Кожні батьківські збори за участю Романа закінчуються однаково: він скандалить з іншими батьками і вчителями, а Полінка потім плаче через глузування і косі погляди однокласників. Але ходити на збори самому – це ініціатива чоловіка. Він вважає, що Галина м’якотіла і її неодмінно обдурять

Роману близько 40 років, він давно одружений з Галиною, і в шлюбі ростуть двоє дітей: 13-ти річна Поліна і 8-ми річний Лев.

— Мамо, – каже Поліна, – у п’ятницю ввечері збори в школі. Тільки Тамара Василівна дуже просила, щоб ти прийшла, а не тато. А татові давай про це зовсім не скажемо.

Галина не знає, як зробити так, щоб чоловік не дізнався куди і навіщо вона піде ввечері в п’ятницю, але доньку вона розуміє, як і її вчительку.

Кожні батьківські збори за участю Романа закінчуються однаково: він скандалить з іншими батьками і вчителями, а Полінка потім плаче через глузування і косі погляди однокласників.

Але ходити на збори самому – це ініціатива чоловіка. Він вважає, що Галина м’якотіла і її неодмінно обдурять.

— На потреби класу я здавати не маю наміру, – каже чоловік, – ну і що, що 200 гривень всього. Ці гроші школі виділяються. І скидатися на подарунок до Дня вчителя не будемо. Їй зарплату платять. Вона мені до дня працівника автомобільного транспорту подарунків не робить.

А ще раніше скандали були в дитячому садочку: жодних зборів на туалетний папір і паперові поробки. І плювати, що діти почуваються білими воронами. На боці Романа – правда, як він завжди вважає.

— Галя, – попереджає сусідка, – уже всі здали гроші на доводчики для вхідних дверей і домофон, тільки ваша квартира не скинулася.

— І не збирається скидатися, – кричить з дивана чоловік, який почув, про що розмовляє Галя з сусідкою, – ми платимо за утримання і ремонт і більше жодної копійки.

Сусідку Галя зустріне завтра і потихеньку віддасть їй гроші: легше так, ніж конфліктувати з чоловіком.

— Він абсолютно не жадібний, – каже вона тим, хто починає їй висловлювати співчуття, – для нас, для мене і дітей він нічого не шкодує. І сестрі допомагає, мамі моїй на ліки підкидає. Він просто такий, із загостреним почуттям справедливості.

Але, хоча в сім’ї Роман поводиться зовсім інакше, як турботливий чоловік і батько, стосунки чоловіка з навколишнім світом і його постійні зовнішні конфлікти добряче вимотали домашніх.

— Дивляться на нас, – каже Галина, – як на жалюгідних. Він постійно з усіма в “контрах”. На сусідку зверху пише заяви в органи за те, що в неї музика голосно грає. Скаржиться на тих, хто килимки витрушує з балкона, хто велосипед чи візок залишає на сходовому майданчику. Про його історії з припаркованими машинами та їхніми власниками годі й казати.

Спільний похід у кіно або по магазинах для Галини перетворюються на тортури: то він починає втихомирювати в кінозалі галасливу зграйку підлітків, то сперечається зі співробітниками торговельного залу з приводу викладки товарів.

— Бідолашна, – пожаліла якось Галину бабуся біля під’їзду, – коли ж ти розлучишся зі своїм іродом, йти чи що тобі з дітьми нікуди? Ображає? Так ти не мовчи, ми всі в свідки підемо, якщо що.

Галі не потрібні свідки. Вони нормально живуть, якщо не брати до уваги сварливої поведінки чоловіка поза домом. Але поговорити з ним на тему його постійних конфліктів жінка пробувала.

— Я захищаю свої інтереси та інтереси своєї сім’ї, – відповів Рома, – так, я не зможу переробити світ, але від нас відчепляться. Знають, що нам на голову не сядеш. Та й яка тобі різниця, що про нас говорять і думають інші.

Ось такий ось захисник. Хоча й не нападає ніхто.