— Моя дружина, божевільна жінка, царство їй небесне… Хоча, думаю, вона в пеклі, і ми з нею там зустрінемося, — Дмитро продовжував реготати. — Вона дурепа! Хотіла здорові ніжки, але згоріла за три місяці. — Гей! Досить! Я можу допомогти. Можу повернути тобі ноги! Будь ласка, послухай

— Котику, знову твоя жінка телефонує. Скільки разів їй треба повторювати, щоб вона не турбувала тебе ввечері?

— Так! — гаркнув Дмитро, піднявши слухавку. — Я зайнятий, сама виріши якось… Ні, не скоро! Та мені байдуже, що там у тебе за біда. Дай мені спокій! Все! Відбій!

Чоловік незадоволено кинув телефон на ліжко і байдуже подивився на блондинку поруч.

— Котику, поговори з нею ще раз. Вона нам заважає. І взагалі, час її кинути, як гадаєш?

Дмитро стиснув щелепи так, що аж зуби заскрипіли. Він зірвався з ліжка і прошипів:

— Як ви мені всі набридли! І жінка моя, каліка, маніпуляторка, озлоблена баба, яка прагне помсти! І ти, дурепа! Не телефонуй мені, я більше не прийду.

Дмитро схопив одяг, у коридорі дав собі лад і вийшов. Він хотів якнайшвидше піти світ за очі. Туди, де немає проблем, де немає дружини, яка шантажувала його останній рік. Де немає ні страху, ні болю, ні томливого очікування.

— Ну… Скоро в мене буде така можливість — піти й залишити всі негаразди! — тихо прошепотів Дмитро, виходячи на вулицю.

Тим часом його дружина, Христина, задоволено усміхнулася, зробила чергову помітку у записнику і сказала:

— Мені залишився ще один день. Завтра все скінчиться! Моя помста вже настоялася, можна подавати.

Христина відклала записник і понишпорила рукою біля дивана. Вона міцно стиснула тростину і піднялася. Їй хотілося танцювати від щастя, але з такими ногами навіть стояти було важко.

Христина і Дмитро ладнали між собою лише перший рік. Потім почалися проблеми. Спочатку сварилися через дрібниці, потім усе переростало в гучні скандали.

Хоча їхній шлюб перетворився на пекло для обох, розходитися вони не збиралися. Вони ніби насолоджувалися тим, що влаштовують одне для одного життя-катастрофу.

Про розлучення заговорили лише через кілька років. Однак Христина, боячись осуду подруг, твердо сказала «ні».

— Я всіх на вуха підніму, підроблю будь-які довідки, скажу, що чекаю дитину! Усе, що завгодно зроблю, але розлучення не дам!

— Чому? Ти ж ненавидиш мене так само, як і я тебе!

— А просто так! Щоб змучити тебе і помститися за згаяні роки.

— Я не буду з тобою жити. Мені обридли ці ігри. Прямо зараз зберу речі і піду, — рішуче сказав Дмитро. — Ти мене не зупиниш!

— Ще й як зупиню! — пробурмотіла Христина, вигадуючи, що вона може зробити.

Від сварки жінка розчервонілася. Вона відчинила вікно і сіла на підвіконня, спостерігаючи, як Дмитро складає свої речі.

— Дивись, не помни сорочечку, — уїдливо зауважила Христина.

— Знайду того, хто попрасує! Христино, відійди, прошу тебе. Залиш мене. Мені гидко на тебе дивитися. Все скінчено, ти не розумієш?

— Все скінчено, ти не розумієш, — передражнила Христина.

— Хвора…

— Хвора… Така сама, як і ти! Така сама, як і всі твої жінки. Адже жодна нормальна з тобою не буде!

Христина все ображала Дмитра, вигадуючи нові дотепи. Вона була задоволена своєю безкарністю.

— Ну? Ну? Що дивишся і кулачком трясеш? — посміхнулася Христина, продовжуючи сидіти на підвіконні, обхопивши коліна.

— Ти… Ти огидний. Нікчема… Бла-бла-бла, — передражнила Христина.

Раптом Дмитро, згоряючи від люті, схопив дружину за шию. Жінка не на жарт злякалася, адже за спиною була порожнеча. Невже вона зараз рухне вниз?

Христина напружилася, намагаючись вирватися. Але Дмитро схопив дружину другою рукою і виштовхнув із вікна.

Здавалося, що Христина летіла вічність.

