— Мені нічого не треба. Тільки ти одужуй, дідусю. — Це вже як вийде. А якщо що, ти не плач. Знай, не люблю я це. Не гнівай мене. Так от. Будинок майже розвалився. Город? А що ти одна з ним зробиш. Тож ти одразу, як отримаєш спадок – продай. А тут, – він простягнув їй картку, на якій вона побачила своє ім’я. – Я зібрав тобі. Нема чого по чужих кутках поневірятися. На перший внесок вистачить. Просто зараз і займися. Я хочу за життя дізнатися, що ти влаштована

— Тетяно, ти де? Ми з мамою чекаємо на тебе, чекаємо. А тебе все немає, – почула Таня нетерплячий голос чоловіка.

— Уже йду. На роботі затримали, – Таня не стала розповідати, що просто повільно йшла додому, насолоджуючись передостаннім днем року, що минає. З неба сипався м’який сніжок, при цьому чомусь яскраво світило сонце. Міські горобці тут і там цвірінькали на повне горло, ніби надворі не грудень, а березень.

— Щось сталося? – запитала вона про всяк випадок.

— Звичайно, сталося. Я підготував своїй дружині новорічний сюрприз, а вона додому не поспішає, – засміявся Павло.

— Сюрприз?! Павлику, невже нам схвалили іпотеку?

— Прийдеш, дізнаєшся, – загадково відповів чоловік.

— Так? Тоді зізнаюся. У мене теж для тебе є сюрприз.

— Заінтригувала, – засміявся в слухавку Павло.

— З тебе беру приклад, – теж засміявшись, сказала Тетяна.

******

Таня прискорила крок, миттєво забувши і про пухнасті сніжинки, і про голосистих горобців.

Спочатку вона не хотіла прямо сьогодні говорить чоловікові про свій сюрприз. Хотіла повідомити тридцять першого грудня, урочисто, просто опівночі.

Але, раз така справа, що ж відкладати?

Річ у тім, що вона, нарешті, наважилася продати свою студію, як давно її просив чоловік, щоб внести побільше перший внесок на іпотеку, і навіть знайшла покупця. Угода була призначена одразу після Нового року.

— Хто молодець? Я молодець? – похвалила вона себе.

І замурликала собі під ніс якусь дитячу новорічну пісеньку. Потім побачила попереду замерзлу калюжу і хвацько прослизнула по ній, прямо як у дитинстві.

Таня і Павло були одружені рік. Весь цей час вони жили з мамою Павла. Але Тетяна не переставала мріяти про свою квартиру, хоча в трикімнатній квартирі свекрухи місця вистачало.

— Давай продамо твою студію в центрі, – запропонував Павло. – На перший внесок, навіть дуже пристойний, на двокімнатну точно вистачить, а на околиці на ці гроші можна взагалі відразу однокімнатну квартиру купити.

— Ні. Що ти, – упиралася Таня.

Вона хоч і хотіла швидше поліпшити їхні житлові умови і з’їхати від свекрухи, але розлучитися зі своєю студією не могла.

Це був останній подарунок їй від улюбленого дідуся, який виховував її з семи років, коли не стало один за одним батьків Тані.

Дівчинка щойно пішла до першого класу, як не стало матері. Батько важко переживав відхід дружини. Спочатку намагався триматися заради доньки, але одного разу одного зимового вечора зустрівся з приятелем, і так на нього накотило, зірвався, до дому не дійшов. Його знайшли через три дні замерзлим на узбіччі дороги.

Внучку забрав до себе в село дід.

Так вони й жили удвох. Дід по господарству. Таня в школі. Ставши більшою, стала дідові допомагати по дому. Але він її біля себе тримати не став. Одразу після дев’ятого класу відправив і ні куди-небудь, а в столицю вчитися.

— Нічого тобі зі старим сидіти. Їдь професію здобувати. Даремно чи що школу на відмінно закінчила?!

Таня намагалася заперечувати, але не зʼявився на світ ще той, хто заперечить Івану Степановичу.

І Таня поїхала.

Діда вона приїжджала відвідувати кожні канікули, іноді навіть на вихідні виходило. Дід жив за дві години їзди електричкою, потім ще годину автобусом.

— Ти б на танці краще сходила або як там по-новому називається, на дискотеки ці чи що, – бурчав дід. – Тобі особисте життя треба влаштовувати, а ти все до мене та до мене.

— Встигну дідусю. Та й не хочу, не до цього мені.

Про те, що дід раптом занедужав, Тані повідомила сусідка.

