— Мамо, ти чого? Мені скоро сімнадцять, я доросла людина. Обіцяю поводитися чемно, я зможу жити одна

Мати періодично приводила нових «чоловіків» — Оксана пам’ятала трьох. Але вони якось не приживалися, йшли.

Мати плакала, обіймала її, казала:

— Нічого, буде і на нашій вулиці свято, – І йшла на роботу.

Останній чоловік протримався два тижні, але коли мати перестала купувати йому настоянку, засумував, а потім теж пішов, прихопивши з маминої скриньки її сережки. Мати тоді не написала на нього заяву. Сказала, що сама у всьому винна.

Після цього років на п’ять настало затишшя. Оксана вже зраділа, вирішила, що вони з матір’ю спокійно житимуть, але ні. Коли Оксані виповнилося п’ятнадцять, мати закохалася.

Вона розповідала Оксані, який він добрий, який чудовий, як кохає її. Оксана навіть раділа, що мати нарешті знайшла своє щастя.

Коли мама привела Сергія додому вперше, Оксані він теж сподобався. Чоловікові на вигляд було близько сорока років.

Чистий гарний одяг. За столом випив лише одну стопочку. Розмовляли на різні теми.

Сергій навіть жартував, дотепно. Оксана пішла спати раніше, лишила їх на кухні. Думала, що вранці зустріне Сергія на кухні. Але за годину почула, як грюкнули двері. Значить, пішов.

Зранку мати знову ним захоплювалася. Говорила, що працює в адміністрації, про репутацію матері піклується. Сказав, що можна було б переїхати до нього після весілля, але рік тут поживуть, поки Оксана школу закінчить. А поки що ремонт у його квартирі зроблять.

Оксана слухала і навіть милувалася матір’ю. Вона ніби помолодшала навіть. Їй було тридцять шість, і останнім часом вона вже не звертала на себе уваги. Звикла до думки, що буде завжди одна.
***
Сергій із мамою розписалися якраз перед початком навчального року. Оксана навчалася, готувалася до іспитів. Сергій цікавився, чи не треба допомогти.

Оксана дякувала, казала, що справляється, і Сергій йшов до своєї кімнати. Взагалі він виявився дуже тактовним.

Завжди стукав до Оксани, якщо йому щось потрібне було. Можна сказати, що вони потоваришували.

Оксана вже не так його соромилася, за вечерею ділилася своїми переживаннями щодо навчання. Сергій завжди із щирим інтересом розпитував подробиці шкільного життя.

А мама просто розквітла. Сергій її балував. Незабаром у мами у вухах блищали нові сережки, а потім і ланцюжок з’явився.
Рік пролетів непомітно.

Вони доробили ремонт та зібралися переїжджати. Сергій питав Оксану, може, і вона з ними поїде? Місця вистачить для всіх.

Але Оксана закінчила школу, вважала себе дорослою людиною та хотіла самостійності. Зрозуміло, фінансово вона ще не могла себе забезпечувати, але Сергій сказав, що це взагалі не питання.

Вони вирішили, що Оксана вступить до місцевого технікуму. А потім Сергій влаштує її на гарне місце. Перед самим від’їздом Сергій сказав Оксані:

— Ти до нас у гості приїжджай частіше, та й ми заходитимемо, то мати, то я. Якщо щось потрібно, не соромся, завжди питай. Ми ж рідні люди.

Мама з Сергієм подарували їй на закінчення школи гарний кулон на ланцюжку. Дівчині він так подобався, що вона перших днів майже від дзеркала не відходила.

Коли вони обирали подарунок, мати сказала Сергію:

— Чи не зарано їй такі подарунки робити?

Але Сергій заперечив:

— Хто ж їй, як не ми, подарує таке?
Мати посміхнулася. Все-таки їй дістався найкращий чоловік.

***
Вони з’їхали, а Оксана розпочала самостійне життя. Спочатку було нудно, часто їздила до матері. Їй там завжди раді були. Потім почала звикати і їздити стала рідко. Іноді сама мати заїжджала — продуктів завезти чи грошей. А іноді взагалі на вулиці зустрічалися. Усім ніколи, у всіх робота.

Оксана почала навчатися. Їй дуже подобалося студентське життя. Вона у вихідні їздила до матері з вітчимом. Розповідала новини.

В один із її приїздів їй повідомили, що Сергія відправляють у відрядження на рік. Звичайно, мати поїде з ним. А Оксана нехай не переживає, вони періодично надсилатимуть їй гроші.

