— Мамо, я не виживаю, — відповіла Христина мамі на скарги брата. — Але ти б сама прийшла й подивилася, на що вони перетворили не тільки свою кімнату, а й місця загального користування. І це я ще стежу, прибираю, бо пробачити інакше не можу. Безлад страшний скрізь. Посуд дружини брата тижнями стоїть, сушарка не збирається, якщо Лера щось замочила в тазику, то киснутиме, доки не протухне. Ось, візьми та прийди. Твоя квартира

— Ой, вона мені висловила вже, що мені робити нічого, банку такі гроші віддавати, та ще й усього лише за однокімнатну, — махає Христина рукою, розмовляючи з подругою.

— Мовляв, навіщо мені це треба, у мене ні кошеняти, ні дитини, жила б і далі приспівуючи, кімната в мене є. Але як жити, Насте? Виходиш із кімнати, а там морок? Та й підлаштовуватися під когось… Ні, я краще переплачу банку, мені комфорт дорожчий. Мамі, звісно, дякую, допомогла. Далі вже я сама. Уявляєш, вона незадоволена тим, що я з’їхала!

— Оце так, а їй не все одно? — здивована подруга.

— Виявляється, ні. Її тепер турбує, на що брат із дружиною перетворять квартиру. Ось так, виявляється, я потрібна була, щоб підтримувати там лад і стежити, щоб борги за комуналку не накопичувалися. А мені все одно, що там тепер буде. Я втомилася і від бардаку, і від сварок із братом та його дружинонькою. Весь останній рік мені нерви тріпали, досить.

Христині 32 роки, у неї поки що немає сім’ї, якось не зустрівся той, із ким захотілося б її створити.

Та й узагалі, вона вважає, що зараз створювати сім’ю одразу після повноліття або закінчення навчання — це моветон, треба й житлом себе забезпечити, і кар’єру зробити постаратися. Вона й старається.

У Христини з родичів мама та молодший брат. Братові 25 років, була ще й бабуся, але пішла з життя 4 роки тому. У бабусиній двокімнатній квартирі Христина прожила майже 10 років, із них 8 із невеликим — сама.

Так вийшло: бабуся зламала ногу, мама вирішила забрати її до них у квартиру.

У мами трикімнатна, батька не стало, але квартира спочатку купувалася в родичів через договір дарування на ім’я мами.

Коли бабуся переїжджала, Христина на останньому курсі навчалася. Підробляла, щоправда. І вибір у неї був такий: або вона з бабусею в одній кімнаті, або вона перебирається на місце старенької.

Мама до себе бабусю брати не хотіла, бабуся — жайворонок, мама лягає пізно, до брата, тоді ще школяра, стареньку не підселиш.

Пішла в бабусину квартиру, незабаром навіть комуналку почала платити самостійно, хоча іноді вибір теж був: або вона купує продукти, або сидить на гречці й оплачує рахунки, грошей було не розбігтися.

Поступово все налагодилося, Христина отримала диплом, влаштувалася на роботу, почала відкладати кошти, щоб мати й подушку безпеки, і заділ на майбутнє.

— Я ж розуміла, що в будь-якому разі в мене ще є брат, — продовжує молода жінка. — Ніхто б мені це житло не подарував. Мама, як виявилося, навіть продавати його не поспішала. Коли бабусі не стало, вступила в спадщину. За документами — ця квартира її.

Христина жила потихеньку, оплачувала рахунки, працювала, квартиру утримувала в ідеальному порядку — вона взагалі акуратистка.

Мама була задоволена, особливо коли донька зробила власним коштом косметичний ремонт у своїй кімнаті, на кухні та в передпокої. Другої кімнати чіпати не стала — вона нею не користувалася практично, та й там усе було відносно свіже.

Але рік із невеликим тому в брата з’явилася ця Лера. Спочатку зустрічалися, потім задумалися про те, щоб зареєструвати стосунки. Маму Христина розуміє: та одразу відмовилася брати молоду сім’ю у свою трикімнатну.

Братик завжди був той ще жук, його доводилося примушувати, щоб у своїй кімнаті прибрав і просто відніс у прання брудні речі. Хоча б.

Христина ніяк не думала, що й обраниця брата виявиться такою ж жахливою нечепухою, та ще й почне качати права, вселившись у чужу квартиру.

— Входила вона боязко й сором’язливо, — посміхається Христина. — Перший час уся така ввічлива. У них до реєстрації шлюбу місяць залишався, коли вони переїхали. А потім розвернулася. Усе — законна, можна гадити і рот відкривати.

