Мама повернулася додому і дуже здивувалася. Мало того, що батько навчився сам удома лад наводити і навіть трохи готувати. Але головне, що вразило Марину Юріївну: у вазі стояли квіти. А коли Анатолій Іванович раптом незграбно дістав із кишені їй подарунок, вона мало не розплакалася

— Я вчора була в тата. Він якийсь увесь напружений, удає, що все гаразд, але ж видно, що нічого не гаразд!

— Згоден, сестро, я теж помітив. Заходив до нього, дивлюся, тато змарнів, намагається жартувати, а в очах така туга!

— Тобі не здається, що мама в тітоньки аж надто затрималася? Раніше такого ніколи не було.

— Здається, і я думаю, час втручатися. Ти вже з татом якось з’ясуй, а матір і тітку я беру на себе…

Два роки тому батьки Дениса та Ані нарешті вийшли на заслужений відпочинок.

Батько на заводі майже сорок літ відробив, мама там само в бухгалтерії.

Батьки тішилися, що нарешті на волі. Мріяли, як заживуть: не треба зранку бігти на роботу, тепер у них повно вільного часу, нарешті вони будуть разом.

Раніше в Марини Юріївни то баланс, то квартальний звіт. Та й в Анатолія Івановича вічно аврал, замовлень багато, а він працівник — нарозхват!

Зате тепер вони вільні птахи!

Але невдовзі Денис та Аня почали помічати, що батьки стали часто сваритися. Спершу жартували, мовляв, любі сваряться — тільки тішаться, але потім уже стало не до сміху.

Батько ходив часом похмуріший від хмари. А мама взагалі більше місяця, як поїхала до своєї сестри Маргарити в гості й, схоже, повертатися додому навіть і не збирається…

Того вечора Аня заїхала до батька. Він удавав, що в нього все чудово, але донька одразу помітила: і справді зблід, осунувся, а очі невеселі. Та він тримався, одразу чаю їй запропонував, хоча поралася невміло — зазвичай мама на стіл подавала.

Батько заварив чай, дістав із холодильника завітрений сир — мама його зазвичай у пергамент загортала, а він так поклав. І цукерки були старі. Сам сидів без апетиту, порожній чай сьорбав.

Для годиться почав її розпитувати:

— Анюто, як у вас справи?

— Та нормально, тату! — спершу відказала Аня. Її турбувало інше: невже батьки так і житимуть нарізно? Нічого доброго в цьому нема: все життя душа в душу, а на старості літ — наче біс попутав!

Але батько причепився, видно, такий настрій:

— У вас усе нормально, що не скажи! Я тут хліб купував, то мені дівчина в магазині теж сказала: «Хліб нормальний і ковбаса, і сир нормальний». Ніби буває сир божевільний, нісенітниця якась!

— Не бурчи, тату, — усміхнулася його невеселому жарту Аня, — Ну от мені Микита браслетик подарував, у нього премія була.

— Розбишака твій Микита, я його на завод кликав, там робота справжня, чоловіча, а він зі своїм комп’ютером сидить удома. Не по-людськи це! І подарунки тобі вічно дарує, відкуповується, ніби! Сюсюкає з тобою, квіточки дарує — одне баловство!

— Тату, у нас усе добре. А в Микити така робота, він на комп’ютері проєкти робить, що ж поганого? А подарунки жінкам піднімають настрій. І мені, і Микиті. От він для мене й старається!

Аня хотіла додати, що тато мало залицявся до мами, що ніколи їй нічого особливо не дарував — хіба грошей дасть або разом їдуть купувати. І квітів дарувати не вмів.

Вони обоє наче запряжені гарували і їх із Денисом ростили. А ось радість і любов розгубили. Але не стала говорити. Образиться тільки. Якщо сам не зрозумів — то й не зрозуміє.

— Ну, я побігла, тату. У тебе добре, але шкода, що мама довго не їде. Якось без неї незатишно й холодно. У вас що, батареї відключені? — ідучи, запитала Аня.

І помітила, що батько докірливо крякнув, хотів їй відповісти, та лише рукою махнув:

— Біжи, доню, а за вас із Микитою я радий, не подумай. Це я так, не подумавши ляпнув!

Словом, путящої розмови не вийшло.

Денис теж обмірковував, із чого почати і як йому з мамою поговорити.

