Мені здається, я жахлива господиня, у шлюбі лише кілька років, це мої перші серйозні стосунки, до них навіть не жила ні з ким. Із батьками було простіше, так, допомагала, готувала, але найчастіше робила все мама, я цим не пишаюся, за собою завжди намагалася прибирати, допомагати по дому, але вічні причіпки, що я щось роблю не так добре, як треба мамі, відбивало все бажання

Мені здається, я жахлива господиня. У шлюбі лише кілька років. Це мої перші серйозні стосунки. До них навіть не жила ні з ким. Із батьками було простіше. Так, допомагала, готувала, але найчастіше робила все мама. Я цим не пишаюся, за собою завжди намагалася прибирати, допомагати по дому, але вічні причіпки, що я щось роблю не так добре, як треба мамі, відбивало все бажання.

До весілля ми з чоловіком домовилися, що робитимемо домашні справи навпіл. Я також працювала, як і він. І хоча робота в мене була низькооплачувана і не така серйозна, як у нього, робочий день закінчувався в один час. До мене він уже мав шлюб. І за його словами, колишня дружина ненавиділа готувати, вдома був безлад, а вона сама цілими днями сиділа в серіалах. Власне, це стало однією з причин розлучення.

А я старалася. Готувала, прибирала, підтримувала лад. Чоловік допомагав мені, коли був удома, але здебільшого всі обов’язки лягали на мої плечі. Чоловік часто затримувався. То на роботі, то в гаражі з машиною, яка постійно ламалася, то в саду у батьків (допомагав їм). Я розумію, що все це важливо. Але останнім часом не можу все робити сама. І справа зовсім не в моїх лінощах. Я просто не можу. Приходжу з роботи і валюсь із ніг. Робота в мене – піший кур’єр. І я цілий день на ногах.

Втомлююся жахливо, а приходячи додому, потрібно готувати, прибирати за котом, мити гору посуду, гладити і прати. У чоловіка немає часу допомогти. І останні кілька місяців я просто перестала займатись будинком, майже зовсім. У кутках скупчився пил, посуд не миється кілька днів, скрізь бруд та запах від котячого лотка.

Я просто замикаюся в кімнаті і не можу навіть підвестися з ліжка. Все тіло болить і ломає, мене повністю залишають сили, і нічого я з цим зробити не можу. Чоловік лається, не розуміє, що сталося і чому мені так складно тримати будинок у чистоті.

А я розумію, що, мабуть, не призначена для сімейного життя. Адже якщо з’явиться дитина, яку ми так хочемо, будинок весь заросте брудом, і його не буде кому прибирати. На хатніх робітниць грошей теж немає, ми платимо борг. Я розумію, що перетворююсь на його колишню дружину, яка нічого не робила, але ця апатія не минає. Я ненавиджу безлад, і мене саму коробить від нього, але прибирати щодня теж уже не можу.