Марина дивилася на смачну копчену скумбрію, на ікру — ікринка до ікринки, на жирні шматки палтуса й слинки ковтала. Треба збігати по гаманець, але раптом їй спала на думку шалена думка: може, подивитися в очі продавцеві, і він їй так віддасть? Адже вона може людей увести в якийсь дивний стан. Сама навіть не знає, як це відбувається

— Мамо, я їсти хочу! — Дмитрик тряс її за руку, видно, вже давно.

Марина ледве розплющила очі. Третій день хворіла, звечора прийняла щось від жару й одразу забулася. Їй наснився дивний сон, ніби вона накрила величезний стіл.

Запечене м’ясо, багато овочів і фруктів, у вазі грона винограду, апельсини. А за столом нікого. Потім синочок підійшов до столу, на виноград показав пальчиком:

— Мамо, а це смачне? Можна спробувати?

Дмитрик ще раз штовхнув її в плече.

— Мамо, вставай, мамо! — і раптом заплакав.

— Ну ти чого, синку! Та я вже встала, дивись! Ти що, налякався, так? Ходімо, я тебе зараз нагодую, ну чого ти плачеш?

Марина сіла на ліжку, трохи посиділа, бо голова паморочилася. Треба ж, як її прихопило! Як же вона завтра піде на роботу?

— Мамо, я хочу їсти! — знову занив Дмитро.

— Ходімо, Дімочко, ну а там же печиво є, булочка, взяв би сам, малюче!

— Мамо, я вчора їх з’їв, а ти спиш і спиш, — ще дужче заплакав син.

Марина пішла на кухню, але раптом зателефонував телефон. Начальник дзвонить, дивно, що в неділю.

— Марино, ти чого на роботу не вийшла? Яка неділя, ти що, не сповна розуму? Та сьогодні вже понеділок! Як ти мені набридла, то дитина, то твої витівки, ти звільнена!

З останніх сил вона пройшла на кухню, глянула — печиво й булочка з’їдені! Ну, звісно, якщо вона спить із суботи, а син голодний! Швидко зварила йому кашку:

— Дмитрику, їж, а я хутко!

Марина накинула пальто й вийшла до найближчого магазину. У гаманці залишилося зовсім небагато. Зайшла і купила хліб, молоко та яйця — син любить омлет.

Завтра вона поїде до начальника, Петрович не такий уже й злий, він відхідливий. Звісно, йому важко працювати з жінками. Майже всі самітні матусі в них у салоні-перукарні. Ну та нічого, все владнається!

На виході з магазину був прилавок із фруктами.

Марина поглянула й здивувалася: грона винограду й апельсини — ну просто як із її сну! Дмитрик уві сні так хотів винограду, давно не купувала, син навіть смак його забув. Перерахувала залишок грошей і взяла найменше гроно.

Продавчиня зневажливо на неї глянула й кинула гроно на ваги, видно, щоб ваги більше показали.

Ще й гілку рукою притримує. Марина цю продавчиню пам’ятає, багато хто скаржиться, і її вона не раз обважувала. От і зараз явно більше попросить, але грошей начебто вистачає.

Обурюватися немає сил, Марина сунула продавчині стогривневу купюру й подивилася їй прямо у вічі: невже їй не соромно обманювати?

І раптом Марині здалося, що вона знає все про цю жінку! Вона заміжня, чоловік на заробітках, донька доросла. Навар сьогодні гарний, поки чоловіка немає вдома — Вітьок хотів зайти, на пляшечку і гарну закуску вже вистачить!

Марина, наче заворожена, з огидою читала по її очах смакування стосунків із Вітьком.

А та завмерла, потім відрахувала їй здачу, насилу відвела очі й роздратовано крикнула жінці, що стояла за Мариною:

— Вибирайте швидше, бачите, чергу зібрали!

Удома Марина дістала гроно винограду, і Дмитрик несподівано запитав:

— Мамо, а це смачно?

— Ну просто як у її сні.

Вона помила виноград:

— Їж, синку!

— Як смачно, мамо, ми що, розбагатіли?

Вона засміялася:

— Скоро точно розбагатіємо.

Марина відкрила гаманець і остовпіла: здача була вдвічі більшою, ніж вона дала тій продавчині! Та вперше обрахувалася собі в мінус!

Перший порив був — піти й повернути. Але потім згадала, як та всіх і раніше обважувала, і вирішила, що, мабуть, коханець продавчині Вітьок обійдеться й без частування!

Цей дивний випадок з часом забувся.

