Мама іноді навіть ложку до рота донести не може через хворобу, але погодилася сидіти з немовлям старшої доньки

Я їй прямим текстом кажу: “Настю, ти хоч розумієш, що все це тягарем впаде на мої плечі?”, а вона мені своє товкмачить, що мама, бачте, не проти! — обурюється Дарина, нервово поправляючи дитячу шапочку. — Отак-от: мама не проти!

— Не проти чого? Того, що ти будеш копирсатися зі своїми двома, та ще й із племінником? Про маму я взагалі мовчу, вона хоча б при своєму розумі, пояснити щось можна, — погоджується подруга, з якою Дарина ділиться наболілим, сидячи в довгій черзі до педіатра.

Дарині тридцять. Вона заміжня, має двох діточок: старшому синочку чотири рочки, а меншій донечці — півтора. Гроші в сім’ю приносить лише чоловік. І Дарина вже геть не знає, чи зможе вона взагалі вирватися зі свого затяжного декрету, коли малій виповниться три роки.

І справа тут зовсім не в дітях, а в мамі.

Дарина — пізня дитина. Мама чекала на неї, коли їй було вже добряче за сорок, і, на жаль, такий пізній дарунок долі не надто «омолодив» її організм. Поки Даринка росла, матір ще сяк-так трималася на ногах, але коли донька закінчувала школу, змушена була оформити групу інвалідності — тяжкий артрит.

По квартирі мама пересувається виключно на милицях, надвір виходить тільки влітку — посидіти на лавочці біля під’їзду. Сама себе сяк-так обслуговує, але далеко не в усьому.

У Дарини є старша сестра, Настя, зараз їй сорок три роки. Дарина не може її звинувачувати за те, що Настя обрала власне життя. Зрештою, вона випурхнула з батьківського гнізда ще до того, як мама остаточно злягла.

Сестра так і не вийшла заміж. Купила колись собі невеличку однокімнатну квартиру в звичайнісінькій панельці на околиці міста, там і живе.

На роботі теж зірок із неба не хапає, але сама себе завжди забезпечувала. Та й чи багато треба самотній жінці? Якихсь особливих драм чи потрясінь в особистому житті в сестри не було.

Чому вона так і не знайшла собі пари — Дарина може лише губитися в здогадках. Не потвора, зі своїм кутком, і ніхто у вигляді хворої мами не заважав їй будувати жіноче щастя.

А от Даринка таки примудрилася вискочити заміж. Щоправда, вона своєму майбутньому чоловікові одразу чесно сказала: від мами вона піти не зможе ні за яких обставин.

Тож чоловіка молодша донька привела в батьківську трикімнатну квартиру.

Ця квартира дісталася ще від бабусі з дідусем — простора, світла, з великою кухнею.

Мама, яка страшенно боялася, що Дарина теж залишить її саму, заспокоїлася, зятя прийняла прихильно і з теплом. Заповіт одразу написала на молодшу, а старша сестра не лізла і не заперечувала: хто доглядає маму на старості, тому й житло.

Дарина дочекалася одне за одним синочка й донечку. І вона чудово розуміла, що все одно треба буде щось вирішувати з роботою. Можливо, шукати якийсь підробіток з дому. Бо ж мама не стає молодшою і здоровішою, виходити на повний день в офіс — узагалі не варіант, вона іноді не може навіть суп собі на плиті розігріти.

Чоловік теж каже, що годі й думати про роботу десь-інде, нехай навіть діти в них і підуть у садочок. Він узагалі в неї золотий, розуміючий. І з тещею живе душа в душу, завжди допомагає їй, якщо Даринка не встигає або її немає вдома.

Але нещодавно навіть цей спокійний чоловік похитав головою і сказав, що це, взагалі-то, вже відверте нахабство.

І це стосувалося зовсім не поведінки чи слів тещі, а грандіозних планів старшої сестри — Насті.

Річ у тім, що вісім місяців тому в Насті несподівано з’явився малюк. Про те, що сестра при надії, родина дізналася вже тоді, коли ховати животик стало неможливо.

Настя коротко пояснила, що вирішила стати мамою «для себе», батька в дитини не буде, так вона вирішила.

— Навіть хвалилася, що відклала собі якусь копійку на декрет, — гірко посміхається Дарина. — Ну, загалом, бажання пізнати материнство якраз цілком зрозуміле. Краще пізно, ніж ніколи. Але мама нещодавно проговорилася: біологічний батько її малюка зовсім не проти був би допомагати.