За цей час вона встигла згадати все своє життя. І тоді Христина твердо вирішила: вона буде жити. Будь-що вона виживе і стане на ноги. Але тільки для того, щоб помститися Дмитру. За всі свої образи й сльози, за романи на стороні, за грубість і байдужість!

Вона нікому не скаже, що Дмитро її штовхнув. Це залишиться її таємницею, важелем впливу, червоною кнопкою, яка змусить Дмитра залишитися при ній.

Ці думки пронеслися в голові Христини. Залишилося тільки вижити після падіння…

…Удар.

Христина розплющила очі й побачила себе в лікарняній палаті. Вона була обплутана датчиками і не могла рухатися.

Перша думка була не про те, що пошкоджено. Перша думка була:

— Я вижила! Я помщуся!

Христина одужувала дуже швидко. Лікарів дивувало, що після падіння з такої висоти вона зможе продовжити своє звичайне життя. Жоден життєво важливий орган не постраждав.

— Хіба що ноги, — пояснював потім лікар. — Найімовірніше, кульгавість залишиться на все життя. Можу лише привітати з цим. У вас дуже сильний організм і величезне бажання жити!

«Величезне бажання помститися», — думала про себе Христина.

Причетність Дмитра до падіння вдалося зберегти в таємниці. Щоправда, для цього їй довелося довго й затято брехати слідчому, але воно того вартувало. Тепер Дмитро на повідку!

Коли Христину відпустили додому, Дмитро зрозумів, що його муки тільки починаються.

— Якщо ти ще раз заїкнешся про розлучення, я піду в поліцію і все розкажу, — щодня повторювала Христина. — Тебе посадять. Буде дуже й дуже погано! Так що змирися, ми з тобою разом. У радості й горі, так? Якщо мені не сподобається твоя поведінка, я піду в поліцію.

— Зрозумів, — покірно кивав скутий страхом Дмитро.

Невдовзі скандали знову стали невід’ємною частиною їхнього життя. Христина розважалася, вигадуючи план справжньої, великої помсти.

Якось Христина подалася у парк біля їхнього будинку. Раніше її напружувала велика кількість ро́мів, що жили десь за парком. Але зараз їй було на них байдуже.

Тому, коли поруч опинилася чорнява жінка у квітчастій спідниці, Христина навіть оком не змигнула.

— Красива, давай ручку, поворожу! Усю правду розкажу! — наспівно сказала циганка.

— Про що? Про те, що хворобу мою можна вилікувати, треба тільки заплатити тобі шалені гроші? — посміхнулася Христина.

Жінка пильно подивилася на тростину і сказала:

— Розкажу про те, як горить усередині тебе вогонь. Про те, як прагнеш відплати. Про те, як уявляєш муки чоловіка, який із тобою таке натворив. Про те, як можу допомогти тобі!

Христина здивовано підняла очі. Звідки вона знає?

— І скільки ж мені доведеться заплатити тобі?

— Подивлюся й розкажу безплатно. А вже потім… Та й то, плата зовсім не велика.

— Ну, дивись! — Христина простягнула руку.

Циганка говорила довго. Вона ніби на власні очі бачила, що відбувалося.

— Я знаю, як ти можеш помститися, а заодно стати на ноги, — урочисто промовила жінка. — Мене моя бабця навчила.

Вона розповіла історію про те, як її в дитинстві придавило автобусом, бо водій-недолюдок зненавидів ромських дітей, і як бабця потім забрала його здоров’я собі, повернувши онуці нормальні ноги.

Христина, розтуливши рота, дивилася на циганку. Бреше, мабуть.

— Скільки це буде коштувати? — опанувавши себе, зітхнула Христина.

— Пасмо твого волосся, — ро́мка усміхнулася. — Ти, до речі, сота моя будеш.

Христина насупилася.

— Мені подумати треба, — Христина все ще вдавала, що пропозиція її не зацікавила.

— Одразу зошит і ручку принось, щоб я їх замовила, — крикнула навздогін ро́мка. — І довго не думай! А то чорт забере мене, залишишся кульгавою!

Христина думала кілька днів. З одного боку, це ідеальна помста. Дмитро отримає те, що через його милість тепер є у Христини. А сама вона знову буде здоровою.

І ось тоді вже можна розлучатися і залишати Дмитра одного в його нещасті. З іншого боку, чарівниця може обдурити.

— Але що я втрачаю? Це чудова можливість. Значить, не буду її втрачати!

Коли Христина знову з’явилася в парку, в її наплічнику лежав новий зошит і ручка. Ро́мка діловито повторила все, що потрібно зробити, і наказала повернутися завтра, щоб забрати замовлені ручку й зошит.

