Нам з чоловіком залишився номер в готелі на трьох, і тут одна жінка стала вимагати, щоб її заселили до нас

Ми з чоловіком живемо вже понад 20 років. Усі ці роки я намагалася бути доброю дружиною, народила йому трьох дітей, була доброю матір’ю, працювала нарівні з чоловіком, намагалася поділити з ним фінансові витрати на сім’ю.

Можливо, моє виховання наклало великий відбиток у моїй свідомості, але для мене сім’я була на першому місці, вона стояла вище за мене, мої потреби, мою любов до себе. Розчинялася у чоловіку, дітях, у сім’ї.

Усі ці роки чоловік мені зраджував. Спочатку, по молодості я ставилася до його зрад не дуже болісно. У його телефоні знаходила фото з іншими дівчатами, в кишені валентинки, і купу номерів готелів, що подобово здаються. Хоча з фінансами у нас спочатку було досить туго, він дозволяв собі поїхати з іншою на відпочинок, про що я дізнавалася по зробленим його спільним фотографіям з коханкою.

Мені це все стало набридати, я почала лаятися з ним, у нас були страшні конфлікти, поривалася розлучитися, але мені не було куди йти – діти були зовсім маленькі. Коханки його були тимчасові, на місяць-два, не більше. Потім він повертався до сім’ї, і ми благополучно все забували.

У 2018 році ми з чоловіком і його колегами виїхали в іншу країну, де з делегацією, в якій ми були, їхала з нами досить симпатична жінка, яку всю дорогу розхвалював мій чоловік. На кордоні він узяв з її рук поклажу, а на мене перекинув свій багаж і пішов з нею вперед.

Приїхавши на місце призначення, ми почали шукати готель, однак у готелі, де зупинилася більшість нашої делегації, нам із чоловіком номера на двох не залишилося. Був номер на трьох, куди нас вирішили розмістити із чоловіком. Тоді та жінка почала проситися заселення в з нами, з чоловіком та мною.

Я, звісно, обурилася, сказавши, що ми поїдемо до іншого готелю, тоді працівники готелю, переселили до тієї кімнати двох дівчат і підселили до них жінку, яка намагалася заселитися з нами в одній кімнаті. Десь у глибині душі я намагалася знайти пояснення її поведінці (втома в дорозі, акліматизація та її тупість). Але емоції зашкалювали.

Увечері того дня одна сімейна пара запросила нас подивитись місто, і ми з чоловіком ні про що не здогадуючись, поїхали дивитися місто. По приїзду довідалися, що жінка учинила скандал через те, що ми, тобто. мій чоловік і я, не покликали її із собою. Сказати, що я була шокована її поведінкою, нічого не сказати!

Наступного дня ми з чоловіком вирішили поїхати по магазинах і ринках міста, але та жінка невідступно йшла за нами, і навіть бігом ми не могли її позбутися. Вона переслідувала нас усюди. Влаштовувати скандал чоловікові за цієї дурниці не хотілося, тим більше в чужій країні, в чужому місті.

Я помітила, що чоловік весь час намагається доглядати за нею, то за загальним столом підсуне їй салат, то наллє чай або каву, переживає, якщо вона не поїла або не прийшла на обід. Коли вирушили назад додому, вона захотіла сісти поряд з нами, але через відсутність місця пішла далеко назад. При цьому розкидаючи свою сумку від агресії по усьому автобусу. Після приїзду до своєї країни вона вийшла на першій зупинці міста, навіть не попрощавшись ні з ким.

Вдома вже я почала вимагати пояснень від чоловіка всьому тому, чому стала свідком під час поїздки. Він клявся, що нічого не має з цією жінкою, що вона сама по собі така неадекватна. Але я почала аналізувати. Адже за той цілий рік у нас із чоловіком взагалі не було близькості в ліжку, він уникав мене, посилаючись на втому і зайнятість.

Виходив з дому дуже рано, доводилося пізно вночі, на мої розпитування ладен був кинутися на мене з кулаками. Я все це терпіла заради сім’ї та дітей. Нарешті зрозуміла, що об мене просто витирають ноги, забрала всіх трьох дітей і пішла з дому до мами.

Морально я була готова до розлучення, і вже збиралася подавати на офіційне розірвання шлюбу, як чоловік почав благати, що більше жодних жінок і зрад, що не можна нам розлучатися, говорив, що буде сильна психологічна травма для дітей. Загалом, умовив зійтись назад. Зійшлися.

Прожили у спокої два роки, потім він знову почав пропадати ночами. На месенджері, що залишився в комп’ютері, я виявила його листування з новою коханкою, з якою у них було, за їхніми листуваннями, «велике кохання» і «божевільна пристрасть».

Знову скандали, знову брехня, знову конфлікти, які більше вимотали мене, ніж його. Я заспокоїлася, він знову повернувся до родини. А я остаточно втратила віру та довіру до нього. Усередині мене щось із гучним хрускотом зламалося.

Я живу з ним за інерцією, не люблю, не ненавиджу. Просто живу. Заміж за іншого не хочу, жити сама теж не хочу. Йому зі мною комфортно, мені також спокійно. Але іноді в пам’яті спливають усі мої образи та емоції від його зрад, що починаю ненавидіти весь світ, плачу довго і йду в себе. Жалкую, що тоді ще, коли зважилася на розлучення, не довела справу до кінця.