Я заміжня багато років, у нас двоє чудових дітей. Кілька років тому я закохалася в одруженого чоловіка, і кілька місяців ми з ним зустрічалися.
Потім він із сім’єю поїхав на Прикарпаття, і зв’язок майже загубився, зрідка лише переписувалися. Розставання я перенесла непросто, але вирішила, що все на краще.
На початку літа він приїхав у справах до Києва та зателефонував, ми зустрілися. І знову почалися стосунки. Він приїжджає сюди раз на 2-3 тижні роботи, і ми зустрічаємося.
Сім’я його продовжує жити там-таки. Відчуваю, що не можу його знов втратити. Не розумію, чому його тягне до мене, він дуже стриманий у прояві емоцій, начебто боїться дати волю почуттям.
Відносини з чоловіком у мене хороші, він для мене великий друг у житті і він любить мене. Розлучення не розглядаю від слова зовсім, але живу від зустрічі до зустрічі з коханцем.
Розумію, що довго все це тривати не буде, це просто не може. Стою на роздоріжжі — як бути?
Потрібні мені обидва у цьому житті вони. Розумію, що логічно розлучитися з коханцем назавжди, але моя душа живе з ним.
Не знаю що робити. І мучить питання — навіщо він ініціював наші стосунки через роки?
— Кава вистигла, — буркнув Ігор, не відриваючись від телефону. Світлана мовчки підійшла до плити.…
— Вітю, я, звичайно, не можу вирішувати за вас, але ви певні, що в такому…
— Та чоловікові ж цього мало, — роздратовано говорить молода жінка. — Він вимагає, щоб…
— Та ти що — там же так гарно! Чисте повітря, ліс, річка! — Тетяна…
У свекрухи Ніни двоє дітей: її чоловік і його сестра від різних батьків. Батьки в…
— Мамо, ну хоч сотню дай, бо до ранку не доживу, — Михайло перегородив неньці…