— Як же так! – ахнула дівчина. – Я тільки вчора від нього. Усе було в порядку.

— Серце, – зітхнула тітка Клава.

Таня тут же помчала до діда і знайшла його в лікарні.

Дід узяв онучку, що присіла поруч, за руку і, зітхнувши, сказав:

— Нічого я не нажив за все життя. Нічого мені тобі після себе залишити. Будинок наш сільський, у якому ми з тобою жили, розвалився майже.

Таня замотала відчайдушно головою.

— Мені нічого не треба. Тільки ти одужуй, дідусю.

— Це вже як вийде. А якщо що, ти не плач. Знай, не люблю я це. Не гнівай мене. Так от. Будинок майже розвалився. Город? А що ти одна з ним зробиш. Тож ти одразу, як отримаєш спадок – продай. А тут, – він простягнув їй картку, на якій вона побачила своє ім’я. – Я зібрав тобі. Нема чого по чужих кутках поневірятися. На перший внесок вистачить. Просто зараз і займися. Я хочу за життя дізнатися, що ти влаштована.

— Діду, ні. Давай краще ліки тобі купимо. У столицю тебе відвеземо на обстеження, – спробувала сперечатися Таня.

— Мої ліки – знати, що тебе не на вулиці залишаю. Це моя остання воля. Не виконаєш – назавжди ображуся.

Таня, ковтаючи сльози, вийшла з палати.

— Нічого, нічого, дівчинко. Це життя, – поплескала її по руці санітарка, яка тут якраз мила підлогу. – Дід тебе любить. І його поважай.

Таня встигла. Встигла оформити в іпотеку маленьку студію в столиці. І поділитися радістю з дідом. Квартирка виявилася навіть недалеко від цента.

— Уявляєш, дідусю, як пощастило, – радісно розповідала вона дідові.

—  От і добре. А будинок наш продаси – зовсім розплатишся, – дід усміхнувся і полегшено зітхнув.

Через два дні його не стало.

Таня виконала волю діда, хоч і не хотілося їй із рідною хатою розлучатися. Вона навіть майже вирішила діда не послухатися, коли розбираючи його речі, знайшла записку.

«Таню, я все бачу, – було написано в ній. – Зроби, як я велів»

І вона зробила. З виручених грошей закрила іпотеку і зовсім перебралася до столиці.

У неї раптом виявилося багато вільного часу, щоб його не втрачати, Таня вступила на заочне в університет на економіста.

Там вона з Павлом і познайомилася. Таня була першокурсницею, а він навчався останній рік. Фактично Павло виявився її першим коханням, оскільки раніше їй романи крутити було ніколи.

Тетяна одразу ж сподобалася матері Павла. Вона не чула, як та сказала синові:

— Не загуби. Дівчина скромна, хазяйновита. Це те, що нам треба.

Але з того, як мати Павла на неї дивилася, зрозуміла, що припала до двору.

Павла мати теж виховувала сама, як дід Таню. Коли мова зайшла про батька, Таїсія Павлівна тільки сердито підібгала губи:

— Пішов він. І діло з кінцем. Одна я Павлика піднімала. Квартиру ось замість себе залишив.

Більше нічого пояснювати не стала.

Коли Павло покликав заміж, Таня одразу погодилася. Весілля було скромне. Посиділи в кафе і все.

— Вам про майбутнє треба думати, а не гроші на вітер кидати, – сказала свекруха і Таня не сперечалася.

Вона розуміла, що в її студії, якщо підуть діти, місця не вистачить, а значить, про житло треба думати. Але, всупереч очікуванням Тані, навіть поки у них немає дітей, Павло відмовився переїжджати в її студію.

— Навіщо? Давай краще відразу продамо і зробимо перший внесок на квартиру.

Потім, як зовсім вирішене додав:

— Поки поживемо в моєї матері. У трикімнатній квартирі, хоч і з мамою, місця все ж більше, ніж у твоїй студії. А я звик до простору.

Але продавати студію Таня відмовилася.

— Це дідів подарунок, – відповіла вона твердо. – І не проси.

Павло ще повмовляв. Навіть Таїсія Павлівна долучилася до умовлянь невістки, але Таня стояла на своєму:

— Ні.

Єдине, на що вона погодилася – жити поки що у свекрухи, а студію здавати, щоб швидше накопичити на перший внесок.

І ось зовсім недавно, поміркувавши, вона зважилася все-таки свою студію продати.

Із заміжжям на Таню обрушилося відразу багато нових обов’язків. Їй доводилося крім роботи тепер готувати, прати і прибирати на всю сім’ю. Допомогти їй ніхто не міг.

