Купили свою першу квартиру, але переїжджати до неї не стали, оскільки вирішили, що вона надто маленька для нашої родини та почали посилено працювати, щоб купити будиночок у селі

Часто читаю тут різні життєві історії і вирішила з вами поділитися історією своєї сім’ї. Мені 25 років,  у мене 2 дітей і заміжня я 6 років.

З чоловіком прожили у щасливому прекрасному шлюбі 5 років, були, звичайно, й труднощі, але загалом ми були абсолютно щасливою родиною. Одружилися з великого кохання – чоловік носив на руках, дарував квіти, я почувала себе коханою і віддавала йому всю себе.

Через рік після весілля у нас з’явилася перша дитинка — дочка, на яку ми дуже чекали. Все було чудово, ми обидва працювали, прагнули кудись, мріяли.

Купили свою першу квартиру, але переїжджати до неї не стали, оскільки вирішили, що вона надто маленька для нашої родини та почали посилено працювати, щоб купити будиночок у селі. Я дізналася, що в нас буде друга дитина, чоловік був радий, дитина також була запланована.

І в цей момент у нашому житті настав складний період. Я в цьому стані працювала на роботі навіть після декрету, сил залишалося мало, чоловік теж постійно працював, але відносини між нами змінилися. Я побачила, що він уже не так радіє моєму становищу, не поступається в якихось дрібницях, та й взагалі охолонув.

На роботу до нього важко додзвонитися, постійно не бере слухавку. Я вже тоді почала здогадуватися про те, що в нього хтось з’явився, але не могла в це повірити чи не хотіла.

З’явилася донька, але стосунки краще не стали. До дітей став погано ставитись, зовсім ними не займався.

Я бачила, що йому з нами нудно, пропонувала розлучитися, він ні в яку, мовляв, вибач кохана я просто втомлююся на роботі. Я вирішила, що це криза відносин і всі через це проходять.

Одна випадковість розбила всі мої надії. Все відкрило смс, яке я випадково прочитала, коли переказувала собі гроші на телефон.

Я зрозуміла, що була сліпа протягом останнього часу, і в чоловіка справді з’явилася інша. Того ж дня благополучно зібрала його речі та виставила з дому.

Він перші дні приїжджав, намагався помиритися, але говорив якісь дивні речі, на кшталт, я не знаю, чи кохаю я її, і переконував, що вони спілкувалися лише телефоном. У результаті ми так і не помирилися, і він поїхав.

Дзвонив, коли йому була допомога, оскільки звик до того, що у сім’ї фінансові питання вирішую я. Так ми мешкали 2 місяці.

Я без зупинки плакала, мене нудило від усвідомлення того, що він міг так вчинити. Я почала займатися собою, зайнялася спортом, схудла на 25 кг, купила собі гарні речі, вийшла працювати.

Загалом змирилася зі своїм новим статусом матері-одиначки 2 дітей. Далі вийшло так, що ми зустрілися у мене на роботі — він вирішив допомогти мені з хрестинами молодшої донечки.

Цього дня він вперше сказав, що зробив найбільшу помилку. Почав постійно дзвонити, приїжджати, писати, плакати.

Я бачила його каяття, хоч і здогадувалася, що він продовжує жити з тією жінкою. Потім вона мені почала дзвонити і тиснути на жалість, говорити, як вона його кохає, що не виживе без нього.

Я перестала брати від неї слухавку. Вона дзвонила з різних номерів, коли я вирішила дати чоловікові другий шанс хоч він цього навряд чи заслуговує, виявилося, що та дама в положенні, їй вже за 30 років і це її останній шанс повернути мого чоловіка.

Я зреклася щодо цієї ситуації і вирішила не лізти, я і так багато пережила. З часом все згладилося, ми знову живемо разом із чоловіком, він став ідеальним чоловіком, все краще, ніж могло б бути.

Він став практично ідеальним, але проблема у моїй голові залишилася. Я не можу все це забути. Правда рве душу зсередини.

Я дізналася весь бруд, який з ним відбувався, і що він мені зраджував ще до появи другої дитини (тобто роман у нього тривав більше року). Все це не дає мені спокійно дивитись у майбутнє, я намагаюся бути щасливою, але не виходить.

Постійне усвідомлення зради і ненадійності мого чоловіка не дає мені спокою, та ще й ця дитина, яка ні в чому не винна, і яка скоро з’явиться на світ. Мені шкода дитину, їй не пощастило з обома батьками.

Ось і думаю, як все це пережити, і є сенс пробувати. Чи все життя мене мучитиме ця історія, чи я зможу все забути.