Місцем стрімкого розвитку стосунків було обрано квартиру Маші, куди вона покликала його на вечерю. Коля вдягнув найкращу сорочку, поголився, вивчив якісь дивні вірші одного з улюблених Машиних поетів, купив квіти

Коля так втомився від гулянок, від одноденних стосунків, від нескінченних побачень, що, коли познайомився з простою, веселою і розумною Машею, зрозумів — це те саме. Вони сходили в кав’ярню, послухали вуличних музикантів, поговорили про його кар’єрні успіхи та про її любов до сучасної поезії, а коли дізналися, що обидва надають перевагу олів’є з яблуками, зрозуміли: треба рухатися далі.

Місцем стрімкого розвитку стосунків було обрано квартиру Маші, куди вона покликала його на вечерю. Коля вдягнув найкращу сорочку, поголився, вивчив якісь дивні вірші одного з улюблених Машиних поетів, купив квіти.

Він йшов у гості окрилений і абсолютно розкутий. Коля знав, що сьогодні буде цікаво.

Його самовпевненості міг би позаздрити будь-який кіт, що підходить до своєї миски по п’ятнадцять разів на день. Вечір ще не розпочався, а вже все було продумано до дрібниць і передбачувано — все, окрім фрази:

— Добрий вечір, мене звати Степан. Мама в душі, проходьте.

Коля не рухався. На нього зверху вниз дивилося квадратне чоловіче, точніше, дитячо-чоловіче обличчя. Господар обличчя простягав Колі долоню, що легко б обхопила всю голову Колі.

Спочатку Коля подумав, що він помилився квартирою, але коли Степан голосно й кумедно чхнув, не відчинивши рота й затиснувши ніс пальцями, точнісінько як це робила Марійка, сумнівів у правильності адреси не залишилося. Настрій у Колі стрімко почав летіти в прірву.

Коля зайшов усередину і, побачивши кросівки Степана, охнув. Він міг би вдягнути їх просто на свої туфлі, і все одно вони були б йому на виріст.

Сама Маша була синові мало не по пояс. Розмірковуючи, він пройшов на кухню, де вже був накритий стіл, а Стьопа міняв фіранки без допомоги стільця.

— П’ять хвилин, і я виходжу! — почулося з душу.

Через п’ять разів по п’ять хвилин двері нарешті відчинилися, і Маша вийшла з душу у вечірній сукні та з макіяжем на сяючому обличчі. Побачивши обличчя Колі, вона одразу зрозуміла, в чому річ, і хвилювання саме собою кудись зникло, а з ним – і весь романтичний настрій.

Мовчки поклавши собі й гостю їжі, вона сама розлила все, не чекаючи на Колю, почала їсти.

— Чому не сказала, що в тебе є дитина? — видавив із себе ображений обманом Коля.

— Що, злякався причепа? — сумно усміхнулася Маша.

— Та це не причіп — це цілий вагонний склад.

— Великий, правда? Це він в батька. Той із села. Ще вищий за Стьопку. З голими руками на кабана ходив.

— Таааа тепер він де? — ковтнув клубок, що підступив до горла, Коля.

— Гастролює. Залишив нас заради великої сцени. Іноді пише листи.

— А скільки йому? — кивнув Коля в бік стіни.

— Чотирнадцять.

Далі їли мовчки. Розмова якось не клеїлася.
— Можна ще м’яса? — простягнув Коля тарілку.

— Подобається?
— Чесно, я в житті смачніше не їв. Що це?

— Баранина. М’ясо Стьопка готує.
— Ого, та в нього талант.

— Від тата дістався, разом із якоюсь давньою кухарською книжкою, набором ножів, спінінгів, човном і ще якоюсь фігнею, яку він нам збагрив.

— Човен? — ковтнув слину Коля.
— Ага, у підвалі зберігається. Ну як зберігається, іноді буває там. Син – завзятий рибалка.

Тут у Маші завібрував телефон, і вона, вибачившись, пішла в кімнату, щоб відповісти.

— Пора б збиратися додому, —  подумалося Колі. Тут йому ловити було більше нічого.

— Слухай, Коль, тут така справа… — Маша повернулася на кухню вся якась схвильована. — Там на роботі в нас аварія. Ти не міг би зі Стьопою кілька годин посидіти?

— Я? Зі Стьопою? Навіщо? — сторопів Коля.

— Ну, він же неповнолітній, хіба мало що може трапитися. Зараз усякі люди по квартирах ходять…

— Боїшся, що його непомітно вкрадуть?

— Коротше, — змінила тон Маша, — я тобі заплачу і за втрачений вечір, і за послугу няньки, а потім більше жодного разу не зателефоную, домовилися?