Тепер Христина цілий місяць записуватиме всі прокльони і лихі слова Дмитра, щоб потім обернути все це проти нього самого.

Вирвавши Дмитра з побачення, Христина сховала свій зошит.

— Завтра все буде скінчено! Ой, а мені навіть набридло щодня протягом місяця вигадувати для нього нову сварку, — посміхнулася вона.

Вранці жінка задоволено пила каву, а Дмитро тільки зайшов на кухню.

— Я тобі вчора не завадила? Напевно, був зайнятий…

— Я тебе ненавиджу, — відчеканив Дмитро. — Сподіваюся, решту своїх днів ти мучитимешся і страждатимеш. Але без мене! Я йду. В’язниці вже не боюся. Тут, поруч із тобою, ще гірше. Телефонуй куди хочеш, кажи, що хочеш. Мені байдуже!

Дмитро вийшов у кімнату, і Христина почула, як він збирає речі. Незабаром він стояв біля вхідних дверей із невеликою сумкою. Чоловік сумно оглянув квартиру і, зробивши глибокий вдих, вийшов.

— Що це з ним? Ну та гаразд… Вже все одно!

Христина усміхнулася. Вона записала гнівні слова чоловіка в зошит, а потім подалася у парк, щоб ро́мка могла завершити обряд.

Щоб нарешті помститися Дмитру.

РІК ПО ТОМУ

Дмитро, спираючись на паличку, присів на лавку в парку. Спина й рука боліли. Ноги гуділи.

— Ой, який! Хочеш, поворожу, усю правду розкажу!

Дмитро озирнувся, поруч із ним стояла ро́мка. Вона виглядала знервованою і зляканою.

— А що так? Боїшся правду дізнатися? — циганка сіла поруч. — Чи вже знаєш, чому ноги не ходять?

Дмитро раптом розсміявся. Так голосно, що на нього почали косо дивитися перехожі.

— Я можу лише здогадатися, що моя дружина…

Чоловік знову заходився сміхом. Очі ро́мки округлилися, і її погляд забігав.

— Моя дружина, божевільна жінка, царство їй небесне… Хоча, думаю, вона в пеклі, і ми з нею там зустрінемося, — Дмитро продовжував реготати. — Вона дурепа! Хотіла здорові ніжки, але згоріла за три місяці.

— Гей! Досить! Я можу допомогти. Можу повернути тобі ноги! Будь ласка, послухай, — ро́мка, вирячивши очі, почала торохтіти. — Я багато чого вмію. Просто часу мало, давай я…

— Іди геть, — видихнув Дмитро і сяк-так підвівся з лавки.

Він усміхався. Зараз він вільний.

Дмитро вкотре погано подумав про Христину.

Яка ж дурепа! Підключила магію і вирішила помінятися з чоловіком здоров’ям! Хороша ідея. Тільки Христина не знала, що Дмитро смертельно хворий. Хвороба прогресувала надто швидко, і її виявили не одразу. Немає нічого дивно, адже жити в таких гидких емоціях постійно… Не кожен витримає!

Того дня, коли дружина зірвала його з побачення, чоловік дізнався, що йому залишилося не більше трьох місяців. І він був навіть радий. Він втомився боятися. Його життя вже було пеклом: або з Христиною, або з терміном.

Але доля підкинула страшну хворобу.

Та все це стало не важливо наступного дня. Дмитро просто не зміг встати з ліжка.

Потім була лікарня, лікарі. І вони сказали, що він здоровий. Так, ноги не ходять. Але його мозок чистий! Там немає хвороби.

А незабаром об’явилася Христина.

Вона кричала і ридала в телефонну трубку. Вона голосила так, що було чути на іншому кінці світу. Хвороба Дмитра передалася їй. А йому — всього лише проблеми з ногами.

Дмитро кульгав додому, знаючи, що циганка проводжає його поглядом. Вона справді дивилася йому вслід, витираючи сльози зі смаглявих щік.

— Як же так, ти ж мав бути в мене черговим сотим. Адже вже сьогодні чорт повернеться, щоб знову битися об заклад.

Ро́мка глибоко вдихнула повітря і, відчувши запах сірки, обернулася. Позаду нікого не було. Але жінка відчула гострий біль у серці й упала замертво…

Іноді найбільша помста обертається проти того, хто її задумав, а справжня свобода приходить тоді, коли вже нічого не страшно. А ви, наші любі читачі, чи вірите, що чуже прокляття здатне відскочити до того, хто його навіяв?