Оксана їх провела до самого поїзда. Мати спробувала заплакати, але дівчина засміялася:
— Мамо, ти чого? Мені скоро сімнадцять, я доросла людина. Обіцяю поводитися чемно, я зможу жити одна.

Усі засміялися, обнялися, і мати з вітчимом сіли у вагон.
***
Жили вони далеко. Приїхали на два дні відзначити Новий Рік, а потім знову поїхали. Привезли Оксані всіляких подарунків, вона потім цілий вечір їх розпаковувала. А згодом мати зателефонувала і сказала, що відрядження продовжують, щонайменше на два роки. Сергій приїде, перевезе до неї зайві речі, а квартиру здасть. Вона теж приїхала б, але з роботи не відпускають.

Оксана прийшла з навчання, почула, що в кімнаті хтось шарудить. Зазирнула.

— Здрастуйте, ви вже приїхали?
— О, Оксанка, привіт. Так, намагаюся куточок під речі звільнити.

Сергій дивився на Оксану і не впізнавав. Дівчина за той рік, що їх не було, дуже змінилася. Стала жіночною. З’явилися форми, вона почала користуватися косметикою, і це робило її ще привабливішою, хоч і трохи старшою. Оксана кинула сумку.

— Зараз я переодягнуся і вас годуватиму.

Сергій бачив у відображенні дзеркала з передпокою, як Оксана перевдягалася. Такі ніжні округлі форми. Він труснув головою. Лізе всяка нісенітниця в голову.

Вони повечеряли, обмінялися новинами. Оксана розстелила Сергію в їхній старій спальні, а сама пішла до своєї кімнати. Вона чула, як Сергій пішов у душ, як ходив на кухню. А Сергій ніяк не міг заспокоїтись. Не давало йому спокою відбиток Оксани у дзеркалі.

Оксана перевернула сторінку книжки і побачила Сергія на порозі своєї кімнати. Він дивно дивився на неї, з одягу на ньому був тільки рушник.
— Ви щось хотіли?
***
За три дні Сергій поїхав. Оксана зітхнула з полегшенням і постаралася забути про все, що сталося. Минуло лише три місяці, і… Сергій знову був у її квартирі. Знову сталося те, про що вона й думати боялася.

Сергій поїхав. А Оксана залишилася з почуттям сорому і якогось бруду. А потім вона зрозуміла, що все це дуже погано. Настільки погано, що тепер вона взагалі не знає, що робити, вона зробила тест, який показав дві смужки.

Вона кілька разів дзвонила Сергію. Він увесь час казав, що передзвонить. Зрештою, він передзвонив.

— Ти так скучила, що вирішила сама мене покликати?
— Я чекаю дитину.

— Чорт! Як це?
Тільки цього йому не вистачало. Йому пророкували велике підвищення, а тут, замість підвищення, міг вийти реальний термін.

— Оксано! Я надішлю грошей! Роби, що хочеш, але щоб дитину… щоб проблеми не було. І не дай боже, хтось щось дізнається.

Оксана схопилася за голову. Що робити? Така ганьба. Її виженуть з технікуму, на неї всі показуватимуть пальцем, а якщо розкриється хто батько дитини, то це буде кінець всій родині. Мама цього не переживе.

За тиждень приїхав Сергій. Він привіз їй грошей та адресу. У нього була дача, десь за двісті кілометрів звідси. Сказав, щоб вона їхала туди. Переривання їй без батьків не зроблять.

— Живи там, поки що все так. А краще знайди бабусю, в тому краю їх багато. Заплатиш, і вона все зробить.  Оксана плакала, їй було так страшно. Сергій обійняв її.

— Ти ж розумієш, що ніхто не мусить знати. Нікому від цього не стане легше. Тільки найгірше всім.

Сергій поїхав наступного дня – мати не знала, де він. За тиждень поїхала й Оксана.
***
Вона приїхала до глухого села. Насилу знайшла будинок, про який говорив Сергій. Намацала ключ, відчинила двері. Трохи освоївшись, пішла шукати тих бабок, про яких він їй розповідав. Їй якась беззуба старенька вказала на будинок біля лісу. Оксана зібралася з духом і пішла туди.

Бабуся зустріла її неласково.
— Навіщо прийшла, грішниця?
Оксана злякалася і одразу заплакала. Бабуся наче трохи пом’якшала. Навіть води їй дала.