Таїсія Іванівна майже відразу, як молоді до неї переїхали, раптом прихворіла і ніяк не могла прийти в норму.

Мало того, тепер Таїсію Павлівну треба було виводити на прогулянки, сама вона не могла. Хто це робив? Звичайно, Таня. А особлива дієта? Це скільки різного готування замість одного обіду для всіх.

Павло пропадав на роботі:

— А що робити? Доводиться, – відповідав він на закиди Тані. – Сама не захотіла студію продавати. А тепер ще й маму лікувати треба. Тож давай, ти вдома крутись, а я там.

Вона і крутилася.

Тетяна не зізнавалася собі, але за цей рік ґрунтовно вимоталася. Адже вона теж не відмовлялася від підробітків.

Зважитися на продаж її підштовхнув нещодавній випадок.

— Гей, ти чого це в коридорі розляглася?

Таня розплющила очі й побачила над собою секретарку начальника Світлану Григорівну, жінку сувору й владну, але тепер вона схилилася над дівчиною й заклопотано збризкувала ту водою.

— Що зі мною? – Таня спробувала сісти.

Вона пам’ятала, що несла начальнику документи на підпис, а потім – темрява.

— От і я хочу знати, що з тобою? Не бережеш ти себе. Що ж тобі чоловік зовсім пропащий дістався, що ти і день і ніч працюєш?

— Чому? – Таня тут же схопилася. – Просто ми на перший внесок збираємо.

Тетяна швидко віддала Світлані Григорівні документи і поспішила повернутися до свого кабінету, але все ж таки почула бурчання тієї їй услід:

— Квартиру візьмете, а жити в ній хто буде? Молодь, молодь.

Наступного ж дня Тетяна звернулася в агентство і попросила продати її студію.

Кидати свекруху вона не збиралася, але все ж таки жити хотіла вже почати окремо, а з тією зарплатою, що в неї зараз, вона спокійно могла найняти Таїсії Павлівні доглядальницю, якщо не треба буде збирати на перший внесок.

Ось і будинок. Таня посміхнулася. За своїми думками вона й не помітила, як підійшла до будинку, де жила. Сьогодні вона не стала заходити в магазин за продуктами. Павло обіцяв увечері сходити з нею разом, а потім вони готуватимуть святкову вечерю.

Таня швидко піднялася на свій поверх. Не встигла вона подзвонити у двері, як ті відчинилися і на сходовий майданчик вийшов Павло.

— Ти що, на мене чекав?

— А як же. Заплющуй очі й ходімо. Сюрприз має бути сюрпризом. Тільки не підглядай.

Таня слухняно заплющила очі, і поклала долоні на них щоб чоловік не сумнівався, що вона не підглядає.

Павло, підтримуючи дівчину під лікоть, допоміг їй переступити поріг.

— Та-дам! Тепер відкривай очі, – весело скомандував він.

Таня розплющила очі й не відразу зрозуміла, де вона опинилася.

Навколо величезні коробки, мішки, якісь рулони, обривки паперів, купки пилу заповнювали весь передпокій.

Тетяна підняла очі. Зі стін звисали відірвані шпалери, тут і там проглядали голі стіни.

— Що це? Нас затопили? – запитуючись запитала Таня.

—  Дурна. Це мій тобі сюрприз! – задоволений виробленим ефектом відповів Павло.

Оскільки Таня продовжувала мовчати, не поділяючи радості чоловіка, він пояснив.

— Мама сказала, що не треба нам ніяку квартиру купувати. Ця все одно нам дістанеться. Ми вирішили, що вона на свята поїде в санаторій, а ми з тобою поки зробимо тут ремонт. Не все, звісно, – побачивши здивований погляд дружини, поправився Павло. – Стелі нам зроблять, підлогу настелять, двері, сантехніку замінять. Ось. Тут цілий дизайнерський проєкт, – він простягнув Тані якісь аркуші. – Я ще в листопаді замовив, але тобі не сказав. Тут навіть меблі будуть спеціально підібрані.

— Павлику, а звідки гроші?

Таня знала, що у свекрухи грошей немає. Та навіть мило сама додому не купувала.

— Згоден. Дорого. Особливо, щоб усе зробили за свята. Але ми ж із тобою щось зробимо самі. Поклеїмо і пофарбуємо, наприклад. Загалом, добре, що ми з тобою на квартиру збирали, ось гроші й стали в пригоді.