Він чоловік одружений, руйнувати сім’ю не збирається, але міг би її фінансово підтримувати, з дитиною якось допомагати. Але ж сестра гордо відмовилася. Мабуть, чекала, що він жінку заради неї покине.

А як зрозуміла, що ні — от і образилася.

Але це ще не всі новини.

Нещодавно Дарина дізналася про нові наміри Насті: та зібралася продавати свою однокімнатну і купувати таку саму, але вже в їхньому районі, щоб бути ближче. І незабаром виходити на роботу, бо заощадження тануть, і грошей катастрофічно не вистачає.

— Ну треба ж їй із синочком на щось жити, — жалісливо виправдовує старшу доньку мама. — Ні, няні не буде. Яка няня, у Насті на це грошей катма! Буде до мене малюка приводити, що ж тепер поробиш… Дитина жінці потрібна, як же без дитячого сміху жити?

І тут Дарина ледь не сіла повз стілець від такої новини.

Настя перебереться ближче до них, вийде на роботу, а дитину буде приводити до бабусі. Тобто — до них у хату!

— Розумієш? — аж кипить від злості Дарина. — Дитину вона буде приводити МЕНІ! Тому що наша мама сама себе ледь обслуговує, а вже щоб угледіти за малим непосидою, якому ще й півтора рочку немає — це взагалі щось із розряду фантастики!

Міняти йому памперси, годувати з ложечки, ловити по всій хаті, піднімати, перевдягати, вкладати спати, купати… Одне слово, геніально сестра придумала, нічого не скажеш!

Дарина терпіти таку наглість не стала. Одразу ж подзвонила Насті і прямо запитала: та її за кого має?

За нетямущу дитину? Яке ще «до бабусі малого приводити», якщо їжаку зрозуміло, що весь розрахунок робиться на неї, на Дарину! Найбільше дратує те, що сестра навіть не вважала за потрібне якось по-людськи обговорити це питання з нею.

А мама… мамі старшу просто шкода, мама з усім згодна.

— Даш, а що мені робити? — пішла в наступ Настя. — Є дитина, чоловіка в мене немає, жити мені за щось треба. І взагалі, я буду привозити сина не тобі, а нашій мамі! Маю на це повне право. Зрештою, я не винна, що ви живете всі разом.

— Ти при своєму розумі? — Дарина просто не могла повірити власним вухам. — Ти не винна в тому, що ми разом живемо?! А як, скажи на милість, мама б жила сама?! Ти звалила в туман будувати своє життя, а я залишилася біля неї.

Але мама іноді навіть ложку до рота донести не може — суглоби крутить. Ти як собі уявляєш її нагляд за твоїм малюком?! Ти захотіла дитину, то треба було думати, як її роститимеш!

Шукай роботу з дому, шукай приватні ясла, викручуйся сама!

Дарина твердо і категорично заявила і матері, і сестрі: якщо дитину сестри приведуть і залишать, вони з чоловіком того ж дня зберуть валізи і з’їдуть. Хоч на орендовану квартиру, хоч до свекрухи.

— На мені зараз хвора матір і двоє власних дітлахів! Я сама планую якось шукати роботу, а мені хочуть на шию почепити третього, який ще менший за моїх?! Так, по грошах на оренді буде дуже туго, але ми якось витягнемо. А от моя нервова система просто не витримає такого навантаження, чужого навантаження! — рішуче каже Дарина.

Мама, звісно, страшенно засмучена.

Плаче, п’є заспокійливі і твердить як мантру, що рідні люди повинні одне одному допомагати. Але ж ключове слово — «одне одному»! А не коли одна тягне на собі весь віз, а їй ніхто й пальцем об палець не вдарить.

Іншого виходу немає: до матері Настя не переїде з сином навіть тимчасово, бо вона розраховує не на маму, а на те, що «де двоє, там і третій, сестра ж однаково вдома сидить і борщі варить».

Дарині буде вкрай важко і боляче залишати матір, але вона сповнена рішучості зробити саме так. Навіть якщо доведеться суттєво постраждати матеріально.

Бо вона категорично не хоче бути безкоштовною, безсловесною обслугою, про яку витирають ноги і яку просто ставлять перед фактом. І взагалі — дитина сестри, це суто її відповідальність і її проблема.

Як часто в наших родинах обов’язки і відповідальність безсоромно перекладаються на того, хто добріший і хто не вміє вчасно сказати тверде «ні»! А як би ви вчинили на місці Дарини: зціпили б зуби і взяли на себе ще одну дитину заради спокою хворої матері, чи обрали б власну сім’ю і душевний спокій?