— І що мені з ним робити?
— Ну не знаю, ви ж чоловіки, поспілкуйтеся там на ваші чоловічі теми, а я побігла.

Коля нічого не встиг відповісти, а Маша вже вибігла з дому в чому була. Він якийсь час посидів на кухні, викачавши весь заряд із телефону, потім доїв м’ясо, допив, а Маша все не поверталася.

Дійшовши до дверей Стьопи, він почув знайомі звуки, що лунали з-за них.

«Не може бути», — подумав Коля і постукав.

— Відчинено.

Коля обережно штовхнув двері й зайшов у дитячу. Перше, що впало йому в око, була велика дерев’яна мішень із встромленими в неї ножами і стрілами. На стіні, до речі, дірок не спостерігалося – стрілець завжди потрапляв у ціль. На столі стояв вініловий програвач, а з колонки неголосно співав гурт Iron Maiden, який Коля просто обожнював.

Сам Стьопа сидів у кутку і налагоджував рибальські снасті. Коля продовжив огляд кімнати. На шафі стояли кубки, зі стелі звисала боксерська груша, біля телевізора лежала нова ігрова приставка.

— Непогано тебе мамка утримує, — присвиснув Коля від заздрості. Про таку кімнату не те що підліток, він сам завжди мріяв.

— Я влітку працюю, — відповів Стьопа, і Колі раптом стало трохи соромно. Він уже уявив, як Маша намагається знайти бездонний гаманець для свого бездонного сина, а той, виявляється, цілком самодостатній. 

— У тебе зарядки для телефону не буде? — запитав Коля, показуючи телефон. 

— Біля залізниці лежить, — показав Стьопа рукою. 

— Залізниці? — не вірячи своїм вухам, пробурмотів Коля, а коли повернувся і побачив справжній залізничний комплекс, забув як дихати. 

— Ти сам зібрав? — запитав він тихо, щоб не злякати чарівну мить. 

— Ага. Докуповую потихеньку різні детальки, хочу зробити другий ярус і кілька мостів. Нещодавно коробка з новими рейками прийшла, все ніяк руки не дійдуть. 

Коля відчував, як до голови й серця підступає жар. 

— А можна запустити кружечок? — запитав він у Стьопи. 

— Так, хвилину, — хлопець відклав снасті, встав на весь свій зріст і одним кроком перетнув кімнату. 

*** 

Маша повернулася через годину. Вона була впевнена, що Коля вже пішов, і насамперед пішла в кімнату сина, де застала цих двох, які збирали залізницю. Причому з першого погляду було важко визначити, хто з чоловіків старший. 

— Коля, тобі пора додому, — покликала тихенько Маша. 

— Ну ма-а-а-а… Ой! — схопився з підлоги Коля. — Котра година? 

— Пів на одинадцяту, — позіхнула втомлена Маша. — Завтра зранку я знову на ліквідацію аварії, тож мені треба поспати. 

Вона провела Колю до дверей і, поцілувавши в щоку, простягнула гроші. 

— Я в жінок грошей не беру, — гидливо подивився на неї Коля. 

— Добре. Спасибі, що пригледів за моїм причепом. 

Коля коротко посміхнувся і пішов. 

*** 

— Привіт, слухай, я б хотів зайти ще раз у гості, — зателефонував через кілька днів Коля.

— Ти знаєш, у мене тут на роботі зараз завал, не до стосунків, я завжди зайнята, та й остання наша зустріч…

— Ну, а до Стьопки я можу зайти?
— До Стьопки? — спантеличено запитала Маша.

— Ага. Може, посидіти з ним потрібно?

— Ну, я навіть не знаю… Треба в нього запитати.

— А я йому вже написав. Він не проти. Я тут нову гру купив для його x-box, ми тихенько посидимо, а ти спокійно займешся своїми справами.

—  Ну… добре, приходь сьогодні.

Цього ж вечора Коля прийшов у гості в зовсім іншому вигляді. Ніякої сорочки, парфумів, ніякого вина і безглуздих поглядів. На ньому була вдягнена звичайна чорна футболка із зображенням улюбленого музичного гурту, на плечах висів рюкзак, набитий чіпсами і газованою водою, а на обличчі сяяла безглузда хлоп’яча посмішка.

— Тільки поводьтеся тихо, у мене скоро дзвінок по відеозв’язку на дві години, — Маша зустріла його в домашньому халаті, з тканинною маскою на обличчі та з цибулевим запахом із рота.

Коля кивнув і пройшов у дитячу. Цього ж вечора Маша ледве розчепила Колю і Стьопу, які щосили сперечалися про творчість Гая Річі. Кожен із них азартно відстоював свою точку зору, і вони вже збиралися вирішувати питання шестигодинним кіномарафоном, але Маша змогла їх переконати, що вони обидва – жертви поганого смаку, і повела Колю до дверей.