— Що?! – Таня безсило опустилася на якусь коробку. – Ти витратив наші гроші, які ми відкладали з тобою на перший внесок на свою квартиру?

Тетяна не могла повірити в те, що відбувається.

— Ми з мамою вирішили, що раз вона залишить нам цю квартиру, то краще тут зробити ремонт.

— Ви з мамою вирішили. Цікаво, наскільки я пам’ятаю, ми відкладали з тобою тільки мої і твої гроші! Але зі мною ось ти не порадився чомусь. А з мамою – так.

— Я, між іншим, робив тобі сюрприз. Про сюрпризи заздалегідь не попереджають, – спробував відступитися Павло. – Мама сказала, що ти зрадієш. Щоправда, нам із тобою доведеться Новий рік відкласти. Бо як тут святкувати? Та й не до цього. Ремонт треба робити, щоб до маминого приїзду все було готово.

— Відкласти Новий рік? Це як? Сказати йому, щоб не наступав?

— Таню, не бурчи. Краще скажи. Ти рада? Ми ж чудово з мамою придумали, правда?

— Ти навіть не уявляєш собі як, – відповіла Таня і пройшла в їхню з Павлом кімнату.

— Ти куди? А твій сюрприз? Тепер твоя черга.

— Мій? Зараз побачиш, – тоном, що не віщував нічого доброго, відповіла Тетяна.

******

— Молодець. Відразу включилася в роботу, – радісно сказав Павло, побачивши, що Таня збирає валізу.

Але вона лише холодно подивилася на чоловіка, мовчки продовживши своє заняття.

— Тетянко, ти куди? – здивовано вигукнув Павло, побачивши, що дружина підхопила валізу і сумку зі своїми речами і прямує до виходу. Від його радості не залишилося й сліду.

— А це мій тобі сюрприз Павлику. Другий буде після свят, коли я подам на розлучення і на поділ майна, і вам із мамою доведеться повернути мені половину тієї суми, яку ви вклали в цей грім, – вона обвела довкола себе рукою, а потім вийшла, з силою зачинивши за собою двері.

“Як добре, що я не тільки не встигла продати свою квартиру, але навіть ніколи її не здавала”, – з полегшенням подумала Таня, переступаючи поріг своєї студії.

Вона хоч і обіцяла чоловікові здавати свою студію, але робити цього не стала. Це був її маленький секрет. Тому їй і доводилося багато підробляти, щоб чоловік не помітив різниці в бюджеті.

Тепер вона раділа своєму рішенню.

Але тоді Тетяні навіть просто уявити собі не могла, що її посудом користуватимуться чужі люди, сидітимуть на її дивані, митимуться в її ванні. Вона, купивши студію, з такою любов’ю її облаштовувала, що віддати чужим, хоч і на час, не могла.

Наступні дві години вона присвятила прибиранню. Потім пройшлася по магазинах.

— Те, що я розлучаюся з чоловіком, не означає, що я не повинна відзначати Новий рік, – сказала вона собі.

Вона купила маленьку ялинку.

Таня працювала багато годин, але до вечора зовсім не відчувала втоми. Навпаки, вона відчувала ніби звалила з плечей важкий тягар.

Тридцять першого вона вперше з дня весілля довго ніжилася в ліжку, не кваплячись вставати, потім випила кави, прогулялася.

Усі свята Таня насолоджувалася самотністю і тишею.

Павло телефонував, писав.

У двері квартири Тані щосили стукала Таїсія Павлівна, яка раптом перервала свій відпочинок і приїхала вмовляти її не руйнувати сім’ю.

Але Таня їй не відчинила, а сусіди обіцяли викликати поліцію. Довелося свекрусі йти ні з чим.

Тетяна, як і збиралася, після свят подала на розлучення з Павлом.

— Ех, але ж така покірна здавалася, – журилася Таїсія Павлівна. Вона супроводжувала сина на розлучення і в залі голосно кричала, щоб Таню й Павла не розводили, не руйнували благополучну сім’ю.

Але її ніхто не послухав. Подружжя розлучили. А ще колишній чоловік був змушений повернути половину грошей Тетяни. Це зовсім доконало Таїсію Павлівну, що вона тепер по-справжньому злягла:

— Такі гроші пропали, – лежала й охала вона. – От хитрюга. Хто б міг подумати? А на вигляд сама простота. – Обвела колишня дружина мого сина навколо пальця, – без кінця скаржилася Таїсія Павлівна подругам, які заходили її провідати.

А Таня почала Новий рік по-справжньому новим життям. І це життя їй дуже подобається.