— Молодці, діти, самі впоралися, ось це я розумію, дорослі серйозні люди. А то інші діти з батьків, буває, тягнуть-тягнуть. Мам, дай, мам, допоможи. А звідки у матері гроші? — говорила Валентина Єгорівна, мати Іллі, коли приїхала в гості й, поважно походжаючи квартирою, оглядала ремонт. Вона раз у раз захоплено цокала язиком і схвально кивала головою

— Треба Свєточці допомогти. Вона сестра твоя, рідна. Я ненадовго переїду. На пару років, можливо. А потім…

— Що потім, мамо? Що зміниться потім? — запитав Ілля.

— Придумаємо що-небудь, — упевнено заявила мати. — І взагалі, що за претензії? Я мати твоя чи хто? Як можна так ставитися до рідної людини?

Ілля прикрив очі рукою. Понеслося… Мати у своєму репертуарі. Виходить, що він у всьому винен, і він найгірший. А Свєточка — янгол. Але їй, бідненькій, не щастить. Так вважає мати. І допомагає з усіх сил.

У Лери, дружини Іллі, є своя двокімнатна квартира. Вона отримала її в спадок від бабусі ще до того, як вийшла за Іллю заміж. Після весілля молодята стали жити там.

Квартира потребувала капітального ремонту, але молоді люди з ентузіазмом взялися до справи. Дещо самі зробили, для чогось майстрів запрошували. За пів року квартиру стало не впізнати.

Щоправда, на ремонт довелося взяти кредит.

— Нічого, Леро, виплатимо. Кредит невеликий, зате яка краса! — говорив Ілля.

Лера була з ним повністю згодна.

— Молодці, діти, самі впоралися, ось це я розумію, дорослі серйозні люди. А то інші діти з батьків, буває, тягнуть-тягнуть. Мам, дай, мам, допоможи. А звідки у матері гроші? — говорила Валентина Єгорівна, мати Іллі, коли приїхала в гості й, поважно походжаючи квартирою, оглядала ремонт. Вона раз у раз захоплено цокала язиком і схвально кивала головою.

Ілля слухав матір і думав про те, що справді матері взяти гроші нізвідки. Та він на неї й не розраховував! Валентина Єгорівна працювала й отримувала пенсію, проте і пенсія, і зарплата були в неї невеликими.

Були деякі заощадження, що залишилися після батька. Але мати їх не чіпала, це був недоторканний запас. Якщо раптом щось термінове, екстрене.

Звичайно, нехай вони лежать.

Так думав Ілля. Однак його молодша сестра, Світлана, схоже, думала інакше. Вона була ще незаміжня, жила з матір’ю і, очевидно, якось змогла умовити її допомогти.

Словом, вона знайшла застосування грошам матері, які «лежали без діла».

— Іпотеку взяли, однокімнатну. Гарненька така квартирка, затишна. Місце чудове, недалеко від метро, — Валентина Єгорівна поділилася цією новиною з Іллею та Лерою, коли вкотре була у них у гостях. Вони сиділи за столом і вечеряли.

— Іпотеку?! — поперхнувся Ілля чаєм. Лера, що розрізала торт, теж здивувалася.

— Дівчинка наша засваталася. Час самій жити, — терпляче пояснила Валентина Єгорівна синові. — З матір’ю в одній квартирі, які женихи? Нехай влаштовує особисте життя.

— А на які доходи вона платитиме цю іпотеку?

— Зарплата в неї поки невелика, тому платитиму я, — відповіла мати.

— На перший внесок теж ти дала? — похмуро запитав Ілля після недовгої паузи.

— А хто ж? Усе одно грошенята лежали, а так у справу пішли. Це вкладення в майбутнє. Квартира — це ж чудово! Тепер я спокійна. Обидві дитини в мене з житлом.

Ілля поперхнувся чаєм вдруге. Лера було відкрила рот, щоб заявити, що квартира ця взагалі-то її. І ні Ілля, ні тим паче свекруха, до неї стосунку ніякого не мають. І з ремонтом мати Іллі теж не допомагала. І взагалі…

Однак Лера передумала сваритися, бо подумала про те, що не варто тиснути на хвору мозоль чоловікові. Він і так переживає, що живе на житлоплощі дружини, і свого в нього нічого немає.