— У суботу не забудь прикормку купити! — крикнув із кімнати Стьопа.
— Яку ще? — запитала Маша.

— Та ми на щуку йдемо. Я Стьопці сказав, що знаю один магазин, де класне підгодовування продають. Так здорово, я тисячу років на риболовлі не був.

—  Та ви, я дивлюся, друзі прям. А зі мною час не хочеш провести?

— Можеш піти з нами, бутербродів наріжеш.

— Ага, робити мені більше нічого. Гаразд, ідіть на свою риболовлю, — посміхнулася Маша, випроваджуючи Колю. — Все одно в мене робота. А так хоч заняття дитині.
***

Минув місяць. Маша повністю присвятила себе роботі, не в силах навіть впасти в напрямку романтики. Зате Коля і Стьопа провели цей час вельми продуктивно: добудували залізницю, з’їздили по раки, поставили квас за старовинною книжкою Стьопки, яка йому дісталася у спадок.

Стьопка навчив Колю орієнтуватися в лісі, а Коля тим часом пояснив хлопцю основи флірту і допоміг своїми порадами запросити на побачення дівчину з паралельного класу.

Усе йшло рівно і спокійно, поки одного вечора у двері не постукали так, що з натяжної стелі посипалися світильники.
Маша відчинила двері. На порозі стояв її колишній чоловік і батько Степана.

— Я все усвідомив, — сказав він, схиливши коліно. Навіть у такому положенні він був вищим за Машу на голову. — Хочу сімейного життя. Грошей я накопичив, заберу вас зі Степаном в рідне село. Будемо жити в задоволення. Ти підеш із роботи. Ми із сином будемо на риболовлю ходити і на полювання.

— Хах! Ну ти гуморист. Десять років минуло, а він усвідомив.

— Машо, я твою футболку взяв, а то свою забруднив, поки ми зі Степаном паровоз перефарбували…

— Господи, у цій квартирі хоч хто-небудь договорить фразу до кінця? — запитала Маша, дивлячись по черзі на чоловіків.

— Це хто? — запитав чоловік, націливши свій величезний кулак у голову Колі.

— Це… це… — розгубилася Маша, не знаючи, що робити.

Тут із кімнати вилетів Стьопка і швидким рухом заламав батькові руку, придавивши його до стіни так, що той завив.

— Це причіп! — відповів Стьопа.
— Степане! Синку! Це я, батько! Який ще причіп? — пихтів чоловік, корчачись від болю.

— Звичайний причіп, який нам із мамою допомагає вивозити все, що ти нам із нею залишив.

— Але ж я вам нічого не залишав, — сказав чоловік і сам зрозумів сенс сказаних ним слів.

Коля з Машею тулилися один до одного в кутку, спостерігаючи цю боротьбу велетнів.

— Гаразд-гаразд, все, — заскулив батько, і Стьопка нарешті послабив хват.

— А ти молодець. Дивлюся, весь у мене. Уже можна на кабана йти, — розминав чоловік руку. — Власне, так і пропоную зробити. Можу я хоча б завтра із сином кудись сходити? Поспілкуватися, поговорити про згаяний час? Може, у нас вийде якось усе відновити? Я ж батько, а не хтось там, — дивився він в очі колишній дружині.

Маша розгубилася. Вона переводила погляд із колишнього чоловіка на Колю, не знаючи, що сказати.

— Так, я все розумію, — кивнув Коля і зібрався на вихід.
— Вибач…
***
Наступного дня батько і син пішли з самого ранку, а повернувся Стьопка додому пізно ввечері один.

— А де батько? —запитала розлючена Маша.
— Він пішов, — сказав той, роззуваючись.

— Як це пішов? Ось так от узяв і просто пішов?

— Не зовсім, — похитав головою Стьопа. —Із кабаном пішов. Завантажив у причіп і поїхав дресирувати. Знайшов собі нового супутника для виступів. Довіз мене до міста і поїхав.

— Господи, яка ж я дурепа, — вдарила себе по лобі Маша. —Треба зателефонувати Колі, — потягнулася вона за телефоном.

— Не потрібно, я щойно з ним попрощався. Він мене до будинку довіз. Завтра обіцяв зайти.

— Але ж ти телефон удома залишив! Звідки він знав, де тебе забирати?

— Сказав, що простежив за нами. Хотів переконатися, що все гаразд зі мною і з тобою.

— Так і сказав?
— Так. А ще сказав, що причепився до нас і вже навряд чи колись зможе відчепитися.