— Минулого місяця на їжу та побутову хімію ми витратили чотирнадцять тисяч двісті двадцять вісім гривень. Округлюємо до більшого, виходить десь 17 тисяч з тебе, і це ще скромно. Позаминулого місяця в нас було майже двадцять тисяч на їжу і побут. Тому давай складемо витрати за три місяці та вирахуємо середню. Виходить десь все таки близько двадцять тисяч

Василь ішов з роботи, стискав кулаки та розмовляв сам із собою. Готувався до серйозної розмови з дружиною.

— Я чоловік чи не чоловік?! Я таку зарплату отримую, а її не бачу, все віддаю Лізці. Вона мені копійки виділяє на проїзд та на тютюн. Я навіть у їдальні поїсти не можу, дає пакунки з їжею, яку приготувала вдома.

Працюю до дев’ятої–десятої вечора. А вона вже о пів на шосту вдома буває. — Василь, звичайно, забув уточнити, що дружина виходить з дому раніше, поки він ще спить, і працює щодня, а у нього позмінний графік.

— У мене цілих двадцять пʼять тисяч зарплата, і ще раз на квартал премії бувають. Вона й сама добре заробляє. Куди вона такі грошища діває? Та знаємо куди. Купила перед весіллям своїм родичам квартиру, тепер кредит платить, а ми на орендованій живемо, — бурчав він. — І ще їм з ремонтом допомагає. І все з наших спільних сімейних грошей.

Ліза справді за пів року до весілля взяла квартиру в кредит для себе, мами й бабусі.

Заміж у той час вона не збиралася, та й Василь до неї ніяких серйозних намірів не виявляв. Адже вона була старша за нього на три роки. Вони просто разом гуляли та спілкувалися.

Жила Ліза разом із бабусею та мамою в маленькій двокімнатній старій квартирці в спальному районі Києва, де одна з кімнат була прохідною.

Вона накопичила на перший внесок і купила трикімнатну квартиру в старому будинку, трохи занедбану, але з трьома ізольованими кімнатами. Було вирішено стару продати, і грошима від неї погасити частину іпотеки.

Так і зробили.

Через три місяці після угоди, Василь дозрів і зробив пропозицію Лізі, вирішивши, що це найкращий варіант на цей момент. Не те щоб він її сильно любив, але вона йому подобалася своєю розсудливістю та вмінням не тільки заробляти, а й витрачати гроші.

Ліза ж вирішила, що Василь цілком підійде на роль чоловіка — хлопець не був помічений у якихось поганих нахилах.

Працював він, щоправда, не за фахом, продавцем-консультантом, але за бажання навіть у них у місті можна було знайти підхожу посаду.

Лізу особливо його заробіток не хвилював. Вона звикла в усьому покладатися на себе. Дівчина вже п’ять років працювала проєктувальницею і, крім основного місця, мала ще непогані підробітки.

Після весілля Ліза запропонувала Василеві жити в трикімнатній квартирі разом із бабусею та мамою, але він відмовився. Вирішили винаймати однокімнатну. Однак дівчина продовжувала допомагати своїм рідним.

— Нехай вони самі ремонт роблять, — сердився Вася. — Навіщо ти з ними їздиш по всіх цих магазинах?

— Але ж я затіяла весь цей переїзд, квартиру поміняти вмовила. Вони не потягнуть удвох цей ремонт. До того ж мамі й бабусі важко тягати на собі всі ці будматеріали.

— І так ти іпотеку платиш, — бурчав він.

— Та там залишилося то всього нічого. Більшу частину платежів уже закрили, — виправдовувалася вона. — Рік залишився, а там і на свою будемо збирати.

— А дитину ти коли плануєш? Може, поміняти цю квартиру на дві однокімнатні, та продати твою машину? Потім нам двокімнатну взяти. Умістяться твої мама з бабусею в однокімнатній квартирі, а ми спокійно зможемо дитину завести.

— Ну, ні, я цього не робитиму, — похитала головою Ліза. — Ми самі собі заробимо. До того ж я не можу продати машину, ти ж знаєш, я працюю в промзоні, а туди громадський транспорт не ходить. Та й дітей поки що рано, треба пожити трохи для себе.

— Ну, так, ти власниця трикімнатної квартири, а ми квартиру орендуємо.

— Я пропонувала тобі жити з моїми рідними.

Поступово суперечки на цю тему вщухли, але все ж Василь іноді бурчав, але Ліза не піддавалася на провокації.

Зараз він рішуче йшов додому, щоб серйозно поговорити з дружиною, і згадував різні неприємні моменти з їхнього сімейного життя.

— Лізка й ноутбук собі дорогий купила, а мені на пінне гроші затискає. Каже, він їй для роботи потрібен. Я якось взяв його, пограти, так вона так кричала. Виявляється, я їй якийсь проєкт там видалив, коли «іграшку» встановлював.

Тепер його вдома не залишає. Сказала, щоб я на своєму телефоні грався. Довелося мені новий смартфон у кредит брати.

І так він себе накрутив за той час, що їхав додому, що одразу почав сваритися, щойно увійшов у квартиру. Василь широким кроком пройшов на кухню, де працювала дружина.

— Лізо, так більше тривати не може! — почав він одразу.

— Що не може? — вона підняла голову від ноутбука.

— Я стільки отримую, але ні копійки не бачу від своєї зарплати.

— І?

— Я пропоную всі витрати поділити навпіл.

— Точно? — запитала Ліза.

— Ну, так.

— Ти впевнений?

— Звісно. Я віддаю тобі свою половину зарплати і все, а решту витрачаю на свій розсуд, — кивнув Вася.

— Так навпіл витрати чи ти віддаєш половину своєї зарплати? — уточнила Ліза.

— А це хіба не одне й те саме?

