Майже колишній, пішов до іншої жінки, вони стали жити на нашій дачі, дитину тієї жінки він не прийняв, відправили його до бабусі, її мами, спочатку я намагалася з ним поговорити, щоб одумався, потім припинила спілкування, якщо любить, то нехай буде щасливий з нею, ми маємо спільну дочку, якій на той момент було 14 років

Шість років тому чоловік, майже колишній, пішов до іншої жінки. Вони стали жити на нашій дачі. Дитину тієї жінки він не прийняв, відправили його до бабусі, її мами. Спочатку я намагалася з ним поговорити, щоб одумався. Потім припинила спілкування. Якщо любить, то нехай буде щасливий з нею. Ми маємо спільну дочку, якій на той момент було 14 років.

Прийшов привітати доньку з днем народження після 4 місяців життя окремо від нас, і знову ми почали з ним спілкуватися. Говорив, що не може відпустити мене зі свого серця, що я назавжди залишусь для нього найріднішою та найближчою людиною. Завжди був проти розлучення. Казав, що поживе з нею небагато, а потім повернеться. Потім, колись, я втомилася від усього цього і знову припинила з ним спілкування, гнала від себе. Але чоловік знову прийшов із словами, що не може без мене моєї підтримки.

Так у нас тривало 5,5 років. То спілкуємося, то я його жену. А коли приходив, не могла не пошкодувати його. Розумію, що треба було гнати та шкодувати себе. Лаю себе за це. Але зробленого не виправити. І ось у жовтні 2020 року та жінка повідомила, що чекає від нього дитину, а чоловік відправив її до лікарів, бо не хотів цієї дитини. Її дитина на той час вже 5 місяців жила з ними, бо бабусі не стало. Після переривання вона від нього пішла і припинила з ним спілкування, внесла його номер у чорний список і заблокувала скрізь, де можна.

Чоловік прийшов до мене, і попросив розлучення. Як я розумію, він хотів її цим повернути. Не вийшло. Потім передумав розлучатися. І це повторювалося 5 разів. У результаті віддала чоловікові свідоцтво про шлюб зі словами, що якщо йому треба нехай іде і подає на розлучення сам, без мене. І вкотре спілкування припинилося.

За два тижні дочка покликала його на ковзанку. Після ковзанки вони заїхали до нього на дачу чаю попити. І чоловік, таке відчуття, що з головою зовсім перестав дружити, попросив нашу дочку, щоб вона поговорила з тією жінкою про те, щоб вона вибачила його і повернулася до нього.

Після всього цього я подзвонила йому і дуже лаялася. Сказала, щоби забув про нас. Зі сльозами почав проситися назад. Відмовила. Наступного дня приїхав до дочки додому з цукерками та плюшевим ведмедиком вибачатися, потім до мене на роботу з квітами. І я знову пробачила його, дала ще один шанс. Знову настала на ті ж граблі.

Як же я лаю себе за це, за свою жалість і м’якотілість. Два тижні спілкувалися, але якось із прохолодою. На Новий рік приїхав зустрічати до нас. Але свято не вдалося, сидів сумний. Я не витримала і посварилася з ним вкотре. 11 січня у нас розлучення. Він таки подав документи.

Вчора розмовляла з ним, чи розуміє, що це кінець, що мене в житті вже більше ніколи не буде. Відповів, що йде на це усвідомлено, що псує мені життя, що він не зміниться. Любить мене, як матір, як сестру, але жінку в мені не бачить. Говорить мені: «біжи від мене».

Я все це розумію, але сльози ллються і серце болить. Ось така заплутана історія завдовжки 6 років. Все розумію. Що треба відпустити і його, і цю ситуацію. А душа болить. Можливо, вийшла незрозуміла сповідь. Але я не знаю, як мені з усього цього себе витягти. Допоможіть мені будь-ласка.