Одружилися ми рано, обом було по 19 років, народилася донька Юля, але, як часто буває, спільне життя не склалося і через чотири роки ми розлучилися. Я дуже люблю дочку, намагався часто з нею спілкуватися, забирав із садка, гуляли вихідними то в парку, то водив її на мультфільми.
До школи, до першого класу, ми вели її разом, незважаючи на те, що з дружиною ми майже не спілкуємося, лише якщо це стосується дитини. Часто виходило забрати доньку зі школи, іноді й на цілі вихідні, хоча для цього доводилося довго вмовляти колишню дружину, щоби відпустила.
Не те, щоб вона мені не довіряла дитину, більше хотіла, щоб зачепити мене болючіше. Але в мене було і своє особисте життя, жили цивільним шлюбом з майбутньою дружиною, а коли вона сказала, що чекає на дитину, запропонував оформити офіційний шлюб.
З Юлею став спілкуватися рідше, в основному дзвонив, а коли з’явилася Вероніка, то за повсякденним клопотом не бачив доньку майже півроку. Але при зустрічі я пояснив їй, чому так довго не приїжджав, сказав, що тепер у неї є сестричка, що їй переживати не варто з цього приводу, я любитиму її, як і раніше, і якщо вона захоче, я її з нею познайомлю.
Наші стосунки після цього нормалізувалися, і я став майже так само, як раніше бачитися з дочкою. Але чи то в неї з’явилися ревнощі, чи то я недостатньо приділяв їй увагу, але останнім часом Юля стала мені грубити, іноді не відповідає на телефонні дзвінки, а коли спробував з’ясувати, що трапилося, сказала, що вона хоче, як і раніше проводити з мною всі вихідні.
Але в мене сім’я і маленька дитина (Вероніці вже 1,5 роки), я не можу приділяти їй стільки часу. Востаннє дочка сказала, що я зрадник і поклала слухавку.
Як налагодити із нею знову ставлення, не знаю. Може звернутися до фахівців?
Катерина мала б ще рік тому повернутися на свою роботу після відпустки по догляду за…
— От чесно вам скажу: я ще тоді, у день знайомства з його родиною, нутром…
Ірина виросла у звичайній робітничій сім’ї. Її мати, Галина Семенівна, все життя пропрацювала кастеляншею в…
— То що, нам знову до твоєї мами пакувати валізи?! — грізно, аж із металом…
— Усе б нічого, якби не одне «але»: дітлахи — то ж моєї старшої сестри…
— Ну просто збожеволіла, чесне слово! Іншого пояснення я не знаходжу, — бідкається Олена своїй…