— Будь ласка, зробіть мені…

— Ні, люба, не так ти кажеш. Говори прямо — я хочу твоїми руками, бабусю, зробити так, щоб дитини не було.
Оксана з жахом подивилася на неї.

— Ні…
— Ну, як же ні? Саме так.

Оксана схопилася і кинулася геть із хати, вона тікала, але у вухах все ще стояв страшний сміх бабусі. Що їй робити? Вона одна, у цьому страшному місці.

Андрій повернувся сюди після того, як відсидів термін за статтею, хоча все було скоєно з необережності. Так і було: повертався додому з тренування, коли почув, як кричить дівчина. Навіть не те щоб кричить, а якось здавлено просить пощади.

Він побіг туди. Два хлопця вже стягували з дівчини блузку. А дівчина молода, років шістнадцять, не більше. Андрія сказ захопив. Одному в щелепу, другому. Ось другий і відлетів, та й упав скронею на край тротуару. Виявився сином якогось бізнесмена, і закрили Андрія по повній програмі.

Тут, у цьому селі, колись давно мешкала його бабуся. Він часто бував у неї, коли був маленьким. А після того, як вийшов, захотілося тиші. Будинок у бабуся був на самому краю села.

Андрій завів господарство, багато працював на городі. Через рік уже в нього з’явилися свої клієнти, які приїжджали та із задоволенням купували натуральні продукти, м’ясо, сири. Зараз модно було харчуватись усім натуральним, тому платили йому добре.

Андрій відроментував будинок. Навіть човен купив собі, щоб і риба в асортименті з’явилася. Збирав гроші. Хотів купити машину. Справжню, дорогу, але щоб і по бруду на ній можна було.

Він ходив на рибалку рано-вранці: тільки тоді можна було зловити хорошу, велику рибу. Річка біля села робила плавний поворот, тут течія була тихою, риба любила відпочивати.

Сьогодні він збирався не тільки перевірити сітки, а й з вудкою посидіти. Торгівля торгівлею, але для душі, вудка саме те.
Він перевірив сітки, випустив всю маленьку рибку. У човні завжди був короб із невеликою кількістю води для риби.

Скільки б не тягнулася риболовля, риба була живою. Дивні люди ці любителі натурального м’яса та риби: продай їм обов’язково живе, заплатять втричі більше, але потім сам і прибий, бо вони не можуть. Скільки разів пропонував, давайте я вам чисту продавати буду? Ні. У них свіжа лише та, що плаває.

Андрій сидів з вудкою і милувався сходом сонця. Скільки жив тут, а ніяк до краси такої звикнути не міг. Щодня вона якась інша, не така, як була вчора чи позавчора. Сьогодні схід золотистий. Сонце тільки-но починало показувати свої промені з-за пагорба.

Андрій дивився на пагорб, який закінчувався урвищем у річку, примружившись — не можна пропустити момент, коли край сонця з’явиться, тоді, наче все оживає. Але тут раптом хтось загородив той самий промінчик. Андрій невдоволено зморщився і придивився.

По пагорбу йшла дівчина. У її витягнутих руках була дитина. Вона йшла до обриву. Андрій зрозумів, що вона збирається зробити і відразу стрибнув у воду.

Він достатньо підплив, щоб побачити, де хвилі зімкнулися над малюком. Андрій пірнув одразу. І одразу ж схопив немовля.
Оксана розтиснула руки і відступила назад. Все, вона вільна. Може повернутись до минулого життя.

І тут їй здався плач. Плач її донечки. Господи, що я наробила! Оксана зняла з себе куртку, чоботи і з бігу стрибнула в воду. Вона знайде, вона встигне, вона витягне!

Андрій уже завертав немовля в куртку на човні, коли почув сплеск. Ця дівчина. Вона пірнала, виринала і знову пірнала. Він бачив, що вона в паніці, і такими темпами вона за п’ять хвилин піде на дно.

Андрій переконався, що дихає, поправив куртку, зітхнув і знову стрибнув у воду. Він не поспішав. Він чекав, розуміючи, що коли дівчина в такому стані, він не впорається з нею — вона шукає дитину, вона в паніці, отже, й сил у ній разів у десять більше. Вона просто втопить його і сама піде на дно і не почує жодного його слова.

Незабаром дівчина пірнула і назад не повернулася. Тоді пірнув Андрій. Він тяг її до човна. Вона почала брикатися, хапати його за руки. Так, поквапився. Вибач, дівчино. Вона знепритомніла.

