— Квартира — твоя, ти чоловіка годуєш, поїш, даєш грошей на оплату кредитів для його сестри. Сестра намовляє, чоловік ревнує. А ти намагаєшся довести всім, що ти хороша

Станція “Парк Шевченка”.

— Вибачте, ви виходите? — Олег почув жіночий голос позаду себе.
— Так, звичайно.

Голос здався знайомим, тому він обернувся, ковзнув байдужим поглядом по жіночці, що його запитувала, і ступив разом з іншими пасажирами на станцію.
Потім ще раз глянув на неї і раптом сказав:

— Марія?
Жінка здригнулася й уважно оглянула Олега.

— Так. А ви? Ой, Олегу, чи ти?

А потім вона посміхнулася своєю незабутньою усмішкою від якої навколо очей збиралися зморшки, що іскряться.
І Олег зрозумів — так, це вона!

— Ось це зустріч! — Олег дивився на Марію і ніяк не міг повірити, що це справді вона.
— Так …. Дивно …., — підтвердила йому Марія.

Вони сиділи за столиком у кафе та посміхалися одне одному.

— Та я просто вже років 10 у метро не спускався. Все на машині та на машині. А сьогодні вона неочікувано зламалася. Кажуть, що завтра буде готова.

Секретарка хотіла викликати таксі, то я й подумав: навіщо в пробках стояти — поїду у метро.

— А тут раз….і ти! Ну, давай, розповідай, як ти? Чоловік, діти? — запитав Олег.

Марія знову посміхнулася і знову навколо очей з’явилися іскорки, які так завжди подобалися Олегу, і які він так любив цілувати.

— Так, чоловік є. А от дітей поки що немає. А в тебе як? До речі, виглядаєш ти чудово!

Олег хотів би сказати, що й Марія виглядає добре, але язик не поверталася сказати такі слова.

10 років тому це була яскрава, впевнена у собі дівчина. І він був закоханий у неї та збирався одружитися.

А зараз… зараз перед ним була жінка, одягнена в якийсь похмурий одяг, який приховував її постать, погляд потуплений і дивлячись переважно вниз, обличчя без макіяжу і замість зачіски — звичайний хвіст.
Побач він її здалеку — ніколи б не впізнав і пройшов мимо.

Олег спробував згадати, чому вони тоді розлучилися, але не зміг.

— Я теж одружений, є дочка. Маленька, їй лише 5 років. А ти що з дітьми затягуєш? Вони такі класні!
— Нуууу.

— Ой, я напевно поставив нетактовне запитання, вибач….

Марія знову посміхнулася, тільки тепер її посмішка була якоюсь сумною.

— Просто я не можу наважитися, навіть спробувати не можу наважитися. Чоловік хоче дітей.
— Що ж тебе зупиняє?

Її очі наповнилися сльозами і Олег зрозумів, що зараз на його голову ллється розповідь про нещасне життя чи щось на кшталт того. А такі розповіді Олег не любив … але дітися йому було нікуди.

— Це довга історія. Але якщо коротко, то заміж я вийшла лише 3 роки тому. До цього моменту спершу на тебе чекала. До речі, чому ти так і не подзвонив?

“Ну звичайно!”. Олег згадав: він тоді поїхав з друзями в інше місто і вони домовилися, що зателефонують одне одному, а він. ні, він не забув, просто не міг. А коли зміг, то минуло цілих чотири дні.

— Я не міг. А потім соромно було, що не дотримав свою обіцянку. А чому ти не подзвонила?

— Я? А в мене, розумієш гордість зіграла і мати шикала: дівчата першими не дзвонять.

— Мда… безглуздо вийшло.

Обидва мовчали, усвідомлюючи, що життя могло б скластися інакше, якби тоді один із них вчинив би інакше. Першою порушила мовчання Марія.

Вона відкашлялася і продовжила свою розповідь:

— Загалом, чоловік у мене розлучений. Має вже двох дітей. Ні … він розлучився не через мене.

Марія прочитала це питання на обличчі Олега.

— Дружина йому зрадила і він її не пробачив. Ми разом працювали і якось непомітно потоваришували і почали зустрічатися. Ну, а потім одружилися і тут почалося! Діти дзвонять, кажуть, що скучили, він зривається, їде до них, а там була у відвертому вбранні.

