Я зростав у бідній родині, мої батьки постійно знаходили втіху в чарці. Батько одного разу був в такому стані, що не міг стояти на ногах і по дорозі додому звалився в озеро і втопився.
Мені тоді було 19 років. Його знайшли рибалки, була рання зима, його дістали з озера і ми близько 6 години з мамою чекали на оформлення документів.
Одразу приїхали родичі, вони ніби не казали прямо, що я винен у тому, що не стало батька, але це читалося у їхніх поглядах. Мені складно щось писати, згадуючи той період життя, але я пам’ятаю виразно, як моя сестра запитала: «Як його не стало, і де ти був?». Він потонув близько 2 години ночі, а я просто спав.
Після похорону моя тітка переконала мене поїхати до її дочки на роботу. Я погодився.
Там було незвичайно, мені казали, що люблять мене і дбали про мене. Але пізніше зрозумів, що я там зовсім не бажаний гість.
Якось увечері моя друга сестра сказала мені: «Ми тут обговорювали тебе і ми всі згодні, що ти винен у тому, що не стало батька».
Я просто промовчав. Вона на ранок нічого не пам’ятала, мабуть.
А я просто мовчав. Я того ж тижня поїхав додому і не спілкуюся з жодними родичами крім матері. Але ті слова ніяк не виходять у мене з голови.
— От що, жінко, дивлюся я, що роботи в тебе по господарству — кіт наплакав.…
Миготіли міста й села, зливалися в одну стрічку краєвиди, ранковий відблиск сонця непомітно змінився вечірніми…
Марину я знав ще з дитинства — дівчинка з тихим, але дуже чіпким поглядом, яка…
Настя в Тараса вдалася дівчиною говіркою, емоційною, і, правду кажучи, трохи галасливою. Вона родом із…
Микола Панасенко аж розцвів, коли почув від свого сина Семена: — Тату, я одружуватися буду.…
Гроші вона, звісно, переказує. Не такі вже й великі, але, в принципі, на дитину вистачає.…