— Котлети, — Сергій підняв голову і жадібно втягнув ніздрями повітря. Вдихнув ще раз і навіть заплющився. Хотілося котлет. Навіть під ложечкою десь засмоктало. Удома для приготування котлет нічого не було, тому він одразу ж спустився назад і купив домашній фарш. Як готувала котлети дружина, Сергій, звісно, бачив, але ось сам. Сам він їх ніколи не ліпив, не смажив

Чоловік кинув виделку на стіл так, що та із дзвоном ударилася об цукорницю і завмерла. Андрій свердлив виделку поглядом, чекав, коли дружина зверне на нього увагу.

— Розбив щось? — дружина, нарешті, з’явилася у дверному отворі.

— Це не їжа, це помиї. Причому перетерті. Нікудишня з тебе куховарка. Дай мені хліба й ковбаси, бутерброд зроблю.

— Тобі не можна ковбасу, лікар сказав…

— Лікар сказав, лікар сказав, — передражнював чоловік, повторюючи, — мені все одно, що він сказав.

— Тепер у нас у холодильнику тільки правильні продукти, жодної ковбаси. Що прописано тобі, те я й готую. Навіть сіль додаю, а її не можна, — спокійно відповіла Світлана.

Погано Сергію стало місяць тому, у суботу ввечері, коли після рясного застілля він перебрався з кухні на диван і ввімкнув телевізор.

Сергій довго сперечався з дружиною щодо вибору програми для перегляду, аж поки не відвернувся, скорчившись.

Навіть на обличчі змінився: почервонів, потім пополотнів, схопившись за живіт.

Одразу дружина й не зрозуміла, що чоловікові погано: ввімкнула свій серіал, не звертаючи уваги. Образився і годі.

— Швидку, що сидиш, швидку викликай, не можу… болить…, — ще вимовив Сергій.

Світлана одразу ж підскочила, заметушилася, схопивши телефон.

Операцію лікарі провели порожнинну, провів у лікарні Сергій довго. Не виписували: то аналізи погані, то шви розійшлися.

— А що ви хочете, вам не двадцять, — розводив руками лікар.

Сергію, справді, було не двадцять, але ще й не шістдесят.

У лікарні було нудно, годували жахливо.

Утім, як готувала дружина, Сергію ніколи не подобалося.

А після того, як спочатку вийшла заміж старша донька, а потім і син, і діти з’їхали з батьківської квартири, Світлана вирішила харчуватися правильно і стала готувати цілком неїстівні, на думку чоловіка, страви.

Вони обоє мали трохи молодший вигляд, ніж їхній вік. Але у Світлани з роками стала швидко збільшуватися вага, тому вона вирішила зайнятися своїм здоров’ям. Сергія ж обвислий живіт анітрохи не турбував.

Він і раніше намагався харчуватися поза домом: обідав у заводській їдальні або ходив у кафе. А тепер узагалі вдома лише снідав, купуючи собі ковбасу для бутербродів, або смажив яйця.

Після роботи завжди перекушував: купував піцу, снеки, готові салати або пельмені в супермаркеті, чебуреки, пиріжки, смажені на сумнівній олії в забігайлівках біля будинку.

А ввечері, якщо його не влаштовувала їжа, просто пив чай із різними смаколиками, які купував постійно.

— Це не їжа, Сергію, навіщо ти знову набрав усілякої дурні! — викладаючи покупки на стіл, хитала головою дружина.

— Ти просила грудку, я тобі її купив, а що там я взяв для себе, тебе не повинно хвилювати, я не на дієті.

Світлані було прикро, часом вона вважала, що чоловік спеціально купує те, що вона виключила зі свого раціону, але частіше мовчала: не зобов’язаний же він їсти її салат, це його право.

— Я купувати тобі з твого списку нічого не буду, навіть не проси, — відповіла вона чоловікові, коли той на вихідні склав список покупок.

Сергій такої відповіді не очікував. Настрій у нього останнім часом був гірший нікуди, тому він усе висловив дружині. І яка вона хороша, і як він до неї ставиться.

Літературними ці слова назвати важко, але Света зрозуміла одне — тепер для чоловіка вона ворог номер один.

Зупинити Сергія було неможливо.

Він став купувати все без розбору, немов на зло дружині, усі «найшкідливіші» продукти стали постійними в шафах. Якщо раніше чоловік соромився приносити все це додому, то тепер чипси, снеки, газована вода були скрізь.

