Мене останнім часом дуже мучить совість, що я обманюю власну матір, ми завжди жили скромно, з дитинства грошей мені на кишенькові витрати не видавали, все чітко і по копійчині (на сніданки, проїзд тощо), але все необхідне завжди купували

Мене останнім часом дуже мучить совість, що я обманюю власну матір. Ми завжди жили скромно, з дитинства грошей мені на кишенькові витрати не видавали, все чітко і по копійчині (на сніданки, проїзд тощо), але все необхідне завжди купували.

Але мені завжди хотілося чогось більшого, тому що в класі вчилися діти із досить забезпечених сімей, і я на їхньому тлі я почувала себе неповноцінно. Завжди всі мої друзі мали свої гроші (нехай невеликі, але витрачати їх вони могли на свій розсуд), а я звітувала і просила на кожну дрібницю.

Навіть коли вступила до інституту, свою стипендію всю до копійки приносила додому в день зарплати, і гроші видавалися щодня лише на сніданки. Дуже соромно було перед хлопцями щоразу виправдовуватися та вигадувати відмовки, чому я не можу піти зі стипендії у кіно чи кафе разом із усіма.

Одного разу на сесії викладач зажадав гроші з нашої групи, і я попросила у батьків цю суму, і яке ж було здивування, коли я без запитань отримала необхідну суму на руки. Наступного разу я вирішила схитрувати і попросила трохи більше, ніж потрібно, і все знову вдалося.

Того дня я з усіма пішла до кафе. З цього моменту я прошу гроші у батьків і кажу їм, що знову складаємося викладачеві, а сама здаю своїми силами і вивчаю ночами все що потрібно.

Безсоння дає про себе знати, і я знімаю стрес напоями (на ті ж гроші). Розумію, що моя мати економить на всьому через ці витрати, але зупинитися, вже не можу.