Мама живе у великому приватному будинку, який дістався їй багато років тому від родичів, проживає з вітчимом, який непогано заробляє, і цілком не знає, що таке працювати та збирати гривню до гривні на своє житло.

Мене турбує почуття, що мене викреслили із сім’ї. У мами нас двоє, я і мій брат – двійнята. У батька давно інша сім’я.

Я працюю з раннього дитинства і звикла розв’язувати свої проблеми самостійно, що не скажеш про мого брата. Він хитрим та негарним чином заїхав жити у квартиру нашою прабабусі, ще коли нам було 15, я тоді не звернула гостру увагу на його вчинок.

Я ж в 15 років виїхала жити в інше місто, далеко від мами, вийшла заміж, з чоловіком ми самостійно збирали кошти на квартиру, виживаємо як можемо.

Батьки чоловіка дуже допомагають, а моя мама взагалі ніяк. Навіть жодного разу не була у мене в гостях, їй не цікаво в яких умовах я тут живу, вона цілком нейтральна.

І нещодавно подзвонила мені й сказала, як їй ніяково, що вона не допомагає. Я аж здивувалася.

Тобто 10 років я тут живу і її це не турбувало, а зараз їй ніяково. Я думала вона запропонує продати ту квартиру в якій живе брат, це було б чесно, однокімнатну йому, і таку ж мені.

Мама живе у великому приватному будинку, який дістався їй багато років тому від родичів, проживає з вітчимом, який непогано заробляє, і цілком не знає, що таке працювати та збирати гривню до гривні на своє житло.

Але вона запропонувала мені кредитку! Її допомога – це запропонувати мені взяти кредит та віддавати. Мені стало так неприємно, що краще б вона взагалі мені нічого не пропонувала, і жила далі ніяк не допомагаючи мені та не цікавлячись мною. Микита (брат) виріс егоїстом, думає завжди лише про себе.

Як мені бути!? Дуже боляче спілкуватися з мамою, я живу з цим болем. Я розумію, що загалом вона мені нічого не повинна і я вже доросла. Але ж чому вся увага, любов і допомога лише братові? Я ж дівчинка, одна за сотні кілометрів від рідних, і навіть не можу розраховувати на добре слово в тяжку хвилину, за щось більше я вже навіть думати боюся.

Вона в глибині серця, мабуть, розуміє, що обділяє мене, що братові все, а мені нічого. Дзвонить, а мені боляче спілкуватися з нею. Брата я заблокувала із-за приниження. Коли я приїжджала в рідне місто, то він необґрунтовано мене принижував, говорив – ось поїхала ти та не приїжджай більше ніколи, я вирішила позбавитися його хоча б заблокувавши.

А от заблокувати маму не повертається рука, соромно. Хоча й спілкуватися з нею мені дуже боляче. Немає жодного кохання як від матері, вона байдужа і дзвонить для порядку раз на місяць.