— Мені набридло, якщо чесно спати в прохідній кімнаті, – каже Марія Миколаївна подрузі. – Це такі незручності, ти не уявляєш. Вранці то син на роботу йде, гримить на кухні посудом, то онук біжить. Невістку не розбудиш, спить до обіду, а він встане і до мене: «Бабо, а що ми будемо їсти». Та й узагалі, хочеться спокою, нарешті

Марія Миколаївна рахувала дні до того моменту, коли її син із невісткою та онуком зможуть з’їхати у власне житло. Але будинок уже півроку тому здали в експлуатацію, а пенсіонерка спокою так і не дочекалася.

— Мені набридло, якщо чесно спати в прохідній кімнаті, – каже Марія Миколаївна подрузі. – Це такі незручності, ти не уявляєш. Вранці то син на роботу йде, гримить на кухні посудом, то онук біжить. Невістку не розбудиш, спить до обіду, а він встане і до мене: «Бабо, а що ми будемо їсти». Та й узагалі, хочеться спокою, нарешті.

— Так скажи їм, мовляв, час і честь знати!

— Сказала, – усміхається літня жінка. – Образа до небес в обох: «Мамо, ти нас гониш у порожню квартиру, там меблів майже немає». Їм, бачиш, треба, щоб нова квартира була одразу з усім: щоб і меблі, і кухня, і техніка. Невістка прати ручками не хоче, спати на надувному матраці теж нижче її гідності. Як і готувати на плитці.

— Нехай купують щось із рук, зараз повно оголошень, продають і хороше, і недорого.

Марія Миколаївна своїм молодим такий варіант давно вже запропонувала, але невістка одразу скривилася:

— Тягнути в новеньку квартиру старі дошки, які невідомо де стояли? Ні вже, ми хочемо все хороше і новеньке.

А на новеньке в сім’ї сина грошей зараз зовсім немає: невістка Люда сидить у декреті, онукові лише два з половиною. І найближчим часом із декретної відпустки молода жінка не вийде, вона на четвертому місяці вдруге – так вийшло в них. Працює тільки син Марії Миколаївни, із зарплати платить іпотеку, а платіж досить великий. Плюс, годує свою сім’ю, даючи матері, з якою вони зараз живуть, гроші на харчування.

Квартиру свою, де дві кімнати і кухня, об’єднана з вітальнею, син із дружиною купили ще до появи первістка. На етапі будівництва вийшло не так дорого, та й ставки тоді за(розповідь для сайту Рідне Слово) іпотекою були нижчими. Щоправда, тоді довелося ще й винаймати квартиру, але працювали обоє, справлялися.

— Марія Миколаївна за голову схопилася, коли син оголосив, що вони з Людою чекають на дитину, але на побоювання матері молодий чоловік відповів, що вони впораються, будинок незабаром здадуть, Люда матиме декретні виплати, а він знайде підробіток, буде щось придумувати.

І… не придумав нічого, та ще й здачу будинку затримали на півроку. Коли онукові Марії Миколаївни не було ще півтора року, невістка з роботи справді мала непогані виплати по догляду за дитиною, але онукові минуло півтора, будинок не зданий, зарплата одна.

— Тут вони до мене і попросилися, – каже пенсіонерка. – На півроку, саме настільки здачу житла затримували. Ну так, незручно в мене й тісно, а що робити? Свати живуть в області, до них не виїдеш зовсім.

Квартира у Марії Миколаївни в старому будинку, двокімнатна, але вітальня прохідна. Сина свого жінка виховувала одна, з чоловіком розпрощалася, коли хлопчикові було 6 років. Квартира спадкова, батьки тут жили. Коли син ріс, було начебто й зручно, та й звикли вже. Тоді Марія Миколаївна жила в спальні, син у вітальні. Але сім’ю, та ще й із дитиною, у прохідній кімнаті не поселиш. Елементарно нікуди поставити ліжко онука: вікно, стіна і двері. Довелося жінці поступитися кімнатою молодим.

І навіть не в цьому річ, вважає Марія Миколаївна. Просто важко жити в чотирьох у таких умовах, санвузол суміщений, невістка в декреті, вона сама на пенсії, цілий день у квартирі ніс до носа троє – вона, Люда й онук. І на малогабаритну кухню йдуть в один час, а там тісно, просто до неможливого тісно. А вечеряє Марія Миколаївна тепер узагалі у вітальні, за столом вони всі не вміщаються.

І ось, свекруха дочекалася: квартиру сина з невісткою здано, ключі отримано, нарешті, цей кошмар закінчується. З дня на день чекала, що молоді будуть сумки збирати. І чекає вже півроку. А тепер ще нові ввідні: Люда в положенні другим. Виходить, що з декрету не вийде, сяде в наступний.

— У онука всі меблі є. Плюс, на лоджії в мене стоїть їхній холодильник, подарунок сватів на новосілля, – продовжує Марія Миколаївна. – Є старий стіл для кухні, плитку поки що можна купити, раковина там є, у квартирі вже. Що ще треба, скажи? Є мікрохвильовка, мультиварка, посуд усякий. Надувний матрац теж є. І так, можна жити і так, і купивши тимчасові меблі з рук.

— Ну ні, – міркує Людмила, підтискаючи губи. – Руками прати? А через кілька місяців живіт уже на ніс полізе. І як? І спати на підлозі? Мені, в моєму стані? Мотлохом квартиру забивати чужим? Не хочу. Ось декретні отримаємо, щось купиться, накопичимо.

Марія Миколаївна якийсь час ці міркування слухала. Усередині (розповідь для сайту Рідне Слово)все кипіло, але нічого не говорила синові з невісткою, а тут не витримала: вивалила все, що думала. Що вона втомилася від штовханини, що незручно спати в прохідній кімнаті, що вона хоче спокою й тиші, а рік уже цього не бачить.

— Пузо скоро на ніс полізе? А головою треба було думати, що живете у свекрухи, а в новій квартирі нічого немає. Чужі дошки не хочеш? А тут не чужі? Нічого, значить, прати будеш ручками. Спати на підлозі важко? Ліжко найпростіше купите, а в онука все є, мені знайома готова віддати для нього і ще меблі.

— І все, невістка надулася, сказала, що в неї в голові не вкладається, як бабуся може висловлюватися в тому ключі, що другого онука не треба. А це не я висловлююся, це вона новою дитиною козиряє. І так, треба було думати, куди ти цього другого понесеш, у порожню квартиру чи в чужу, до свекрухи, – вважає Марія Миколаївна. – Домовленість була, що вони живуть, поки їхню квартиру не буде здано. Усе, здали, збирайте речі і дайте мені спокій уже.

— Мамо, не очікував, – образу озвучив і син. – Ти нас із дитиною маленькою і з другою, яка на підході, гониш у порожню хату. От як ми тобі набридли! Рідна мати й бабуся.

І сваха зателефонувала, почала на совість давити і просити Марію Миколаївну хоча б ще трохи потерпіти, так же не робиться.
— Послала я матір невістки, відкритим текстом. Треба потерпіти? Нехай Люда до неї з дітьми і їде. Де в декреті сидіти – все одно. А син не носить дитину, він і на підлозі поспить. І синові сказала, що на оренду чи ні, до себе в квартиру, але вони через два тижні з’їжджають, – каже Марія Миколаївна.

— Виходить, що зробила добру справу і зіпсувала стосунки з родиною сина? Ось сваха, вона хороша, здалеку охає, – усміхається подруга жінки.

А ви що скажете?

Фото: авторський контент сторінки “Рідне Слово”.