Мамо, а Микита й Надя такі нехороші слова говорять! – донька Ніни була збентежена, – І на мене, і на тебе, і навіть на своїх маму й тата! — Я Олі сказала, – каже Ніна, – мовляв, зауваження зроби, не можна ж так, я вже не кажу про те, що Микита по розстеленій скатертині пройшовся брудними ногами і розкидав свої мокрі й брудні речі в наметі на вже приготованій постелі

— Особисто я категорично не розумію таких батьків, які дозволяють дітям практично все. У будь-якій ситуації. Типу – метод виховання такий, ми, мовляв, нічого не забороняємо. Тільки мені здається, що це повна відсутність виховання, – розповідає Ніна.

У Ніни за плечима 37 років життя, у шлюбі ростуть двоє дітей, 13-ти річний син і 5-ти річна донька. І нещодавно Ніна з чоловіком, колишнім військовим, змінили місце проживання.

— 15 років у шлюбі, – каже вона, – де тільки не були. Здебільшого служили, постійно в розʼїздах по країні. Чоловік отримав можливість вийти на пенсію за вислугою, зраділи: нарешті осядемо.

Квартиру собі сім’я взяла під столицею, взяли трішки в борг, додали грошей, придбали трикімнатну квартиру. На вибір місця проживання вплинуло й те, що в цьому містечку жила родина чоловіка. Його літні батьки та молодша сестра.

— У них різниця 10 років, – каже Ніна, – Оля до мене за віком ближча. Ми бачилися з нею, звичайно, під час наших відпусток. А тут вона, головним чином, і наполягала на тому, щоб квартиру ми взяли ближче.

— Будемо дружити, – переконувала Оля брата й Ніну, – у нас діти ровесники, та й мамі з батьком приємно буде, хоч на старості років син поряд.

Батьків Ніни давно немає на світі, є молодший брат, який живе своїм життям.

Сім’я купила квартиру в рідному містечку чоловіка. І так вийшло, що в’їхали місяць тому, а до першого дня літа запланували відзначити новосілля.

— Давайте на природу з ночівлею виберемося, – запропонувала Оля, – з наметами, з дітьми, чоловіки рибу половлять, чого сидіти в 4-х стінах?

Ніна з чоловіком і дітьми збиралися ґрунтовно, та й Оля з сім’єю закупила продуктів, захопили намети, розкладні стільці, все ж два дні на природі, та з дітлахами, відпочивати має бути комфортно.

— Комфорт вийшов, – каже Ніна, – а відпочинок ні. І я зареклася так відпочивати. Приїхали, розташувалися, син мій із чоловіком пішов вудки закидати, донька з нами допомагає готувати й облаштовувати табір. А ось їхні двоюрідні…

Нецензурна лайка, яка лунала з вуст дітей Олі, – найшкідливіше.

— Це був тихий жах, – згадує Ніна, – лаються, відмовляються, скачуть, як хочуть. Попросиш зробити щось – повний ігнор. Або фраза: «сама прибереш».

Найбільше Ніну з чоловіком вразила реакція батьків “розперезаних” дітей. Точніше повна відсутність цієї реакції.

— Мамо, а Микита й Надя такі нехороші слова говорять! – донька Ніни була збентежена, – І на мене, і на тебе, і навіть на своїх маму й тата!

— Я Олі сказала, – каже Ніна, – мовляв, зауваження зроби, не можна ж так, я вже не кажу про те, що Микита по розстеленій скатертині пройшовся брудними ногами і розкидав свої мокрі й брудні речі в наметі на вже приготованій постелі.

— Це ж діти, – відповіла Оля, – нехай відпочивають, аби нам не заважали.

— І сиділа, шашлик жувала, – обурюється Ніна, – як ні в чому не бувало. І чоловік Олі вважав за краще не помічати поведінки дітей. А я збожеволіла, донька моя просто поруч зі мною сиділа, а сина довелося весь час на увазі тримати, щоб Микита його не вдарив, не втягнув у щось сумнівне й небезпечне. Ледве дочекалася моменту, коли додому поїдемо.

— Добре відпочили, – сказала на прощання Оля, – давайте на наступних вихідних знову поїдемо?

— А мені не хочеться, – каже Ніна, – це не відпочинок. Дикі діти, які чинять лайку не соромлячись дорослих, які роблять усе, що захочеться. У мене виявилися зіпсовані кросівки, які Микита просто обсипав залишками багаття, а Надя взяла погратися мою косметичку. Зрозуміло без запиту. Я відшкодування збитків не вимагатиму, але обмежити спілкування своїх дітей із двоюрідними – в силах.

— Ну так, – визнає свекруха, – Оля м’яка, діти буйні в неї. Але вони ж маленькі ще, виростуть – зрозуміють.

— А це не м’якість, – вважає Ніна, – це байдужість. Так легше: сидиш, відпочиваєш і не помічаєш.

Чоловік Ніни згоден із тим, що діти сестри – невідповідна компанія. Його Микита мало не послав, коли дядько спробував зробити йому зауваження. А чоловік Олі просто знизав плечима.

Що думаєте? Чи траплялися Вам такі ситуації, коли діти буквально надані самі собі й роблять усе, що хочуть, а батьки спокійні: виростуть і зрозуміють, навіщо зараз нерви мотати собі та їм?