— Мені майже 70 років, а тобі лише 58! То хто про кого має дбати?! Так, сталося, що я колись була єдиною опорою для тебе та Колі. Я готувала, прибирала за вами, відводила до школи й повністю замінила батьків! А тепер ти смієш говорити, що я вигадую хвороби, аби не приїжджати до тебе в гості?! Надю, ти вже давно доросла людина

— Валю, ти де? Цілий день телефоную! Чому слухавку не береш? — Голос Надії Петрівни був скривдженим і незадоволеним. Вона терпіти не могла, коли сестра її ігнорувала.

— Удома я, удома! — так само незадоволено відповіла Валентина. — Спочатку пилососила, а потім у ванні була. Не чула, коли ти дзвонила.

— Так, телефон у тебе давно без дроту! Ти що, не можеш його носити із собою?

— У ванну? — Валя посміхнулася. — Скажеш теж. Що в тебе сталося? Щось серйозне?

— Та ні. Просто поговорити хотіла, — сказала Надія Петрівна, а потім зітхнула. — Хоча… є в мене до тебе невеличке прохання. Щось голова паморочиться, а пігулки скінчилися. Не могла б ти сходити в аптеку та купити мені ліки від тиску?

— А сама чого? Не можеш, чи що? Аптека ж прямо в твоєму будинку.

— Кажу ж, голова крутиться. З ліжка навіть підвестися не можу. І взагалі, зараз тих ліків немає в тій аптеці. Треба їхати на інший кінець міста, це тобі ближче.

— Гаразд, — відповіла Валентина. — Зараз дороблю дещо і приїду. Тобі ж не дуже терміново?

— Ну… Якщо я віддам Богу душу від високого тиску, то ти будеш винна, — буркнула Надя.

— Типун тобі на язик! — сплюнула Валя. — Жди, скоро буду.

Надія та Валентина були рідними сестрами. Колись їхня багатодітна родина жила в селі. Коли Валі виповнилося чотирнадцять, мати пішла з життя.

Спочатку батько ще тримався, але потім призвичаївся до чарки. І вся турбота про малих лягла на плечі старшої доньки. Валентина фактично замінила Наді та їхньому братові, Колі, батьків.

Залишивши школу після дев’ятого класу, Валя пішла працювати. Батько, який щодня пив, уже не дбав про сім’ю. З того часу Валентині самій доводилося заробляти на хліб. То був найважчий час у її житті: будучи ще дитиною, Валя тяжко працювала на фермі та доглядала двох молодших.

Коли Валі виповнилося вісімнадцять, вона забрала брата й сестру з села і перевезла їх до міста. Там дівчина влаштувалася на завод, і їй одразу дали кімнату в гуртожитку.

У дуже скрутних умовах дві сестри та брат прожили майже чотири роки. Першим від них від’єднався Коля. У шістнадцять років він теж почав працювати.

Брат не збирався сидіти на шиї старшої сестри, тому вирішив жити окремо. Зрештою, у нього все склалося. До двадцяти років він накопичив грошей, закінчив технікум і став добрим фахівцем.

А от Надія дуже довго була під крилом Валентини. Поки їй не виповнилося вісімнадцять, вона не збиралася ні працювати, ні з’їжджати з гуртожитку. Але потім дівчина зустріла хлопця і, нарешті, почала жити окремо.

З того часу минуло багато років. Дві сестри та брат давно мають дітей і навіть онуків. Коля був уже начальником цеху. Валентина нещодавно стала пенсіонеркою, а Надія працювала адміністратором у перукарні.

Вони часто спілкувалися та відзначали свята разом. Але якщо Коля давно жив самостійним життям, то Надія ніяк не могла відірватися від Валі. Чоловік Наді давно помер, а єдина донька поїхала жити до іншого міста. У підсумку 58-річна жінка досі вважала, що сестра зобов’язана за нею доглядати.

— Ось твої пігулки. Тримай, — купивши ліки, Валя одразу примчала на допомогу до сестри. — Що, тобі зовсім погано?

— Не так щоб дуже, але голова все-таки паморочиться, — відповіла Надя і прийняла пігулку.

— Гаразд, я поїду. У мене ще справ по горло!

— Куди? Посидь зі мною хоч трохи, — жалібно попросила Надія. — Я там м’ясо витягла. Може, обід приготуєш? Поїли б разом.

— Надю, мені треба онука зі школи зустріти, а потім на інші заняття відвезти.

— У твого онука батьки є, — обурилася жінка, — а в мене нікого немає. Я що, маю сидіти голодна?

— Ох, — тяжко зітхнула Валентина. — Добре, зараз подзвоню Вірі. Скажу, щоб вона сама забрала сина зі школи.

Увесь той день Валя провела в квартирі сестри. Спочатку вона приготувала обід, потім увімкнула пральну машину, розвісила білизну, попрасувала те, що давно висіло на сушарці, а потім згадала, що почався її улюблений серіал.

— Валю, я телевізор увімкнула! Ідемо дивитися. Сьогодні серія буде цікава. Ну годі там копатися зі справами, сядь посидь! — крикнула Надія.

— Ого! Вже восьма! — поглянувши на годинник, вигукнула Валентина. — Мені додому час.

— Може, залишишся в мене на ніч? Разом усе одно веселіше, — запропонувала Надя.

— Е, ні. У мене там кіт сумує. Та й почуваюся я недобре. Морозить щось.

