З чоловіком живемо 4 роки, 3 із яких жили окремо. Оскільки мої та його батьки далеко, жили ми удвох у своєму домі та своєму «світі», тихо, спокійно вирішували все разом.
Але нещодавно, ми взяли до себе бабусю чоловіка, тому що вік і здоров’я не дозволяв їй бути однією, крім нас, в інших родичів або не було місця для неї, або свої великі сім’ї.
Спочатку все було добре, вечеряли разом, весело. Але потім почалося: вона почала командувати, то їй не тим рушником витерли кухонну стійку, то відчинили вікно і їй холодно, в магазині не такі яблука купили.
І останнім часом, якщо я прошу залишати, наприклад, на ніч відкриту кватирку у ванній кімнаті, це ігнорується. Мене це вже дратує, чоловік каже не зважати, але це і мій дім.
Я не можу зробити так, як хочу. З чоловіком на цьому ґрунті почалися сварки, він постійно каже: «знайдіть нарешті компроміс».
Але як, на його думку, його знайти? Сам він нічого їй не каже, та і його все влаштовує.
А я щодня нервуюся через дрібниці і, здається, взагалі скоро з’їду на окрему квартиру. Не хочу щоб зараз писали, що я егоїстка і накрутила себе сама. Але люди, що ви робите у подібних ситуаціях?
— Це вже не просто цирк, дівчата, це якийсь театр абсурду на виїзді, — втомлено…
— Ну коли вже тато прийде? Ти мені набридла! Де мій тато?! Таточку! — не…
— Ану йди звідси! Та як так можна?! — засичали зусібіч на Павла люди. Хлопчик…
— Цікава ви жінка! Спочатку кликали онука на все літо, ми вже все розпланували, а…
— Я, звісно, все розумію: і що вона нібито має законне право, і що чоловікові…
— Я ж усе розумію, на її долю випало стільки горя, що й ворогу не…