Він вибрався на берег і спробував тікати з двома — нічого не виходило. Тоді він пішов. Дівчину взяв на руки, малу поклав зверху. Прив’язав курткою та й пішов. Він благав тільки про одне — щоб дівчина не прийшла до тями раніше, ніж він додому дійде.

Йому пощастило, він дотяг обох. Він поклав дівчину на ліжко і зайнявся дитиною. Вона, мабуть, лише тільки народилася. Навіть пупок не оброблено. Він зробив усе, як їх навчали на заняттях — якби не та бійка, то він би давно був лікарем.

Коли дитина заспокоїлася, Андрій закип’ятив трохи молока, розвів його кип’яченою водою. Десь у бабусі він бачив старі соски — вона раніше ягнят вигодовувала… Знайшов у коморі. Помив, покип’ятив.

Маля трохи зовсім посмоктало і заснула. Довелося пожертвувати на пелюшку своє нове простирадло. Так тепер дівчина. Вона все ще не прийшла до тями.

Андрій почав перейматися. Він зняв із неї мокрий одяг, розстелив ліжко. Уклав її, вкрив. Серце важко тукало. Він не бачив оголеної жінки вже років зо два. Що ж тепер? Нашатирний спирт. Підніс вату, дівчина застогнала і розплющила очі.

— Хто ви?
— Я Андрій.

Дівчина помовчала. Потім щось згадала.

— Мені потрібно…
Вона схопилася і відразу впала. Він знову її уклав. Взяв на руки дитину, і знову підніс дівчині вату з нашатирем. Дівчина розплющила очі, одразу побачила дитину. З її очей покотилися сльози… вона глянула на Андрія.

— Дайте, навіщо вона вам?

Андрій не одразу зрозумів, про що вона. А коли зрозумів, то навіть розлютився! Він обережно поклав дівчинку поряд із мамою, а сам вийшов із кімнати. Оксана дивилася на дитину. Така гарна, така маленька. Як я могла, як могла… А якби цей чоловік не витяг її? Оксану захлеснув жах. Господи, що вона зробила… Чоловік повернувся. Оксана подивилась на нього.

— Пробачте мені… Зовсім я збожеволіла…

Андрій підійшов. Ніяк до тями приходить потихеньку. А то — дитину з урвища, сама туди… Що з молоддю відбувається…
— Ти звідки?

— Я не місцева, раніше і не була тут ніколи, ніколи не думала, що буду…
— Гаразд, я тебе не буду запитувати, захочеш — сама розповіси.

— А можна я трохи у вас побуду? Я не знаю, що робити. А там так страшно. Андрій усміхнувся. Чи можна? Потрібно! Іноді він тут вити хоче. До людей не хоче, але й без людей погано.

— Звісно, ​​залишайся. Треба мені до міста з’їздити. Купити вам пелюшок і що там ще потрібно.

— Ой, а візьміть гроші, я маю, мені дали…

Дівчина затнулась, і до Андрія дійшло, що хтось відправив сюди дівчину, щоб вона без дитини повернулася чи зовсім не повернулася. Вона пояснила, в якому будинку вона була, де її гроші лежать.

Андрій завів мотоцикл. Заїхав до неї. Знайшов гроші та сумку з документами. Так, далеко. А дівчинці ще й вісімнадцяти немає, тепер зрозуміло, чому її подалі відправили, мабуть тато повнолітній. Гаразд, це все згодом. А зараз у місто.

Він склав документи Оксани у свою сумку та поїхав. До міста недалеко. Точніше, не місто це, селище, але всі місцеві звали його містом.

Андрій накупив всього, що, на його думку, потрібно дитині. Потім подумав і зайшов до аптеки. Запитав, щоб дали те, що потрібно жінці після появи дитини, та й дитині присипки всякі, мазі. Йому зібрали цілий пакет, а потім привітали із народженням дитини. Він похмуро посміхнувся.

Усі покупки ледве вмістилися в його величезний рюкзак, а ще треба хоч якийсь одяг Оксані. Він не знайшов нічого придатного у тому будинку. Купив халат, якісь спортивки, пару футболок.

Повернувся після обіду. Зайшов додому та завмер. Оксана годувала грудьми дівчинку. Та солодко цмокала, так що молоко навіть на губках залишалося. Оксана побачила його і зніяковіла. Андрій відвернувся, почав розкладати покупки. Почувши, як заворушилась Оксана, спитав:

— Можна?
— Так, звичайно.

