завжди говорив одне й те саме, мов заведений:

— Мама — пряма людина, її навіть побоюються за правду. Характер такий, ніколи прикидатися не буде. А ще вона економна людина. Це свідчить, що в мами здоровий глузд. Її не обманеш, не проведеш. А економити — не означає скупитися.

Начебто хороша характеристика. Але краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Втім, їхати в гості до свекрухи Тамарі не хотілося, потреби не було.

Однак треба — настав час. Свекруха зателефонувала й рішуче зажадала, щоб приїхали.

Від міста приблизно сто п’ятдесят кілометрів. Добре, що залізницею.

Хвилювання не було. Жінка розуміла: що буде, те й буде. Навіщо заздалегідь хвилюватися, не вкусить же свекруха.

Виїхали рано — о п’ятій ранку. Після восьмої на місці.

Селище міського типу, чисте й зелене, тихе, сільське повітря. На вулицях майже немає руху.

Прийшли.

Мати була вдома, з кимось розмовляла.

Зайшли й побачили, що в неї в гостях літня жінка. Мабуть, сусідка.

— Прошу тебе, можеш допомогти? У мене родичка спочила, не можна не їхати. Повернуся за два тижні. Могла б на деякий час взяти до себе мого кота? Він хороший, вихований, нікуди не лізе. Візьмеш?

Свекруха кивнула головою синові та невістці й відповіла:

— Ні, і не збираюся. У мене в самої клопоту вистачає. А тут за ним дивись. Навіть на десять хвилин не хочу.

Сусідка не засмутилася, інше запропонувала: — Ключ залишу. Треба приходити, годувати й за ним прибирати. Тільки й усього.

Свекруха й на це не пішла:

— Обов’язок непотрібний. Зрозумій, що не хочу. Наберете тварин, а потім сунете іншим.

Сусідка образилася й пішла.

Чоловік штовхнув дружину в бік: — Ось яка в мене мама. Ніколи прикидатися не буде. Що я казав? Пряма людина.

Мати обійняла сина, суворо невістці зауважила:

— Нарешті приїхала. Гаразд, мийте руки, будемо їсти, у мене все готово.

На столі сардельки й відварена картопля. Замість чаю — кефір. У блюдечку вершкове масло.

Сіли, почали їсти. Свекруха про своє життя розповідала: — У нас тут хлопець об’явився — дуже тямущий. З магазинами на кшталт договору підписав, що забиратиме в них прострочені продукти. За договором ніби для тварин. А насправді — для людей. Дуже дешево купити в нього можна. Я купила сардельки, кефір і масло вершкове. Картопля, слава Богу, моя. Ще придбала за копійки кілька супових наборів курячих. Такий наваристий бульйон вийшов, обідати будемо.

Молода жінка відчула відразу до їжі. Від сардельки відмовилася. Поклала трохи картоплі, замість кефіру попросила чай.

Може, нормальні сардельки, але те, що прострочені, спокою не давало. Психологічно не могла.

Свекруха нічого не помітила.

Коли обідали, жінці здавалося, що бульйон, як то кажуть, «із душком». Хто його знає? Якби свекруха не повідомила, що це прострочення, тоді б питань не було.

Мати із сином міркували про вміння економити. Син сказав:

— Ти молодець, мамо, вмієш крутитися. Нам теж треба в місті прострочення купувати. Навіщо гроші витрачати?

І запитав:

— Будемо, Тамаро?

Дружина усміхнулася й погодилася.

Увечері додому поверталися. Чоловік щось шукав у телефоні: — Знайшов! Теж прострочені продають. Завтра подзвоню.

Тамара доторкнулася до його руки:

— Будемо брати нормальні продукти. Обговорювати не хочу.

Він заперечив, що мама ж купує, і нічого не трапилося:

— Це мудро, між іншим.

І Тамара сказала те, що не раз стверджувала її мати:

— Кожна жінка вирішує, що буде в її домі. Твоя мати так, у мене по-іншому. Не лізь, будь ласка, у жіночі справи.

Молодий чоловік тут-таки відволікся від прострочення:

— Дивись, Олежка написав, що з дружиною на море їдуть. Ось, блін, буржуї. А ми з тобою в місті тирчатимемо.

Ось так до свекрухи з’їздили. І Тамара зробить усе, щоб більше там не з’являтися. Не сподобалися її «прямота» та вміння економити.

Так, сама жінка вирішить, яким буде її дім. Усе від жінки залежить.

А як ви гадаєте, чи зможе Тамара переконати чоловіка, що економія на здоров’ї — це не мудрість, а нехтування, чи він і далі вестиметься на мамині настанови?