Моя ж позиція така, що мама приїде на пару тижнів, вона людина зі своїми звичками і десь я поступлюсь, десь жартома, але зрозуміло, окреслю кордони, він же примудряється і не прожити тижня без скандалу з нею, з моїми батьками все ще гірше, сам роздмухує проблеми, сам доведе до скандалу

У моїй історії немає зрад, немає побутових образ чи принижень. Я звикла постояти за себе, але все частіше почала ловити себе на думці, що хочу жити окремо від чоловіка.

Я людина дуже не конфліктна і завжди намагаюся дипломатично вирішити стосунки з чоловіком. Але що далі, то більше його все дратує і взагалі він ходить незадоволений і дратівливий без приводу. Навіть, коли приїжджає його мама, він виходить із себе.

Моя ж позиція така, що мама приїде на пару тижнів, вона людина зі своїми звичками і десь я поступлюсь, десь жартома, але зрозуміло, окреслю кордони. Він же примудряється і не прожити тижня без скандалу з нею. З моїми батьками все ще гірше. Сам роздмухує проблеми, сам доведе до скандалу.

А мені всі ці гойдалки не потрібні, у мене нервова робота, я намагаюся тримати на плаву свою невелику компанію і сил на побутові конфлікти просто немає. Не хочеться.

Вдома я хороша дружина, приготувати вечерю, обійняти, поговорити, подивитися фільм під келих або полетіти гуляти на інший кінець землі — це моє. Лише на позитиві, без скандалів.

Він добрий батько, та й інший чоловік мені не потрібен, але постійно бути в якихось негативних емоціях я не хочу. Життя одне і витрачати його на сварки я не маю жодного бажання.

Від сварок страждає як моя психіка, а й психіка дітей. Я починаю на них прикрикувати, смикати. Боюся, що одного разу зірвусь.

Не хочу, щоб діти страждали від того, що їхній батько мене виводить із душевної рівноваги. Але я розумію, чому чоловікові погано, коли все гаразд.