— Може здамо тепер Юру в спеціальний дитбудинок? Оскільки у нас нормальний син є?

Юрка батьки дуже чекали. Але все проходило важко і дитина була недоношеною. Лежала в кювезі. Багато систем органів виявилися недорозвиненими. ШВЛ. Дві операції. Відшарування сітківки.

Двічі з дитиною пускали попрощатися. Але Юрко вижив. Проте досить швидко з’ясувалося, що він майже не бачить і майже не чує.

Згодом фізичний розвиток поступово налагодився — Юрко сів, взяв іграшку, потім пішов біля опори. Але розумово — ніяк.
Батьки спершу ще сподівалися — спершу боролися удвох, потім батько якось тихо розчинився в просторі, і мати продовжувала одна.

Знайшла якусь квоту, у три з половиною роки Юрку встановили імпланти для відновлення слуху. Тепер він начебто все чув, але розвиток не йшов все одно. Заняття з дефектологами, логопедами, психологами і всілякими фахівцями. Мама Юлія приходила з Юрком до мене неодноразово.

Я говорила:

— А давайте ще ось це спробуємо, а ось це, а ось те… Мати пробувала те й це. Результату не було.

Більшу частину часу Юрко тихо сидів у манежі й крутив якусь річ. Стукав нею об підлогу. Кусав свою руку і ще що-небудь.

Іноді вив на одній ноті. Іноді вив модульовано. Мати стверджувала, що Юрко її впізнає, кличе її якимось особливим курликанням і любить, коли йому чухають спинку й ніжки.

Зрештою якийсь літній психіатр сказав їй:

— Ну який уже вам тут діагноз? Овоч ходячий. Прийміть щодо нього якесь рішення і живіть далі. Або здаєте його, або просто доглядаєте за ним — ви ж навчилися вже?

Жодного сенсу сподіватися на якийсь суттєвий прогрес у його стані або в тому, щоб ховати себе поруч із його манежем, я особисто не бачу. Це була єдина людина в житті матері Юрrf, яка висловилася виразно. Вона віддала Юрrf в спецсадок і вийшла на роботу.

Через деякий час купила мотоцикл — їй завжди хотілося. Стала їздити вулицями і за містом з однодумцями — коли ревів мотор, усі тривожні думки і почуття забувалися.

Батько платив аліменти, вона цілком витрачала їх на доглядальниць на вихідні — Юрrj був загалом не складний у догляді, якщо звикнути до його виття. Потім один із приятелів-мотоциклістів сказав Юлі:

— Знаєш, я в тебе закохався, у тобі є щось цікаво-трагічне.
— Ходімо, покажу, — сказала Юля.

Він усміхнувся доволі, думаючи, що вона кличе його додому і в ліжко. Вона показала йому Юрка. Той був якраз бадьорий, і вив модульовано, і курликав — напевно, впізнав матір або занепокоївся через незнайому людину.

— Ох і ні чорта собі! — сказав мотоцикліст.
—- А чорта ж ти собі думав? — відповіла Юля.

Через деякий час вони стали не тільки їздити, а й жити разом. Мотоцикліст Стас до Юрка не наближався (заздалегідь це обговорили), а Юля і не хотіла. Потім Стас сказав:

— Давай дитину народимо. Юля відповіла різко:

— А якщо ще одна така, будемо?

Стас замовк майже на рік, а потім знову сказав:

— Ні, все-таки давай.

Народився Іванко. На щастя, абсолютно здоровий. Стас сказав:

— Може здамо тепер Юру в спеціальний дитбудинок? Оскільки у нас нормальний син є? Юля відповіла:

— Я швидше тебе здам. Стас тут же відступився: «Я ж просто запитав…»

Ваня виявив Юру місяців у дев’ять, коли поповз. Відразу дуже зацікавився. Стас лякався і злився: не пускай хлопця до нього, небезпечно, хіба мало що.

