Майбутній чоловік подзвонив у двері та сказав, що йому нема куди йти. Так ось і з’явилася на світ моя мама

Цю історію дідусь та бабуся розповідали на кожному сімейному святі. І щоразу було цікаво їх слухати.

1956 рік. Молода та втомлена Наталія Анатоліївна відчиняє двері. На порозі стоїть мій майбутній дідусь Віктор Іванович. Просить переночувати, бо йти нема куди. Наталя мешкала на околиці Харкова з батьками. Наталя була незаміжньою, але розумною та ініціативною (а що головне — дуже гарною) молодою жінкою.

Була начальником дільниці у ковальському цеху. Віктор Іванович тільки-но приїхав із села з дуже ревнивою дівчиною. Жили у гуртожитку від підприємства. Коли дівчина Віктора Івановича дізналася, що його керівник — це молода симпатична жінка, то сильно стала до неї ревнувати. Майже щовечора влаштовувала скандали на рівному місці. А якось сказала, щоб він взагалі до неї звалив.

І одного вечора вона так дістала порожніми ревнощами, що Віктор Іванович зібрав валізу і пішов туди, куди його послала ревнивиця. Віктор Іванович сказав, що коли прийшов, то не думав, що його пустять, але йти не було куди, або на вокзал, або на підприємство.

Наталія Анатоліївна та її батьки розпитали про все… та й пустили спати на кухні на розкладачку. А найцікавіше те, що наступного дня батьки Наталії Анатоліївни (мої прабабуся та прадід) несподівано поїхали на дачу у термінових справах. Вже не знаю, які там справи такі термінові були, може, кабачки заколосилися.

Віктор Іванович та Наталія Анатоліївна досить швидко завели першу дитину (привіт мамі, якщо ти це читаєш). Молоді збиралися перебратися в комуналку, але її батьки залишилися жити на дачі на три роки. Потім вони, як молода сім’я, отримали малосімейку.

Піст без моралі, але доводити чоловіків необґрунтованими ревнощами не варто.