Мама допомагати хоче… У свекрухи вічно свербить, як би нам чимось допомогти: то поради, то пил вишукувала, то у виховання дітей лізла. Спокійних прохань залишити нас у спокої вона не розуміла. Одного разу я влаштувала скандал чоловікові, він тільки тоді доніс до матері, щоб вона не сунула носа до нас. Але все одно, тільки я за поріг, свекруха тут як тут

Відпустку планували провести у моїх батьків. Живуть вони далеко, бачимося рідко, діти дуже сумують за бабусею, дідусем і прабабусею. У мене відпустка, у чоловіка відпустка, у дітей літні канікули. Майже зібралися, їхати мали на машині. Донька захворіла.

— Поїдь з сином, я вдома з донькою залишуся, – запропонував чоловік. – Одужає, приїдемо. Може, за тиждень одужає.

Машина в чоловіка, у мене немає. Знайшла нам із сином квитки на потяг, поїхали потягом. У доньки була невисока температура і кашель. Я теж сподівалася, що кашель мине швидко, тим більше у лікаря були, ліки купили.

Дісталися із сином до будинку батьків. З чоловіком і донькою щодня на зв’язку були. Прийом у лікаря відбувся, у легенях чисто, але кашель ще залишився. У принципі, лікарка дозволила поїздку.

— Не поїдемо, – повідомив чоловік. – Вирішили ремонт у доньки в кімнаті освіжити. Час є, поки вас немає. Шпалери купимо, донька підсвітку хоче. Мама допомагати хоче.

Мама допомагати хоче… У свекрухи вічно свербить, як би нам чимось допомогти: то поради, то пил вишукувала, то у виховання дітей лізла. Спокійних прохань залишити нас у спокої вона не розуміла. Одного разу я влаштувала скандал чоловікові, він тільки тоді доніс до матері, щоб вона не сунула носа до нас. Але все одно, тільки я за поріг, свекруха тут як тут.

— Якщо освіжати ремонт доньці у кімнаті то й синові потрібно теж, – сказала я чоловікові. – Повернемося, разом цим займемося. Батьки вас чекають, бабуся чекає. Чоловіче, ремонт потім. Якщо все добре, то виїжджайте, ми вас чекаємо.

— Мама вже грошей дала, десять тисяч. Вони з донькою вже шпалери вибрали.

— Гроші та шпалери нікуди не подінуться. Нагадаю: що одній дитині, те й другій. Освіжати ремонт будемо відразу в обох дитячих. Не хочеш їхати, я сама приїду за дочкою, заберу її. Не думаю, що під час її відсутності тобі і твоїй мамі варто лізти в кімнату.

— Добре, приїдемо. Завтра вранці виїжджати будемо.

Думала, свекруха мені дзвонитиме. Подумки навіть уявила, як її “відішью”, але вона не дзвонила. Вранці чоловік і дочка виїхали, до ночі дісталися. Донька була засмучена через перенесений ремонт.

— Додому приїдемо, все зробимо. Уяви, як твоєму братові було прикро: ми повертаємося, у тебе кімната має інший вигляд, а в нього все як і раніше, – сказала я доньці.

Поки гостювали у батьків, тема легкого ремонту в дитячій піднялася лише один раз. Тато, дізнавшись про виділені свекрухою десять тисяч, теж дав грошей. Відмовитися не варіант, аргумент у тата залізний – це гроші не нам із чоловіком, а онукові й онучці.

— Мама нічого не дає, – зізнався чоловік. – Сказав їй, що ремонт відкладено, а ми їдемо до вас, вона передумала в ремонті брати участь і попросила повернути гроші.

— Чия ідея була? Її?

— Так, бабуся запропонувала, – здала бабусю дочка.

— Чудово виходить! Їй ідея в голову прийшла, вона всіх розбурхала, а як зрозуміла, що не вийшло просочитися до нас додому і порозпоряджатися, відразу задню дала. А діти чекають. Спасибі твоїй мамі.
— Ми двадцять тисяч дамо, – вставив п’ять копійок мій тато.

Повернулися додому. За два дні впоралися з дитячими кімнатами, друзів кликали на допомогу, діти теж без діла не сиділи: сміття виносили, допомагали. Шпалери, підсвітка, додаткові світильники, перестановки, штори й килими – усе, дитячі кімнати було не впізнати.

Чоловік матері не дзвонив. Розсердився через її хитрощі.
Свекруха ображена. На зв’язок не виходить, точніше, його не ініціює. Я й поготів із нею не зв’язуюся. Донька тільки фотки своєї кімнати відправила всім бабусям. Моя мама відповіла, а свекруха не стала себе обтяжувати написанням кількох слів.

Гадина. Адже її ідея була. Хоч слово добре внучці сказала б.