Один раз, щоправда, Сергій навіть вирішив приготувати курку в духовці.

Різниця в ціні з куркою гриль із магазину була надто приваблива. Але приготована курка ззовні перетворилася на обвуглений шматок, а всередині залишилася сирувата. Ідею готувати самому чоловік залишив раз і назавжди.

Якби Світлана раніше знала, що його зловживання нездоровою їжею закінчиться операцією, може, вжила б якихось заходів. Але вийшло так, як вийшло.

Тепер їй потрібно було схитрувати так, щоб чоловік, який повернувся з лікарні, хоча б кілька місяців їв лише правильну їжу, що відповідає столу при його захворюванні.

Але в Сергія було своє бачення його «столу».

Про що він повідомив дружині в перший же день після повернення з лікарні. Усі спроби налагодити харчування чоловіка у Свєти провалилися. Вона йшла на роботу, а він спускався в магазин у сусідньому будинку й купував собі ту саму їжу, через яку й потрапив у лікарню.

В один із таких днів Сергій повертався з магазину і на третьому поверсі раптом завмер.

— Котлети, — Сергій підняв голову і жадібно втягнув ніздрями повітря.

Вдихнув ще раз і навіть заплющився. Хотілося котлет. Навіть під ложечкою десь засмоктало. Удома для приготування котлет нічого не було, тому він одразу ж спустився назад і купив домашній фарш.

Як готувала котлети дружина, Сергій, звісно, бачив, але ось сам. Сам він їх ніколи не ліпив, не смажив.

— Нічого, впораюся, — подумав він і взявся до справи. Наливши половину неглибокої сковороди олії, він увімкнув плиту і почав формувати з фаршу котлетки, одразу ж викладаючи їх у сковороду.

Перевернути фарш, що прилип до дна, Сергій не зміг: котлети одразу ж перетворювалися на шматки.

Спочатку він розлютився й кинув лопатку на стіл, але пізніше вирішив, що ріжки з фаршем теж їжа, теж не погана, і почав м’яти шматки на сковорідці.

Про те, що ріжки потрібно було відварити або додати до фаршу воду й опустити туди макаронні вироби, Сергій не здогадався: так і кипіли ріжки в олії. Вийшло гірше, ніж у дружини.

Сергій вимкнув плиту, важко зітхнув, накрив сковороду кришкою й узявся за свій пакет, у якому були чипси.

Наступного дня Сергій знову вирушив у магазин і знову зупинився біля тих дверей, від яких учора лунав дивовижний запах смажених котлет, сьогодні пахло оладками.

Сергій навіть слину проковтнув, гучно, протяжно.

— Ой, здрастуйте, — двері до квартири різко відчинилися і з них вийшла жінка. Вона не очікувала зустріти когось біля своїх дверей.

— Вибачте, це я тут став… Пахне.

— Що пахне? — не зрозуміла жінка, зачиняючи двері на ключ.

— Пахне, кажу, смачно, оладочками.

— А. Ну так. Сметана закінчилася, ось пішла в магазин.

— І я туди ж. Якщо потрібно, візьму, занесу.

— Правда? Ой, було б чудово. Я тоді встигну картоплю посмажити. Тільки переїхала два тижні тому, нічого не встигаю, — усміхнулася вона йому.

Сергій кивнув.

— Сусідка, значить, нова наша.

— Значить, ви де живете?

— Поверхом вище, — Сергій простягнув він їй руку.

— А я Антоніна.

— Дуже приємно, — пробасив Сергій і, зам’явшись, згадав, що пішов у магазин.

— Ну, то я вас чекаю зі сметаною, — запитала Тоня.

Сергій одразу ж схаменувся й поспішив униз.

Через двадцять хвилин він уже сидів на кухні в сусідки й пив чай з оладками. Тут-таки, перед ним, прямо в сковороді стояла щойно приготована картопля.

Скибочки довгі, світло-коричневі, місцями хрусткі. Сергій з’їв дві порції, переключився на оладки, але картопля, що залишилася, манила.

— Доїдай, якщо хочеш, я вже не буду, а охолоне, не така смачна.

Сергій усміхнувся й потягнув до себе сковороду.

Антоніна виявилася дуже гостинною господинею. Сергій цим одразу ж скористався. Вона йому обід, він їй полицю прибити, пересунути щось не важке. Начебто й їй зручно, і йому ситно.