Він обернувся, вона сиділа в ліжку і дивилася на нього зляканими очима. Він підійшов. Поклав халат, інший одяг. Дещо все ж таки прихопив і з дому, потім поставив пакет із аптеки. Оксана зазирнула в нього і почервоніла.

— Ти тут одягни щось, щоб не шарахатися щоразу, коли я входжу, і лежи відпочивай. А я на горище полізц. Здається мені, десь там я люльку бачив.

Оксана одяглася, заправила ліжко. Голова паморочилася, тож вона лягла. Поруч лежала її донечка. Вона, коли її зараз намагалася сповивати в нові пелюшки, помітила, що Андрій уже й пупок обробив, і взагалі… Що б із ними було, якби не він.

Чому так паморочиться в голові? Оксана намацала шишку на потилиці. Напевно, вдарилася, коли пірнала… Незабаром з’явився й Андрій. Він тягнув люльку. Такі Оксана бачила лише у старих фільмах: їх підвішували до стелі, щоб дитину качати.

Андрій дивився на цю люльку у сумнівах, потім рішуче взяв і забрав на вулицю. Оксана чула, як там працював якийсь інструмент, але недовго… скоро вона заснула.

Андрій знову приніс люльку. Тільки тепер вона мала ніжки — лапи лева. Від старої шафи давно валялися, все викинути шкода. А зараз стала у нагоді. Пройшов усе шліфуванням, і ліжечко стало світлим, красивим. Андрій обережно поставив ліжечко. Оксана та донька спали. Він тихо пройшов на кухню і почав готувати Оксані все варене і без спецій, а собі кинув на сковорідку м’ясо зі спеціями.
***
Дівчина прокинулася від того, що в її сні всі їли, а їй не давали. А вона так їсти хотіла, просила у них. А потім дитина закряхтіла, і вона схаменулась. Донечка не спала. Оксана поміняла пелюшку і приклала її до грудей. Дівчина відразу почала смоктати.

— Так, поганий апетит, це не про вас.

Маля скоро наїлася і знову заснула. До кімнати зазирнув Андрій.

— Чи зможеш до столу дійти? Я поїсти приготував. Чи тобі сюди?
— Зараз іду.

Оксана пошукала якісь капці, але нічого не знайшла. Вирішила йти босоніж. Голова кружляла, але це, може, й з голоду. Оксана забула, коли востаннє їла. Останнім часом вона і в магазин боялася ходити, щоб її ніхто з животом не запам’ятав. Вона сіла за стіл. Андрій побачив її ноги. Дав великі капці.

— Вдягни. Хоч і весна, але підлога холодна.

Оксана сунула ноги у теплі капці. Андрій наклав їй вареного м’яса, варене яйце, налив чай, поклав хліб.

— Не знаю, чим тебе годувати можна. Ти ж грудьми годуєш. Почнемо з малого, а потім додаватимемо і дивитимемося, як мала реагує.

Оксана чула, що він щось каже, але їй було нецікаво. М’ясо було надзвичайно смачним. Після вечері Андрій хотів поговорити з дівчиною, щоб хоч щось дізнатися про неї, але вона вже хотіла спати.

— Гаразд, іди вже, лягай.
— А де ви? Я ж ваше ліжко зайняла.

— Я посплю на дивані. Завтра ми з тобою красуні твоїй ліжечко зробимо і все вирішимо. А сьогодні всі втомились.
Оксані здавалося, що вона заснула раніше, ніж дійшла до ліжка. Як давно вона не спала так, щоб нічого не боятися.

Наступного дня вони з самого ранку почали робити все що задумали. По-перше, Андрій зробив з подушки матрац у ліжечко, Оксана все застелила, посунула ліжечко впритул до свого ліжка і поклала туди Лесю. Вона вирішила, що її дочка буде Лесею.

Вийшло дуже гарно. Потім вона взялася за прання, а Андрій намагався повісити фіранки, щоб відгородити Оксані куточок. Повернувся до неї, спитав:

— Як голова?
— Болить трохи…

— Ти вибач, це я тебе так. Дуже вже ти брикалася. І себе втопила б і мене….
Оксана посміхнулася.

— Нічого. Дякую вам… якби не ви…

— Оксано, ти ж розумієш, що так довго жити не вийде. Дитину треба реєструвати, ти взялася тут незрозуміло звідки. Треба щось вирішувати.

— Я не знаю, як…
У неї закапали сльози з очей.

— Так, давай сідай та розповідай. Потім вирішуватимемо.