Потім почала дзвонити його сестра з різними історіями. То посилання скине на якийсь аккаунт з якого нібито я знайомлюся з чоловіками, то посилання на «мою» в лапках сторінку на сайті знайомств. І все закінчується тим, що вона заявляє, що я недостойна її брата, а ось колишня дружина — ангел і чекає на нього і любить. І каже, що він піде від мене.

А нещодавно вона надіслала фото, нібито моє з якимсь чоловіком. І найнеприємніше, чоловік став думати, що я дійсно так поводжусь і ревнувати.

І періодично сумки намагається зібрати і піти. А я. Я його зупиняю. Подивися на мене.

Я вже і не фарбуюся, і зачіска у мене звичайна, і речі абсолютно не модні … Я намагаюся стати непомітною, щоб ніхто на мене не звертав увагу. А чоловік все одно ревнує.

— Ой, а нічого, що ми з тобою зараз у кафе сидимо?

Марія махнула рукою.
— Не знаю, мені вже все-одно. Я якось не так уявляла своє заміжне життя. І в такій ситуації щось я не готова до дитини.

І Марія сумно зітхнула. Олег потер перенісся.

— Маріє, мені здається, що треба щось робити. Я б ось і хотів сказати, що ти виглядаєш добре, але….

— Так знаю! І мені це самій не подобається, але що робити? Я розумію, що і сестра, і колишня хоче, щоб чоловік повернувся до дітей і…

— А може там гроші замішані чи нерухомість?
— Та які гроші? У чоловіка є кілька кредитів, які він брав до мене для сестри, і я їх зараз допомагаю віддавати… А нерухомість? Ми взагалі у моїй квартирі живемо. У чоловіка є лише частка у квартирі сестри.

Олег глянув на Марію і засміявся.

— Марія, дивуюсь. Давай розглянемо факти і тільки факти, добре? Квартира — твоя, ти чоловіка годуєш, поїш, даєш грошей на оплату кредитів для його сестри. Сестра намовляє, чоловік ревнує. А ти намагаєшся довести всім, що ти хороша. І ведеш себе тихо і одягаєш як вони хочуть …

Чоловік намагається зробити так, щоб ти теж його ревнувала і розповідає про колишню. І ти поводишся так, як він хоче. Виходить, що ти живеш не своїм життям, а його. І він тобі дає своє життя в борг. Сумно, дуже сумно. Ти дуже кохаєш чоловіка?

Марія задумалася.

— Напевно я дуже не хочу залишитися одна.

— Знаєш, я — чоловік. Мені простіше. Але я зробив би так на твоєму місці — став би одягатися і поводитися як до цього. Дзвонить сестра і заявляє, що тебе покине чоловік. Відповідаєш: “Та будь ласка, нехай іде. Де він буде жити? У нього частка у тебе, ось нехай і йде до тебе. І нехай один і закриває твої кредити.”

Дзвонить колишня та діти. Хай іде. Купуєш дітям фрукти та іграшки та даруєш від свого імені. Дзвониш його дітям сама і цікавишся як вони. Повір мені, колишня дружина від такого в захваті точно не буде. Ось.

— А якщо чоловік почне валізу збирати?

— Та нехай збирає. Навіть цікаво куди він піде і чи взагалі піде. Ну, Маріє! Ти ж правда класна та шикарна! Цінуй себе!

******

Марія стояла біля вікна, дивилася на вулицю і чекала на чоловіка. Нарешті вона почула, як у замку повертається ключ і вона, посміхаючись, швидко вийшла в коридор.

Але її посмішка одразу пропала. Чоловік був похмурий.

— Привіт! Як справи?

— Як справи? Як справи? — відповів він. – Давай їсти. Я голодний.

Марія швидко кинулась на кухню і заметушилась. Вона накладала чоловікові вечерю і вирішила спробувати подивитися на себе та чоловіка ніби збоку.

Чоловік почав їсти і скаржитися на колишню дружину та поведінку її та дітей.

— Миколо, ну ти їм зауваження зробив? — запитала Марія.

Вона побачила, що чоловік мало не поперхнувся, відклав виделкк в бік і почав говорити Марії, що це не її справа і вона повинна просто сидіти і слухати його і що він — її чоловік і вона… повинна… повинна…

Марія намалювала у своїй уяві великий усміхнений смайлик і поставила його замість чоловіка і сиділа і кивала йому головою.