— Гаразд, їдь, — із сумом сказала Надія. — Може, тоді завтра побачимося? Приходь у гості.

— Не знаю, подивимося.

Наступного дня Валентина пролежала в ліжку. Зранку вона встала і зрозуміла, що застудилася. У неї сильно боліла голова і першило в горлі. За годину у Валі взагалі піднялася висока температура.

Жінка подзвонила доньці й попросила поради.

— У тебе є щось від температури? — захвилювалася Віра.

— Є.

— Прийми пігулку і горло прополощи. Дотримуйся постільного режиму. Тобі треба відпочивати й пити багато рідини. Я привезу тобі ліки.

Валентина прислухалася до поради доньки та збила температуру. Потім вона лягла і проспала до пізнього вечора. Коли жінка розплющила очі й узяла телефон, вона побачила сотню пропущених викликів від сестри.

Спочатку Валя подумала, що Надія злякалася за родичку, але коли передзвонила, зрозуміла, що сестра переживала зовсім з іншого приводу.

— Чому стільки часу слухавку не брала?! — одразу почала кричати Надя. — Я тобі весь день дзвонила! Ти що, телефон вимкнула?!

— Нічого я не вимикала. Я спала, — відповіла Валя.

— Спала?! Цілий день, чи що?! А про мене ти подумала? Ти ж обіцяла, що приїдеш сьогодні! Мені потрібна твоя допомога!

— Що в тебе сталося? — злякано запитала Валентина. Вона вирішила, що сестра теж злягла з температурою.

— Я тільки сьогодні побачила, що ти купила не ті пігулки! У цих ліків дозування менше. Потрібно вдвічі більше! Привези мені іншу упаковку!

— Надю… — незадоволено протягнула Валя. — Якщо доза маленька, прийми дві пігулки. У чому проблема?

— Ні, так не піде! Мені потрібне те, що я просила! — вигукнула Надія. — Ти маєш дбати про мене, а не спати цілими днями!

Такий несправедливий випад від сестри сильно обурив Валентину. Раніше вона ніколи ні в чому не відмовляла Наді, але тепер Валі самій була потрібна допомога.

— Взагалі-то, я хворію і лежу в ліжку! У мене температура!

— Що ти вигадуєш?! — роздратовано відповіла Надя. — Не соромно брехати?!

— Знаєш що?! — Валентина втомилася від істеричного тону родички. Їй і так було фізично зле, а тепер ще доводилося доводити Надії, що вона не брехуха.

— Мені майже 70 років, а тобі лише 58! То хто про кого має дбати?! Так, сталося, що я колись була єдиною опорою для тебе та Колі. Я готувала, прибирала за вами, відводила до школи й повністю замінила батьків! А тепер ти смієш говорити, що я вигадую хвороби, аби не приїжджати до тебе в гості?! Надю, ти вже давно доросла людина!

Ти сама можеш про себе подбати. Якщо тобі треба пообідати, встань і приготуй щось. Якщо треба попрати, йди й увімкни машинку! Якщо потрібні ліки, замов доставку! Мені з цим ніхто не допомагає!

— Та як тобі не соромно, Валю?! Мені ж погано! — Надя щосили намагалася видавити із себе сльози. Вона розуміла, що перегнула палицю, тому вирішила розчулити сестру. Але Валентина надто добре знала Надію. Вона одразу відчула фальш у її голосі.

— Якщо погано, викликай лікаря! — суворо відповіла жінка. — Я теж почуваюся жахливо, але ти не поспішаєш мені на допомогу! Якщо й далі прикидатимешся хворою, аби я готувала і прибирала у твоїй квартирі, то краще не дзвони мені більше! — крикнула Валя і кинула слухавку. То був перший раз, коли вона відмовила Наді в допомозі.

Після цієї розмови Валентина довго переживала.

Чомусь вона відчувала провину перед сестрою, але за кілька днів дійшла висновку, що вчинила правильно. Валя, звісно, любила Надію, але тепер вони були дорослі, і їй не треба було заміняти Наді маму.

Навпаки, тепер їй був потрібен догляд з боку молодшої родички.

За кілька днів Надія не витримала і сама поїхала до Валентини.

— Ти як? Як почуваєшся? Одужала? — винувато запитала жінка сестру, яка лежала в ліжку. — Я тобі там бульйон приготувала.

— Дякую, — відповіла Валя.

— Ти це, вибач мені. Я не хотіла з тобою сваритися. Ти була в усьому права, — сказала Надія і важко зітхнула. — Я постараюся змінитися.

Відтоді стосунки між сестрами змінилися. Надя більше не намагалася маніпулювати Валею і просити її доглядати за нею. Після історії з хворобою жінка зрозуміла, що може запросто залишитися без найдорожчої людини у своєму житті.

Надія дуже боялася цього й вирішила, що тепер настав час жити самостійно і навіть іноді дбати про старшу сестру.

Ця історія — чудове нагадування про те, що старі ролі не годяться для нового життя. Навіть якщо ви колись були для когось «мамою» чи «опорою», з віком кожна людина має навчитися дбати про себе.

Адже «Хто вміє сам собі дати раду, той і до людей ставиться з повагою».

А чи доводилося вам, дорогі читачі, встановлювати межі у стосунках із рідними, які звикли до вашої постійної опіки? Як ви змогли пояснити, що більше не можете тягти їхні проблеми на собі?