Тітка Рита, мамина старша сестра, жінка сувора й педантична. Живе вона вже кілька років сама, чоловіка свого, дядька Вітю, поховала.

Але досі молодшій сестрі Марині розповідає, яким її Віктор був ідеальним чоловіком. Анатолія Івановича вона завжди мужикуватим вважала, він же на заводі працював.

Не те, що її Віктор: інтелігентна людина, і квіти дарував, і все для дружини робив. Тітка Рита його завжди за приклад ставила.

І схоже, що її зауваження нарешті досягли мети: це вона матері нашіптала, що тато її не гідний. Замість того, щоб помирити, олії у вогонь підлила ця тітка Рита!

Вона не дасть Денисові з матір’ю нормально поговорити, тут треба якось по-іншому діяти.

І Денис не придумав нічого кращого, як прихопити із собою дядька Генадія, свого напарника із заводу. Денис пішов стопами батька і працював на тому самому заводі.

— Тітонько Рито, здрастуйте. Мамо, привіт. А ми тут із дядьком Геною з роботи йшли, ось я й вирішив до вас заскочити, бо все ніколи! Можна, тітонько Рито?

Маргарита Юріївна на Дениса та на Геннадія подивилася, ніби хотіла розсердитися, але дядько Гена у них чоловік говіркий, він одразу й почав:

— Ви вже вибачте, Маргарито, це Дениска мене затягнув. Я ж зі зміни додому поспішав із харчами. Я по-холостяцьки собі тут купив дещо, пригощайтеся! — і дістав із пакета тортик, цукерки та пиріжки.

Маргарита Юріївна пом’якшала і запропонувала всім чаю.

За чаєм дядько Гена ще більше розговорився. Денис навіть не очікував від нього такої пруткості, от же ж балакун! Але Геннадія наче прорвало.

Спершу, коли він сів на кухонний табурет, той під ним ледь не зламався. Геннадій тут же спритно схопився і розсміявся:

— Ах, вибачте, Маргарито Юріївно, ну я й ведмідь! А у вас є інструменти? Давайте я й інші табурети перевірю?

За вечір Геннадій полагодив Маргариті Юріївні всі табурети і кран на кухні, який дратівливо капав. І запропонував Маргариті Юріївні допомогу в ремонті бачка, що протікав, та плитки, що відвалилася в коридорі.

Що дивно, Маргарита Юріївна погодилася.

Денис був цим візитом засмучений: із мамою йому так і не вдалося толком поговорити. Яким же було його здивування, коли Аня йому за тиждень радісно повідомила:

— Денисе, ти чарівник! Мама зібралася додому повертатися. Каже, що в тітки Рити якийсь залицяльник з’явився і стало незручно, мама відчуває, що заважає! І як ти додумався цього дядька Гену притягти? Ну ти й стратег!

Анатолій Іванович і Марина Юріївна знову разом.

Денис не став пояснювати, що це випадково вийшло, і прийняв захоплення сестри. Адже головне, що спрацювало.

Мама повернулася додому і дуже здивувалася. Мало того, що батько навчився сам удома лад наводити і навіть трохи готувати. Але головне, що вразило Марину Юріївну: у вазі стояли квіти.

А коли Анатолій Іванович раптом незграбно дістав із кишені їй подарунок, вона мало не розплакалася.

Чоловік сам їй купив сережки, без підказок. І хоч і застібка не така, і завеликуваті, але Марина Юріївна їх одягла і більше не знімає!

Тепер удома в Анатолія Івановича і Марини Юріївни завжди тепло й затишно. Вони зрозуміли, що їм погано одне без одного.

А ще вони дружать сім’ями: дядько Гена тепер покінчив із холостяцьким життям і просто зачарував тітку Риту! Та так, що й повірити складно: вона навіть на риболовлю з ним їздить!

***

Яка ж зворушлива історія, що надіслали нам наші читачі! Виходить, що навіть після стількох років разом, варто лише трохи розслабитися на пенсії, як починаються випробування.

А буває, що й дітям доводиться брати кермо долі батьків у свої руки.

Головне в житті — це не роки, прожиті разом, а увага і тепло, яке ми даруємо одне одному щодня.

А ви помічали, що іноді сторонній погляд здатний розпалити іскру там, де, здавалося б, давно був попіл?