Усі зусилля Христини щодо наведення в бабусиній квартирі ладу й краси пішли прахом.

На світлих шпалерах у кухні навіть навколо обіднього столу якісь бризки жиру. Фіранки… у Христини склалося відчуття, що об них мало не руки витирали.

Вічно заляпана плита, кухонний фартух, ванна, на яку після Лери дивитися страшно. Вона навіть не спроможна була самостійно викинути свої особисті засоби гігієни…

Христина спершу мовчала, потім дорікати почала, але братові.

Той сприймав дуже гостро, навіть матері примудрився поскаржитися, що Христина звикла бути одноосібною господинею, а тепер його з молодою дружиною просто виживає.

— Мамо, я не виживаю, — відповіла Христина мамі на скарги брата. — Але ти б сама прийшла й подивилася, на що вони перетворили не тільки свою кімнату, а й місця загального користування. І це я ще стежу, прибираю, бо пробачити інакше не можу. Безлад страшний скрізь. Посуд дружини брата тижнями стоїть, сушарка не збирається, якщо Лера щось замочила в тазику, то киснутиме, доки не протухне. Ось, візьми та прийди. Твоя квартира.

— Ой, ну не нагнітай, — мама зробила невдоволене обличчя. — Вона просто молода ще. Навчиться, зрозуміє. Нічого я говорити нікому не буду. Вони живуть окремо, заради чого я буду буркотіти і з невісткою псувати стосунки.

Так, тепер ти не сама живеш, звикай. Та й що такого? До тебе в кімнату ніхто не лізе, двері зачинила до себе й у тебе лад. А інше… Як же люди в комуналках жили й живуть? Усі зі своїми правилами й уявленнями, але якось уживаються.

А тут — брат рідний і його дружина.

Христина продовжила терпіти.

Як можна зачинити кімнату? На кухню вона ходить, туалетом і ванною користується. Прибирати за дорослими людьми, окремим осередком суспільства — забагато честі.

Навіть за комуналку з брата його частку доводилося вибивати і годувати «завтраками».

— Ой, він дуже, напевно, здивувався, що за ресурси треба платити, — посміхається Христина. — У нього таке було обличчя. Але я не збиралася на собі везти взагалі все. А витрата стрибнула, Лера ж якщо світло увімкнула десь, то воно горітиме, доки я не вимкну. Так само і з іншим. Зате Лера рахувала з калькулятором, скільки вони удвох винні, а скільки я.

— Ти й так майже 10 років жила як пані, що, заважаємо ми тобі? А нічого, мій чоловік має повне право жити й усім користуватися, як і ти. Не влаштовує наш брудний посуд? Можеш вимити, можеш просто очі заплющити. Живемо, як хочемо! — відповіла дружина брата, коли Христина вже не витримала й почала сварку через вічний бруд.

Через три тижні Христина переїхала у свою кредитну однокімнатну квартирку.

Мама плечима знизала: хто її неволив, жила б собі та й жила. Брат із дружиною спочатку зраділи, а тепер у них конфлікти із сусідами — виставлять за двері сміття, і воно смердить на весь під’їзд.

Мамі довелося втручатися, прийшла й жахнулася, на що квартира перетворилася.

Потім із «управляючої компанії» подзвонили, щодо боргу. Загалом, усі принади життя, яких не було для мами, доки в квартирі жила старша донька.

— Я вже продавати хотіла, — сказала мама якось мимохідь. — А тепер думаю: а навіщо? У тебе ж уже є житло, а Лера, здається, чекає на дитину. І потім, ти сама майже 10 років жила, назбирала, а що вони назбирають?

З цих слів Христина й зрозуміла, що мама готується передати житло братові остаточно, не беручи до уваги, що в неї двоє дітей. Ну що ж, значить, так.

Висновки вона, звісно, зробила.

Так часто буває: щоб мати власний лад і спокій, треба заплатити. Христина відмовилася від нехай і сумнівної, але «своєї» частки, аби тільки не жити в постійному хаосі та сварках.

І тепер, коли вона сама фінансово незалежна, навіть рішення матері щодо квартири вже не має такої руйнівної сили. Це справжня мудрість: коли ти сам відповідаєш за свій комфорт, ніхто вже не може шантажувати тебе квадратними метрами.

А як ви вважаєте, чи правильно вчинила Христина, що не стала чекати, поки мати передасть квартиру брату, і купила собі спокій за гроші?