Але Стас увесь час на роботі або на мотоциклі, а Юля — пускала. Коли Ваня повзав поруч, Юра чомусь не вив. І ще їй здавалося, що він прислухається і чекає. Ваня приносив іграшки, показував, як грати, сам затискав і складав Юрку пальці.

Одного разу Стас прихворів і залишився на вихідні вдома. Побачив: Ваня невпевнено ще ходить квартирою і щось закличне бурмоче, а за ним, як прив’язаний, Юрко (до цього Юрко безвилазно сидів в одній кімнаті в кутку).

Стас влаштував скандал і зажадав «захистити мого сина від твого ідіота, або весь час стежити». Юля мовчки вказала йому на двері.

Він злякався. Вони помирилися. Юля прийшла до мене:

— Він хворий, але я його люблю, — сказала вона. — Жахливо, так?

— Це природно, — сказала я. — Любити свою дитину незалежно від…

— Я взагалі-то про Стася говорила, — уточнила Юля. — Так Юра для Вані небезпечний, яка ваша думка?

Я сказала, що за всіма даними ведучий у їхній парі Ваня, але наглядати все одно треба. На тому й вирішили.

У півтора року Ваня навчив Юру складати пірамідки за розміром. А сам — розмовляв реченнями, співав прості пісеньки. — Він у нас вундеркінд чи що? — запитала в мене Юля. — Стас велів дізнатися. Мужик від гордості того й гляди лопне — у приятелів у цьому віці діти тато-мама не говорили.

— Я думаю, це через Юру, — припустила я. — Не кожній дитині в півтора року доводиться виступати локомотивом чужого розвитку.

— Во! — зраділа Юля. — Я так цій колоді з очима і скажу.

Ну й сімейка, подумала я, — овоч ходячий, колода з очима, жінка на мотоциклі і вундеркінд. Привчившись до горщика, Ваня витратив близько півроку, щоб привчити до нього брата.

Навчити Юру їсти, пити з кухля, одягатися і роздягатися — це завдання Юля поставила перед Ванею вже сама. У три з половиною Ваня поставив питання руба: — А що власне з Юрою таке?

— Ну, по-перше, він нічого не бачить.
— Бачить, — заперечив Ваня. — Тільки погано. Ось таке бачить, а ось таке — уже ні. І дивлячись яке світло. Найкраще лампочка у ванній над дзеркалом — там він багато бачить.

Офтальмолог дуже здивувався, коли йому для пояснень стану зору Юри привели трирічну дитину, але все уважно вислухав, призначив ще одне обстеження і за результатами виписав лікування та складні окуляри.

Із садочком у Вані категорично не склалося.

— Йому взагалі-то до школи треба! Такий, бачиш, розумник! — роздратовано сказала вихователька. — Ніякого ладу з ним немає, все-то він краще за інших знає.

Проти раннього початку школи я виступила категорично: нехай Ваня ходить у гуртки і займається розвитком Юри. Стас, на подив, погодився з моїм вердиктом і сказав Юлі:

— Ну і посидь із ними до школи, чого йому в цьому садочку дурному робити? І взагалі, ти помітила, що твій-то вже майже рік не виє?

Ще через півроку Юра сказав:

— Мама, тато, Ваня, дай, пити і мяу-мяу.

До школи хлопчики пішли одночасно. Ваня дуже переживав:

— Як він там без мене? А фахівці там, у цій спецшколі, справді хороші? А вони його взагалі зрозуміють? Уроки він і зараз, у п’ятому класі, робить спочатку з Юрою, а потім уже свої.

Юра говорить простими реченнями. Уміє читати і користуватися комп’ютером. Любить готувати і прибирати (Ваня або мама ним керують), любить сидіти у дворі на лавці і дивитися, слухати і нюхати.

Знає всіх сусідів і завжди вітається. Любить ліпити з пластиліну, збирати і розбирати конструктор. Але найбільше на світі він любить, коли вони всією сім’єю їдуть на мотоциклах заміською дорогою — він із мамою, а Ваня з татом, і всі разом кричать щось назустріч вітру…