Вони звичайно планували згодом назбирати на розширення житлоплощі, але це коли ще буде!

А зараз є те, що є. Лера та Ілля обмінялися багатозначними поглядами й не стали нічого говорити матері. Навіщо сваритися?

Цілих два роки Валентина Єгорівна платила за доньку іпотеку. Та жила розкошуючи й ні про що не думала.

Заміж вона поки не вийшла, але досить активно зустрічалася з чоловіками. То з одним, то з іншим. Вона шукала ідеального супутника життя.

— Боже, це так важко! — зводячи очі до стелі, говорила Валентина Єгорівна. — Дуже важко знайти свою половинку. На це можуть піти роки…

Але Світлана не впадала у відчай. Вона жила добре. Її все влаштовувало.

— Ще б пак! Мати на додачу до основної роботи підробіток взяла, платить за все, та ще й грошенят, як я зрозумів, підкидає їй то на одне, то на інше, — бурчав Ілля. — Я в матері нічого не прошу, але взагалі-то прикро.

— Бог із ними, Ілля, нехай живуть, як хочуть, аби нас не чіпали, — казала Лера. — Очевидно, тебе мати вважає дорослим і успішним, а доця улюблена все ще для неї дитина…

— Їй двадцять п’ять! Яка дитина?! — обурювався Ілля. — Добре влаштувалася, дитинко. Треба все ж поговорити з матір’ю.

Поговорити з Валентиною Єгорівною Ілля не встиг, мати сама приїхала в гості й повідомила новини.

— Скоротили мене. Не знаю, як тепер іпотеку платити.

— Нехай сама платить! А то он! — заявив Ілля.

— Валентино Єгорівно, як же ви тепер? На пенсію? — запитала Лера.

— Спробую що-небудь підшукати. А поки я б хотіла вас про дещо попросити…

Мама Іллі заявила, що знайшла вихід із ситуації, що склалася. Що треба просто здавати її квартиру в оренду. Ось і знайдуться грошенята на оплату іпотеки.

— Ну… може варіант і непоганий, — обережно сказала Лера.

— А сама жити де будеш? У нареченої нашої? Пора, пора їй стати розсудливою, ось дивись, із матір’ю-то скромніше жити стане, притисне хвіст, — заявив Ілля.

— Ні, не у Свєти. Так не годиться. Я подумала і вирішила, що… Загалом я краще у вас поживу.

— У нас?! — від такої новини в Іллі полізли очі на лоб.

— Так… Не буду я заважати дівчинці. Справа молода, нехай гуляє. Квартира однокімнатна, де мені там розміститися? А у вас усе-таки двокімнатна.

Валентина Єгорівна, коли говорила це, ніяковіла і ховала очі. Лера бачила, що просити свекрусі було незручно, але те, що вона на це пішла, свідчило про її сильне бажання допомогти доньці.

— Мамо. Це Лерина квартира. Як вона вирішить, так і буде. А взагалі це обурливо! — сказав Ілля.

Лера мовчала.

Вона не знала, як вчинити. Відмовити? Чомусь їй було дуже шкода свекруху, яка в поважному віці змушена була з’їжджати з власного будинку заради егоїстки доньки. Лера погодилася.

— Раковина у ванній тріснула! Що вони там робили з нею? Гирі чи що пудові кидали?! У туалеті затор. Паркет весь подряпаний. Шпалери відірвані. Це що ж таке! Ні, так більше тривати не може.

З цією сім’єю я вирішила більше справ не мати! А вони такі ділові, заявили, що відшкодують мені збитки. Сунули грошенята і раді. А я не зрозуміла одразу, що мало. Хіба на такі гроші все полагодиш? Дзвоню їм, а телефон недоступний, — Валентина Єгорівна мало не плакала, розповідаючи про своїх квартирантів.

— Не хвилюйся, мамо, ми тобі допоможемо, з’їздимо у вихідний і купимо нову раковину, — сказав Ілля.

— Я вирішила повернутися додому. Не хочу я більше здавати квартиру! Краще консьєржем піду працювати.

Лера тільки сумно зітхнула. Ілля теж.