— Ні, але я згодна ділити витрати навпіл. Я навіть рада, що ти запропонував такий варіант.

— Так? — з подивом запитав Василь.

Він уже приготувався до скандалу, придумав купу аргументів, але Ліза так легко здалася. Вона дістала записник і відкрила калькулятор на телефоні.

— Давай рахувати, скільки кожен з нас буде вкладати в бюджет. Отже, почнемо з квартири. За оренду ми платимо шістнадцять тисяч, плюс комуналка дві з половиною тисячі, плюс інтернет триста гривень. Виходить близько двадцяти тисяч. Ділимо навпіл — по десять тисяч.

Василь зрадів, по обличчю поповзла задоволена усмішка.

— Усього-то десять тисяч? Легко.

— Постривай, ми ж не тільки з тобою за квартиру платимо, а ще й продукти купуємо і побутову хімію, — охолодила його Лізавета. — Страховку, бензин, авто я не рахую, це моя турбота. Поїхали далі.

Вона відкрила свій записник.

— Що там? — запитав він.

— Я записую всі витрати, — пояснила дівчина.

— Минулого місяця на їжу та побутову хімію ми витратили чотирнадцять тисяч двісті двадцять вісім гривень. Округлюємо до більшого, виходить десь 17 тисяч з тебе, і це ще скромно. Позаминулого місяця в нас було майже двадцять тисяч на їжу і побут.

Тому давай складемо витрати за три місяці та вирахуємо середню. Виходить десь все таки близько двадцять тисяч. Значить, з кожного по двадцять тисяч. Гаразд, давай навідь більше — по двадцять пʼять, може, там роли чи піцу замовимо.

— Е-е-е, тобто виходить що я повинен у бюджет віддати двадцять пʼять тисяч? — здивувався він.

— Ну так, проїзд, цигарки, пінне, шкарпетки з трусами — на це ти свої гроші витрачаєш.

— У сенсі? У ці гроші це не входить?

— Ні. Я ж сказала, що свої витрати ми сюди не включаємо. Труси та помаду я купую на свої, а не на спільні, — відповіла Ліза, дивлячись на нього уважно.

— Але в мене ж ще кредит за телефон, та й виходить, що у мене не залишається ні на проїзд ні на цигарки…

— Так у тебе ж ще раз на квартал премія.

— Так премія ж різна буває, і три, і п’ять тисяч. Мені ж ще пуховик потрібно купити та зимові черевики.

— Ну, ось на премію і купиш, — Ліза знизала плечима. — Ти сам запропонував такий бюджет, і мені він цілком подобається.

— Ні, Лізо, давай жити, як раніше. Або давай будемо вчитися економити, або переїдемо до твоїх у квартиру. Там все одно твоя кімната стоїть порожньою, та й у ремонт ти непогано вклалася.

— А давай, — погодилася Ліза. — Тільки я, напевно, без тебе поїду. Зекономлю на оренді та буду збирати собі на квартиру.

— Лізо, ну ти чого, не дурій, я ж пожартував, — сказав примирливо Василь.

— А я ні. Набридли всі ці гнилі розмови про гроші.

Вона встала зі свого місця, зберегла документ і вимкнула ноутбук.

— Вважаєш, що я тебе об’їдаю і витрачаю твою зарплату не за призначенням, так живи сам і розпоряджайся ними, як тобі хочеться.

— Лізок, ну вибач мене, — Василь хотів обійняти дружину. — Я щось розпалився. Сьогодні був, знаєш, який бридкий клієнт, весь мозок мені виїв, але я йому все одно зміг продати дорогий комп. Ось мене, мабуть, і повело не в той бік.

Ще й новенький цей, Діма, все розмірковує, що жінкам тільки гроші й потрібні, мовляв, краще мати бюджет навпіл, ніж усю зарплату дружині віддавати.

— Ось і живи з ним, — відповіла Ліза.

— Але я ж не знав, що в нас такі витрати, усім ти розпоряджаєшся.

— Ого, виявляється, я ще й винна, — обурилася дружина. — Я тобі скільки разів пропонувала влаштуватися оцінювачем. У нас хлопці непогано так заробляють, вже побільше, ніж продавець-консультант.

— У мене хороша зарплата, — насупився він. — Це просто хтось занадто багато витрачає. Купувала б поменше всяких йогуртів, і мило б брала замість гелю для душу.

— І ватою користувалася замість прокладок, — злісно відповіла Ліза. — Я достатньо заробляю, щоб не економити на собі. Хочеш економити — почни із себе.

— Лізо, я не потягну сам оренду квартири, ти бачила зараз ціни? На що жити тоді? — почав нити Василь.

— А ти кажеш, що всі жінки меркантильні. Повернешся назад до батьків.

Вона покидала свої речі в сумку.

— Не хочу з тобою більше розмовляти. За рештою приїду завтра. І так, десятого числа потрібно заплатити комуналку і переказати гроші за квартиру. Все, бувай.

Ліза забрала ноутбук, сумку з речами і грюкнула дверима.

— Ось тобі й бюджет навпіл, — зітхнув Василь і поліз у каструлю, дивитися, що ж приготувала дружина.

За пару тижнів він зателефонував Лізі та похвалився, що влаштувався менеджером з продажу в автосалон.

— Лізок, тепер я легко зможу внести свою половину в бюджет, і ще мені залишиться на всякі кишенькові витрати.

— А коли дитина народиться, то вона теж повинна буде вносити свою частину? — поцікавилася вона.

— Лізо, ну давай помиримося, мені без тебе погано, — з сумом сказав Василь.

— Мені потрібно подумати, — відповіла вона.

Але в подальшому Ліза все таки вирішила залишитися жити з мамою і бабусею. Поки що…

А женихи ще знайдуться)