— Набрид уже цей цирк на дроті, мама не вгамується, поки я нареченого не знайду

Надя несміливо постукала у двері сусіда. Дзвінок чомусь не працював.

— Надю, привіт! Ти до мене? – спитав кудлатий хлопець у окулярах, відчинивши двері.

— Привіт, Денисе. У мене до тебе є розмова. Точніше прохання. Чи можна зайти?

— Так, звичайно, проходь. Тільки в мене безлад у хаті, май на увазі.

Надя зайшла до сусіда до квартири. Справді, в кімнаті були розкидані речі, стояли чашки з недопитою кавою.

— Ну, розповідай, ​​що там у тебе? Комп’ютер зламався чи що? До мене зазвичай за цим приходять сусіди.

— З комп’ютером все гаразд. А я ні. Розумієш, мама дуже хоче видати мене заміж. Каже, що тобі вже тридцять років скоро, час уже прийшов створювати родину та дітей народжувати. Я не хочу. Точніше, може й хочу, та не попався ще такий чоловік. Я кохати хочу. Щоби на все життя. А мама постійно намагається мене з кимось познайомити.

Запросить на торт чи просто побалакати, приходжу – а там якийсь чоловік сидить. Син маминої подруги чи колеги, яка мріє одружити сина.

Начебто він у справі прийшов до неї, приніс кабачки або ще якусь нісенітницю. Аж смішно.

Ніхто мені, звісно, ​​не подобається. Втім, як і я їм, мабуть.

Але щоб не образити мам, сидимо, посміхаємося, як дурні і робимо вигляд, що нічого не розуміємо.

Коротше, набрид уже цей цирк на дроті. Мама не вгамується, поки я нареченого не знайду.

Ось я і подумала, ти не одружений, дівчини начебто теж немає, вдома сидиш увесь час. Чи не зможеш зіграти мого нареченого?
Хоча б на годину.

Треба переконати маму, що у нас кохання, вона заспокоїться і перестане знайомити мене з кавалерами. Допоможи по-сусідськи.

Ти і виглядаєш, як ботан, мамам зазвичай такі подобаються. А я тебе годуватиму, борщем там, котлети, що ти любиш?

— За борщ я згоден. Давно вже домашнього не їв. Коли майбутнього зятя треба зіграти? Мені поголитися хоч треба, щоб маму не злякати. І давай придумаємо легенду нашого знайомства, і таке інше. Різні нюанси треба врахувати.

— А давай завтра і домовимося. Чим швидше, тим краще. Якийсь час хоч спокійно поживу. А потім придумаю щось, чому ми розлучилися.

— Алло, мамо, а в мене сюрприз для вас із татом. Увечері прийду не одна, а з хлопцем.

— Ой, доню, звідки він узявся? Ти нічого не розповідала? – Здивувалася мама, Ганна Сергіївна.

— Ось така я. Все, чекайте, о сьомій годині.

— Ну, що, Денисе, готовий знайомитися з нібито майбутньою тещею? Врахуй, батьки розраховують, що якщо ми зустрічаємося, то все серйозно, і ми одружимося.

Тож дивися на мене закоханими очима і підтакуй. Щоб було переконливо. А тебе не впізнати… У сорочці, штанах, я ж тебе тільки в спортивних штанях і в розтягнутій майці бачила. Думаю, батькам ти сподобаєшся.

Ганна Сергіївна спекла пиріг з капустою заради такого випадку, накрила стіл.

— Мамо, тату, це Денис, знайомтеся!

Ганна Сергіївна оглянула нареченого з голови до ніг і схвально посміхнулася.

— Дуже приємно, Денисе, проходьте, будь ласка.

Вечір пройшов дуже весело та невимушено. Денис їв все з апетитом, нахвалюючи господиню.

— Ну, нам час, хочемо в кіно ще з Денисом сходити.

— Приходьте ще. Денисе, а ти шарлотку любиш? Наступного разу можу…

— Дуже люблю, Ганно Сергіївно, із задоволенням скуштую!

Надя з Денисом попрощалися та вийшли надвір. Надя, помітивши, що у вікно дивиться мама, взяла Дениса за руку.

— А ти знаєш, Надю, мені дуже сподобалися твої батьки. Саме таких тещу та тестя я хотів би. Пощастить же твоєму майбутньому чоловікові…

— Згодна, батьки у мене гарні. Тільки совість мучить, що обманюю їх…

— Скільки треба, стільки і ходитиму з тобою до них. Усі справи кину. До речі, з тебе ще борщ…

Надя виконала свою обіцянку, кілька разів нагодувала сусіда смачним наваристим борщем та котлетами з пюре. Денис був у захваті від їжі.

— Надька, ти просто диво! От дивлюся я на тебе, і думаю, ось би мені дружину таку… І гарна ти, і розумна, і готуєш смачно. А батьки які чудові! Що скажеш на це?

