Ми у шлюбі 45 років. Спочатку чоловік дуже сильно любив мене, довго добивався.
Коли побралися, складав для мене вірші та пісні. Жили як у казці.
З’явилися дві доньки, з різницею у сім років. Нашою сім’єю всі захоплювалися, ми були прикладом.
Мої подруги вважали мого чоловіка взірцем. Але за 20 років він почав зраджувати.
Вдома він не змінився. Був таким же уважним, і я навіть сказала б, як і раніше люблячим.
Може, тому й не розлучилася. Минуло вже багато років, ми досі разом.
Але мені з кожним роком все важче. Я постійно пам’ятаю про його зраду.
Із цими думками лягаю спати і з цими думками прокидаюся вранці. І ось зараз я готова з ним розлучитися, але є але.
Чотири роки тому він серйозно захворів. Знаю, що без мене не виживе, пропаде.
Отже все залишиться як є. А мені тяжко, неспокійно.
Я просто хочу навчитися якось із цим жити. Доньки вийшли заміж, мешкають окремо.
Ми залишилися вдвох. Розмови з чоловіком до жодного результату не призводять.
У його очах читається: «А що такого? Всі ж таки гуляють».
Він навіть провини своєї не відчуває. Як далі жити?
Як душу заспокоїти? Розуму не докладу.
Надія, 67 років
— От що, жінко, дивлюся я, що роботи в тебе по господарству — кіт наплакав.…
Миготіли міста й села, зливалися в одну стрічку краєвиди, ранковий відблиск сонця непомітно змінився вечірніми…
Марину я знав ще з дитинства — дівчинка з тихим, але дуже чіпким поглядом, яка…
Настя в Тараса вдалася дівчиною говіркою, емоційною, і, правду кажучи, трохи галасливою. Вона родом із…
Микола Панасенко аж розцвів, коли почув від свого сина Семена: — Тату, я одружуватися буду.…
Гроші вона, звісно, переказує. Не такі вже й великі, але, в принципі, на дитину вистачає.…