Петровича вдалося вмовити, усі дівчата були на її боці. А пізніше Марина з подругою викупили частку в салоні в Петровича. Він відійшов від справ, Марина з Аліною йому частину доходу віддавали, самі в салоні господарювали, і життя ніби налагодилося.

Щоправда, у сина в старших класах якісь недруги з’явилися.

Одного разу Марина чекала Дмитрика зі школи, у вікно визирнула, а там старші підлітки її сина оточили. Вискочила на вулицю, дивиться: в одного з хлопців у руці Дмитра новий телефон, а син із кишень уже витрушує все, що має.

— Ану відійшли від мого сина! — крикнула Марина.

І той, що з телефоном, із викликом подивився на неї:

— Що треба?!

І завмер. А Марина, ніби провалилася в темряву його очей.

І одразу жахнулася: молодий зовсім, а душа як сажа чорна! Поки набирала поліцію, усі хлопці так і стояли, наче в дитячій грі «замри».

Поліція забрала хлопців, Дімі смартфон віддали, і він із захопленням запитав:

— Мамо, а як ти так зробила, що вони не ворушилися? Ти що, жінка-супергерой?

— Будь-яка мати за сина свого готова на все, — усміхнулася Марина, але сама вона поняття не мала, і як це в неї так вийшло?!

Але й ця дивна історія з часом призабулася. Син виріс, працює. Живуть вони так само удвох.

У Дмитра вже дівчина з’явилася, Ганночка, обіцяв мамі, що скоро їх познайомить. Та й у Марини все добре, свою роботу вона любить. Тільки ось заміж так і не вийшла. Ну та нічого, син уже дорослий, тепер він її захисник.

Цього дивного дня Марина їздила замовляти матеріали для салону.

Пообідати не встигла, та ще й усі картки та готівку залишила. Поруч із салоном невеликий ринок. Не втрималася, пішла по рядах, а там!

Марина дивилася на смачну копчену скумбрію, на ікру — ікринка до ікринки, на жирні шматки палтуса й слинки ковтала. Треба збігати по гаманець, але раптом їй спала на думку шалена думка: може, подивитися в очі продавцеві, і він їй так віддасть?

Адже вона може людей увести в якийсь дивний стан. Сама навіть не знає, як це відбувається.

Марина, щоправда, давно так не робила і подумки собі казала:

«Не смій більше так робити, адже соромно потім буде! У тебе ж усе є, ти можеш купити майже все, що хочеш!»

Вона зустрілася поглядом із чоловіком біля прилавка — очі його сміялися! І раптом він сказав:

— Хочете, я вам дам безкоштовно все, що ви хочете? Для такої гарної жінки мені нічого не шкода. Я господар цього магазинчика, довелося сьогодні підмінити — продавці всі зайняті, приймають товар. А ви мене просто у ступор увели, я готовий вам усе віддати!

— Ну що ви, я зайшла просто подивитися…

— Та годі, я по ваших очах прочитав, як вам хочеться шматочок скумбрії, та й палтус у мене дуже навіть гарний! Я вас бачив, ви он у тому салоні працюєте? Я вас хочу на вечерю запросити, мене звати Михайло Іванович, я неодружений, та й ви, я бачу, незаміжня!

Марина одразу навіть не знайшлася, що сказати!

Вперше їй трапився чоловік, який їй не піддався. Ба більше — він прочитав по очах Марини про неї все, про що вона думала!

Михайло щоранку зустрічав Марину, а вечори вони дедалі частіше проводили разом.

Весілля сина Діми з Ганночкою і Марини з Михайлом відбулися в один день — це тепер їхнє спільне родинне свято.

Щоправда, донька Сонечка в Михайла й Марини зʼявилася раніше, ніж їхня онука Ліза — донька Ганночки та Діми.

Марина вперше у сорок із невеликим відчула себе справжньою жінкою. Тепер у неї є люблячий чоловік і захисник — її Михайло.

Шкода, що її таємничий дар впливати на людей більше не проявляється. Вона якось спробувала — нічого не вийшло. Напевно, це тому, що вона тепер не сама.

***

У кожному з нас дрімає таємнича сила, стародавній дар, що допомагає нам у скрутну хвилину. Але допомагає лише тоді, коли доводиться розраховувати лише на себе.

А коли поруч є сильні й вірні, цей дар дрімає до пори до часу… Але тільки до пори до часу…

А ви вірите, що коли жінка знаходить свою опору, її надздібності зникають, бо в них просто відпадає потреба?