“Невже я так хочу жити?” — дивувалася Марія. — “Ні. Точно ні. Тоді чому я так тримаюся за чоловіка? Напевно тому, що не знаю, що буде далі і боюся цього…”

— Ти мене чуєш взагалі? — Марія прийшла до тями і побачила, що чоловік дивиться на неї і мабуть чекає якоїсь відповіді.

— Що? Я прослухала.

І тут Микола сильно роздратувався. Він знову кричав, що його ніхто не чує і ніхто не розуміє в цьому будинку. І як йому важко жити.

— Ти мені просто скажи, що від мене треба? — спокійно запитала Марія.

Чоловік здивовано глянув на неї. Ну звичайно, раніше вона б кинулася до нього і стала б говорити, що він чудовий і як вона його кохає. А після розмови з Олегом робити цього щось зовсім не хотілося.

— Та нічого не треба. Просто дітей треба завтра зустріти після школи, їхня мама не зможе цього зробити. Тож я затримаюся.

— Добре, — погодилася Марія. — Я тобі приготую для них бутерброди і ти пригостиш їх.

— А хіба це не нахабство в сторону моєї колишньої? — Микола підвищив голос.

— Миколо, ну це ж твої діти. Якщо тебе щось не влаштовує, то обговорюй це зі своєю колишньою, а не зі мною.

Вечір потім пройшов тихо і спокійно, хоча Марія бачила, що чоловік намагався посваритися. Просто вона сама не дала йому це зробити.

Наступні дні Марія теж намагалася не сваритися. І раптом вона відчула, що почала радіти простим речам — сонечку в віконці чи дощу, теплій погоді чи прохолодній, сильному вітру чи безвітрю, співу птахів.

А чоловік? Чоловікові це дуже не подобалося. Було схоже, що він намагався втиснути її у рамки свого життя та контролювати, а Марія не давала цього йому зробити. Конфлікт наростав і як Марії не хотілося, вона не могла від нього втекти.

********

Якось Марія вийшла з метро і побачила, як одна жінка роздає кошенят, що недавно народилися. І Марія не встояла — вона взяла одного, такого маленького і кумедного, білого з невеликою чорною цяткою.

— Я не люблю тварин, — сказав її чоловік.

— У тебе алергія?

— Ні. Просто не люблю. Забери його.

Звісно, ​​Марія розуміла, що їй треба було порадитись.

— Добре. Але мені треба знайти йому дім. На це знадобиться якийсь час.

— Ні. Забери його прямо зараз. Куди хочеш!

— Але я не можу прямо зараз.., — Марія розвела руками.

І тут сталося те, що мало статися давно.

— Даю тобі 5 хвилин. Через 5 хвилин, щоб це кошеня не було тут. Або я йду.

Чоловік глянув на Марію. Напевно, він думав, що вона кинеться комусь дзвонити, але Марія просто сіла на стілець і дивилася в стіну.

— Ти Не зрозуміла? Я зараз піду! — підвищив голос чоловік.

— Я зрозуміла, — тихо відповіла Марія.

Микола дістав з шафи свою сумку і покидав туди якийсь свій одяг, а потім пішов, грюкнувши дверима. Марія плакала і тільки маленьке кошеня, згорнулося в клубочок і спало.

******

За годину Марії зателефонувала сестра чоловіка. Вона кричала в трубку, що Марія нікому не потрібна і що вона повинна бути вдячна її братові, що він одружився з нею і живе з нею. Марія скинула дзвінок і не відповідала.

“Напевно, він прийшов жити до неї,” — подумала Марія.

Потім дзвонила і колишня дружина, вона теж лаялася і вимагала, щоб Марія забрала свого чоловіка. За тиждень чоловік повернувся.

Він прийшов до Марії з квітами і сказав, що готовий почати все спочатку. І навіть був не проти кошеня, якого Марія так нікуди й не поділа.

Марія стояла на порозі, кошеня тулилося до її ніг:

— Миколо, а ти розібрався з сестрою і з колишньою дружиною?

— А що з ними розбиратися? З ними і так усе гаразд.

— Ну якщо ти так думаєш, то починати з початку я не готова.

І Марія зачинила двері перед носом чоловіка.