Оксана почала розповідати. Вона говорила та говорила. Про те, що повернутися не може, що це ганьба, про те, що не зможе мамі в очі дивитися, про те, що вітчим спочатку силою її взяв, а потім вона не чинила опір, про те, як до бабусі ходила, як вирішила дитини позбутися, а потім раптом зрозуміла, що наробила, і стрибнула її шукати…

Андрій слухав, не перебиваючи. Для початку потрібно вирішити з дитиною. Має одного клієнта, жінок любить, оковиту. На рибалку кілька разів приїжджав до Андрія, з човна випав, Андрій ледве врятував, сто п’ятдесят кілограмів витягти. Потім дякував Андрію, говорив, пити кине, сказав, допоможе завжди. Працював цей чоловік якимось начальником у мерії.

Увечері Андрій узяв телефон і вийшов надвір. Він довго говорив телефоном, потім повернувся і ліг спати. А зранку до них приїхали гості. Начальник цей привіз із собою жінку із РАЦСу. Вона мала дівчинку зареєструвати, щоб видати свідоцтво.

Вона вже почала писати, але згодом відкрила паспорт Оксани. Покликала гостя надвір. Він повернувся хвилин за десять.

— Андрію, втікачка твоя неповнолітня.
— Так, я забув сказав. А що робити?

— Ти ж розумієш, що тут без поліції ніяк.
— Розумію, але вона не хоче.

— Є вихід. Давайте ми вас розпишемо, запишемо дитину, як вашу, тоді питань менше буде, а потім розлучитеся.
Андрій глянув на Оксану.

— Ну що, підеш за мене заміж, дівчино-красуне?
Оксана зніяковіло посміхнулася.
— Ми вам стільки клопоту завдаємо…
***

Увечері Оксана та Андрій відзначали своє весілля. Андрій навіть налив їй ковток червоного, щоправда, після того, як вона дочку нагодувала.

— Оксано, треба тобі матері зателефонувати. Вона ж там божеволіє…
— Треба.

— То подзвони.
— А що я скажу?

— Так і скажи-вийшла заміж, народила дитину як зможу, так у гості приїду.
Оксана подумала, згодом погодилася.

— Алло… Мамо, привіт.
У слухавці тиша повисла. Потім крик:

— Оксаночко, доню, де ти?
— Мамо, не хвилюйся. Все гаразд. Вибач, що довго не дзвонила, не могла. Я… далеко. Вийшла заміж, народила тобі онучку. Як трохи підростемо, так у гості приїдемо.

— Оксаночко, що ти таке кажеш? Де ж ти? Дай адресу! Ми з Сергієм приїдемо.
— Ні, мамо. Не потрібно. Я сама приїду, трохи згодом.

Оксана поклала слухавку. От і все, тепер можна спокійно жити, доки Андрій не вижене. Але він начебто не збирається їх виганяти. Каже, що з ними веселіше, будинок наповнився життям.
***
Сьогодні Андрій уперше за два останні тижні зібрався на рибалку. Такого насиченого життя в нього давно не було. Вчора лікарка приїжджала, татом його називала, казала, що дочка на нього схожа. Оксана червоніла, а він усміхався.

А Оксана робила генеральне прибирання, доки Андрія не було. Будинок був гарний, меблі нові, але видно було, що стежить за цим чоловік. Стільки шкарпеток Оксана ніколи не бачила! Вони були скрізь. Ох, лає вона його за це. Оксана подивилася у вікно. Повертався з риболовлі. Оксана посміхнулася, думала про Андрія, як про свого чоловіка.
***

Через рік вони нарешті зібралися з’їздити до матері Оксани. Дівчина хвилювалася, Андрій обіймав її. Вже давно Оксана зізналася йому у своїх почуттях, а Андрій своїх і не приховував. Вони тепер справжні чоловік та дружина.

Коли в’їхали у двір, одразу побачили матір. Вона стояла і вдивлялася у всі машини, що в’їжджали. Вони зупинилися, але мати не дивилася на них. Ну так, хіба приїжджають із села на джипі. Андрій допоміг вийти Оксані, підхопив Олесю на руки.

— Мамо?

Жінка обернулася.

— Оксаночко…

Вони довго обіймалися, цілувалися.

— Сергій так шкодував, що побачитися з вами не може, його сьогодні терміново у відрядження викликали. І навіть не знає, на який час.

Оксана та Андрій переглянулися. Дівчина молилася, щоб вітчима не було вдома. За Андрія переживала та й за себе.

— Мамо, ми всього на день-два, у нас вдома справ багато…