Через місяць Сергій заявив Світлані:

— Іду я від тебе.

— У сенсі? Куди йдеш?

— Знайшов собі іншу жінку. Ту, яка і на стіл може зібрати, і мізки не виїдає.

— Ах, ну-ну. Значить, знайшов заміну нікудишній куховарці. Ну що ж, я не тримаю. Іди. Стільки років тебе годувала, обпирала, а ти так. Будь ласка.

Светі було боляче — зрадили, соромно, що так сталося, і раніше вона цього не бачила. Але стерпіла, при чоловікові ані сльозинки.

Сергій зібрався швидко, радісно грюкнув дверима.

З Тонею Сергію було легко. Вони були майже однолітками, та й зовні нова сусідка чимось нагадувала дружину: світле волосся, блакитні очі, тільки була нижча на зріст і повніша.

Жила Тоня сама.

Її дорослий син давно жив окремо. Ось коли не стало матері, Антоніна й вирішила продати квартиру та купити нову, у хорошому місці.

І найголовніше — Антоніна з великим задоволенням розділяла із Сергієм його харчові звички.

Готувати стала багато, ситно, тепер було для кого. Працювала Антоніна два через два, тому все встигала. Сергій ремонтом займався, як міг.

Вечорами вони дивилися фільми з попкорном або піцою, виявилося, що з тістом Тоня теж на «ти». А які пиріжки з капустою в неї виходили, а біляші! Сергій не знав міри, а Тоня й рада була.

Чоловік із руками й головою на плечах, не старий, роботящий, та ще й поїсти любить.

Про операцію Тоні Сергій одразу сказав, але про причину промовчав, та й про рекомендації дотримуватися певної дієти теж.

Утім, щастя Сергія тривало недовго. Трохи більше місяця. А потім він знову потрапив у лікарню. Тільки ось повертатися до себе Антоніна не дозволила.

— Мені, Сергію, хворий чоловік удома не потрібен. Мені ремонт робити треба. А за тобою доглядати, їжу окремо тобі готувати. Ні, на цьому розійдемося.

Сергій навіть не знав, що відповісти, промовчав.

Світлана теж мовчала в слухавку кілька хвилин.

— Це і твоя квартира, я ж не можу заборонити тобі тут жити, — тільки й сказала вона, потім додавши: — Замок на дверях я не міняла.

Сергій радісний повернувся до себе додому, щойно його виписали з лікарні.

Дружина була на роботі, вони офіційно так і не розлучилися, не встигли подати заяву. Тому двері Сергій звично відчинив і скинув черевики біля порога.

Насамперед відкрив холодильник. Поморщився. Жодної нормальної, на його думку, їжі там не було.

Пучок салату, овочі, якийсь гарнір і відварена грудка. Зітхнув, пройшов до їхньої з дружиною кімнати.

А там його речі в коробках стоять, з явною натяком на переїзд. Знову зітхнув. Думав, прийме дружина, простить.

Увечері повернулася Світлана. Одразу з порога запропонувала розміняти їхню двокімнатну квартиру, бо жити з таким чоловіком вона точно не готова.

Сергій навіть намагався вмовити Свету. Але та була непохитна.

За місяць без чоловіка вона зрозуміла, що якщо близька людина вирішила тебе кимось замінити, то витрачати решту свого життя на неї точно не варто.

Квартиру продавали довго, поки не знайшлося відповідних варіантів.

Обоє були не надто задоволені, але краще, ніж жити разом. Роз’їхалися Світлана із Сергієм без образ одне на одного, як їм здавалося, зустрічалися тепер у дітей на святах. І кожен при своєму «столі» залишився.

💬 Відгук від редакції

Ось так буває: любов до шкідливої їжі виявилася сильнішою за любов до дружини, а здоровий глузд і власне здоров’я приходять лише через гострі болі та зраду.

Історія якою з нами поділилася Світлана — гарний урок: не треба бути «жертовною» господинею, а тим більше нянькою для дорослого чоловіка. Коли тобі кидають виделку, час складати валізи.

Кожному своє щастя — кому здоровий салат і спокій, а кому біляші і ремонт.

А ви погоджуєтеся, що здорове харчування часто стає лакмусовим папірцем у стосунках: якщо чоловік не поважає твій вибір, він не поважає й тебе?