Валентина Єгорівна, як і казала, переїхала назад додому.

Влаштувалася на роботу й продовжувала платити за доньку іпотеку. Цілий рік від них не було жодних новин, аж раптом…

— Ох, Іллюшо, дивись, що Свєтка надумала! Виявилося, що вона вже рік як жила в цивільному шлюбі з чоловіком. А я не сунулася, тільки телефоном із нею спілкувалася і не знала навіть.

І вона мовчала. А тепер викотила мені новини: ось, мовляв, жили ми з ним усе гладко і добре було, а потім вона дізналася, що чекає дитину. Чоловік швиденько зробив ноги.

А до цього стверджував, що вони сім’я. От наша Свєтка наївна вуха й розвісила, повірила.

А він, мабуть, просто жив собі на втіху, хіба погано, прийде, його нагодують, напоять і спати покладуть. І ніяких зобов’язань. Для Свєтки сім’я справжня, а для нього так собі, розвага. Поки туди-сюди, термін упустила. Каже, буду залишати дитину, — розповідала Валентина Єгорівна.

Лера від подиву не знайшла що сказати, Ілля теж був шокований. А Валентина Єгорівна продовжила:

— Просить моєї допомоги! Ніби я не допомагаю! Ти, каже, мамо, іди з роботи. Будеш у декреті сидіти. Оце до чого дійшло!

— А іпотека? — запитав Ілля.

— Та там трошки залишилося, якраз малюк зʼявиться і я закінчу платити…

Валентина Єгорівна плакала.

А Лера дивилася на неї й думала про те, які бувають діти нахабні й невдячні. Ця «Свєточка» зовсім сіла на маму й поїхала. Адже Валентина Єгорівна не молода. А доньці байдуже. Добре, що Ілля не такий.

Чому так виходить, що в одній родині виростають абсолютно різні діти?

Світлана народила дитину, Валентина Єгорівна пішла з роботи і стала допомагати.

А тим часом у Лери та Іллі в родині теж сталося поповнення. Вони зателефонували й запросили матір Іллі в гості, подивитися на малюка, але вона приїхати відмовилася.

— Ніколи мені, дітки, ви вже вибачте. Я одна кручуся з Микиткою, до себе забрала. Свєтці ніколи, то працює, то романи крутить. Дивись що ще заміж вискочить, а чого ж, дівка молода. Тож одна я з малюком. Ні відійти, ні від’їхати. У магазин з візком, скрізь із візком…

— Мамо! Їй про дитину треба думати! Вона тепер не дівка, а мати, — обурився телефоном Ілля.

— Нехай влаштовує особисте життя. Не заздри, Іллюшо. У тебе все склалося, а дівчинці не щастить у житті, — зітхнула мати.

— Та скільки ж вона його влаштовуватиме?! — сказав Ілля.

— Як Бог дасть, — зітхнувши, сказала мати.

— Дивись, як би вона тобі ще одне дитя в подолі не принесла. Буде в тебе двоє. А що? Мама як коняка, вона впорається, — із сарказмом сказав Ілля.

— Не дай Боже! — вирвалося у Валентини Єгорівни. — Тобто, я хотіла сказати, що діти — це щастя. І я вітаю вас із Лерочкою. Привіт від мене передай, поцілуй її й малюка. Ви краще самі до мене приїжджайте. Ой-ой, Микитка плаче, піду годувати, побіжу я, поки…

— Ось такі справи, — сказав Ілля, коли закінчив розповідати Лері новини.

— Материнська любов сліпа, — відповіла Лера, притискаючи до грудей малюка і ніжно гладячи його по лобику.

Вона щойно погодувала новонародженого сина, і він міцно спав у неї на руках. — І раніше я б твою маму засудила, але тепер… Тепер я розумію, що заради сина я зроблю все, що буде в моїх силах і навіть більше, ні перед чим не зупинюся!

— Ти мене лякаєш, — сказав Ілля.

— Нічого не вдієш. Материнська любов, — вимовила Лера і поклала сина в ліжечко.

Ілля дивився на малюка, що мирно сопів, і думав про те, що він теж заради нього готовий піти на все, однак… Головне не перестаратися.

А ви зустрічали, дорогі читачі, таку сліпу материнську любов?