Минуло близько пів року, коли з розмови з подругою я дізналася про неприємну новину, ми з нею рідко бачимося, але влучно, щоразу при зустрічі ми йдемо до кафе та спілкуємось там до пізнього вечора, так вийшло й цього разу

Мені ще ніколи не було так соромно. До армії син нікуди так і не вступив, тож коли, відслуживши, повернувся подорослішавшим, мені здалося, що тепер він займеться своїм навчанням і знайде нормальну роботу.

Після тижневого відпочинку вдома син пішов дізнаватися про вступ до університету. Я була дуже рада цьому. У голові вже малювались картинки майбутнього. Він завжди добре вчився і міг легко вступити після закінчення школи. Але ця його розслабленість і невизначеність у своїх бажаннях не дала йому можливості вчасно розпочати навчання.

Але, як кажуть, було б бажання, а можливості завжди знайдуться. Зрештою, син вступив, як він сказав, на заочне навчання. А вечорами почав ходити до нічного клубу, де працював барменом. Мені не дуже сподобалася ця робота, але він сказав, що це тимчасово, і я змирилася.

Минуло близько пів року, коли з розмови з подругою я дізналася про неприємну новину. Ми з нею рідко бачимося, але влучно. Щоразу при зустрічі ми йдемо до кафе та спілкуємось там до пізнього вечора. Так вийшло й цього разу.

Поговоривши про все на світі, ми завели розмову про наших дітей, що подорослішали. Вона поділилася успіхами своєї доньки, яка ще навчається, але вже знайшла підробіток за фахом. Я також поділилася історією про свого сина. Розповівши, що він вступив на заочне відділення і вечорами працює у престижному нічному клубі барменом. Не скажу, що задоволена цією його роботою, але як є.

На мою розповідь про роботу барменом подруга відреагувала якось зніяковіло. Я, не зрозуміла, в чому річ і перепитала, що не так? Вона спочатку не хотіла говорити, але потім все ж таки здалася.

Подруга показала мені афішу, розміщену на сайті того самого нічного клубу, в якому працював мій син. На ній була його фотографія. Але не як бармен, а як танцівника! У мене на кілька хвилин і мову забрало. У рекламі йшлося про виступ відомого танцюриста, квиток на виступ якого коштував пристойних грошей.

Я не знала радіти мені чи плакати. З одного боку є певний успіх у дитини, а з іншого – зовсім не той успіх, про який я мріяла. Додому прийшла в поганому настрої. У голові була лише одна думка: «Як тепер жити далі? Як дивитися людям у вічі, коли твоя дитина танцює голою перед публікою?».

Поговоривши з сином про це, я зрозуміла, що йому ця робота цікава й до вподоби. Ми трохи поскандали. Я образила сина, сказавши, що він ганьбить нашу сім’ю. А він не стримався і відповів, що це його життя і він має право сам ним розпоряджатися.

На цьому й вирішили. Розійшлися своїми кімнатами з образою в душі одне на одного, тепер він не хоче зі мною спілкуватися. Може, я зовсім відстала від життя і чогось не розумію? Адже є багато різних професій, ну чому саме ця?