Надя розгубилася. Вже Дениса точно вона не розглядала як майбутнього чоловіка.

— Та розслабся, пожартував я! У плані, що одружуватися хочу. А так правда!

Надя посміхнулася, жартівник тут знайшовся. Денис часто ходив до Наді. То попросить що, то тістечками почастує. А Надя й не проти. Легкий у спілкуванні, веселий, не зухвалий, час приємно з ним проводити.

Мама принишкла, і більше не намагалася Надю з кимось познайомитись. Тільки просила приходити частіше з Денисом у гості.

Надю це бентежило, не хотілося зловживати його добротою. Якось Надя йшла з роботи та побачила Дениса з якоюсь дівчиною.

Він мило розмовляв із нею, сміявся. Дівчина була дуже симпатична. У Наді чомусь закололо в серці…

Невже знайшов собі наречену? До Наді останнім часом став рідше забігати, колись, напевно, особисте життя влаштовує.

Всю ніч вона прокрутилася. І на ранок зрозуміла, вона кохає Дениса. Інакше, звідки б ревнощі з’явилися?

Чому їй стало так боляче, коли уявила, що Денис одружується з тією дівчиною?

Про нього знала небагато. Програміст живе у своїй квартирі. Батьки живуть в іншому місті, бачаться із сином рідко.

Надя чомусь образилася на Дениса. Ходить там незрозуміло з ким, про неї забув, мабуть…

Вирішила поїхати до батьків та все розповісти. Недобре було їх обманювати та обнадіювати.

Мама відчинила двері і здивовано запитала: “Надя? Ти чому без дзвінка?”

— А що, без дзвінка не можу приїхати до батьків? Що ж тут такого?

— Та як сказати… Не найвдаліший час ти вибрала… – розгублено сказала Ганна Сергіївна.

— Можу піти, коли мені тут не раді! – Ображено відповіла Надя і зібралася вже йти.

— Надю, не йди, зараз все пояснимо! – Раптом пролунав з коридору голос Дениса.

Ось кого точно вона не очікувала побачити у батьків у квартирі!

— Денис? Ти як тут? – майже прокричала Надя.

— А я не один. Знайомся, це Маша.
Надя побачила ту саму білявку, з якою Денис прогулювався вулицею.

Що взагалі відбувається? Навіщо він притяг сюди дівчину? У Наді розколювалася голова від думок. Вона зайшла до квартири, сіла на стілець.

— Я вас слухаю.
— Доню, давай я розповім. Зайшла до ювелірної крамниці днями, вибрати новий золотий ланцюжок, бо старий втратила десь. І що я бачу?

Твій Денис із якоюсь дівчиною обирають обручку. Я підійшла до нього і попросила пояснення, як це розуміти, адже він твій хлопець.

— Мамо, мені соромно, що я тебе обдурила… Денис не мій хлопець, а просто сусід. Я попросила його зіграти роль нареченого.

— Не перебивай. Денис мені все розповів, я знаю про це. Недобре було обманювати, ну та гаразд. Виявилося, що Денис…

— Ганно Сергіївно, давайте далі я продовжу, – пожвавішав Денис.

— Надя, справа в тому, що я хочу зробити тобі пропозицію … Я не чоловік твоєї мрії, звичайно, але покохав тебе всією душею і серцем. Виходь за мене заміж!

Денис дістав із кишені замшеву червону коробочку з обручкою.

Надя нічого не розуміла, що відбувається. Це жарт такий, прикол?

— А Маша – це хто? Нічого не розумію… Хіба це не твоя дівчина? Я бачила вас разом…

— Маша – моя молодша сестра. Приїхала у справах у місто, ми з нею гуляли. Я її попросив допомогти вибрати обручку для тебе. Розмір я знаю, у тебе вдома лежала обручка якась, я її заміряв.

Плутанина вийшла, я не так планував… Ми прийшли до твоєї мами, щоб вона допомогла зробити сюрприз, хотів обіграти пропозицію цікавіше… Але що тепер. То що ти скажеш?

Я буду дуже радий бути твоїм справжнім хлопцем та чоловіком. Чи не на годину. І я готовий їсти твої борщі та котлети щодня. І пироги тещі.

Всі завмерли, чекаючи відповіді, дивлячись на Надю.

— А я згодна! Щодня борщ не обіцяю, але голодними не залишимось! Але до весілля нам треба дізнатися одне одного краще.

Будемо зустрічатися, побачення, кіно, романтика. Ось уже не думала, що так все вийде, коли пропонувала зіграти роль нареченого.

Через два місяці Надя та Денис зіграли скромне весілля, де були найближчі. Ось так прохання побути несправжнім нареченим звело двох людей. Доля, не інакше…