— Навіщо памперс одягли? — дорікала мама чоловіка, коли дитина була зовсім маленькою. — Потім до школи будете його до горщика привчати! І потім, хлопчикам цей «термос» шкідливий. Зніміть негайно і починайте висаджувати дитину на горщик. Швидко звикне до відчуття чистоти й буде сам проситися

— Свекруха якраз аж рветься, буквально руки потирає: нарешті вона добереться до невихованого онука, а я, чесно кажучи, просто в жаху, — каже Оксана подрузі.

— А син як? А чоловік що каже?

— Син, як дізнався, що йому доведеться з цією бабусею сидіти, весь час похнюплений ходить. Так хотів до першого класу, тижні рахував до осені, а зараз дивлюся: жодного настрою в нього немає, — відповідає Оксана.

– А чоловік… що чоловік. Він зайняв позицію, що нічого страшного, звикне. Іншого виходу ж у нас немає. І найгірше, що іншого виходу дійсно немає. Якщо наймати когось — з грішми легше не буде. Ми не потягнемо просто. Я хотіла б, щоб він хоча б зі своєю мамою поговорив, але… І це марно, і він не стане.

Уже зараз сказав, що свекруха нас виручатиме, тому якісь умови їй ставити дуже незручно.

Оксані 34 роки, у них з чоловіком єдиний син, 1 вересня йде до першого класу, йому 7 років виповнилося на початку червня.

А ще у подружжя іпотека на двокімнатну квартиру і кредит за машину треба виплачувати. До цього літа, втім, вони жили цілком нормально, якщо не брати до уваги того, що в Оксани не складалися стосунки зі свекрухою.

Справа була навіть не в самій Оксані, яку мама чоловіка не прийняла, а у ставленні свекрухи до онука. На цьому ґрунті вони і сварилися постійно.

Свекруха, як тільки зʼявилося немовля на світ, критикувала все: як Оксана годує, як укладає, що готує. Рвалася давати поради і контролювати їхнє виконання.

— Навіщо памперс одягли? — дорікала мама чоловіка, коли дитина була зовсім маленькою. — Потім до школи будете його до горщика привчати! І потім, хлопчикам цей «термос» шкідливий. Зніміть негайно і починайте висаджувати дитину на горщик. Швидко звикне до відчуття чистоти й буде сам проситися.

— Ага, у три місяці висаджувати на горщик, — посміхається Оксана. — Мозок проїла з цими памперсами, з початком прикорму. Мені лікар одне говорить, а свекруха рветься нагодувати жовтком у місяць, а потім сік яблучний онуку дати. Дістала.

Сварилася Оксана зі свекрухою добряче.

Зрештою, маму чоловіка практично відрізали від того, щоб вона проводила час з онуком наодинці. Тільки в присутності Оксани. Інакше бабуся так і норовила зробити все по-своєму.

Та й потім потік критики не вичерпався: а чому у вас зубів так мало? Значить, не так ти робиш усе. Треба було мене слухати.

А чому він у вас не говорить реченнями? І це в рік!

— І так далі, — злиться Оксана. — Не так ліпить, не так малює, не так і не тим бавиться. І, звичайно, я винна, погана мати, не слухаю розумних людей. Це її, кого ж іще? Загалом, кожен візит до онука — це пошук недоліків.

Чому він у три роки букву «р» не вимовляє, чому в 5 років ще не поїхав на двоколісному велосипеді, чому — те, чому — це, а от вона б, якби її допустили, краще зробила і навчила всьому.

Останні пару років перед школою мама чоловіка наполегливо довбала Оксану і свого сина про необхідність вчити читати.

Рвалася перевіряти знання онука в буквах, навіть хлопчика примудрилася налаштувати проти себе.

— Я бабусю Олену не люблю, — зізнавалася дитина. — Вона мене лає, що я дурний і ледачий. А я просто забув, як цю букву звуть. І вона змушує мене їсти варену цибулю, а я її не люблю! Я більше бабусю Світлану люблю.

І це хлопчикові тільки 5 років було!

Мама самої Оксани, на жаль, живе доволі далеко, і вона працює, а свекрусі до сина з невісткою та онуком — три зупинки на метро по прямій.

Оксана пройшла довгий шлях, останнім часом свекруха тільки багатозначно мовчала, бо невістка прямо попередила: буде мотати онукові нерви, її просто відлучать від дому. І ось ситуація змінилася.

На початку червня Оксана отримала на роботі повідомлення про ліквідацію підприємства.

Так буває, працювали багато років, змінився власник, вирішив узагалі закрити фірму і відкрити свою власну справу з чистою історією, навіть з іншим напрямком діяльності.

А жінка там роки пропрацювала, в декрет звідти йшла, туди ж вийшла.

— А найголовніше, що з домом поруч, — хитає Оксана розстроєно головою. — І зі школою поруч, куди син іде. Усе було продумано вже: що мене будуть відпускати на обід раніше, щоб я дитину забирала, у нас були такі мами, їм ішли назустріч. І ось — на тобі!

Після «листа щастя» Оксана отримала пропозицію від старого власника: перейти працювати до нього в інше місце, навіть з невеликим підвищенням.

На жаль, нова робота далеко від старої. І їздити за сином, забирати його після уроків — не варіант.

Є група подовженого дня, але туди черга з багатодітних і малозабезпечених. Та й в Оксани подруга є, яка дуже тим продовженням незадоволена:

«Запустили дитину там, поки я її звідти не вилучила, нормально вчитися не почала».

Чоловік теж працює далеко, але саме він за власною ініціативою домовився зі свекрухою.

— Ми просто обговорювали, як і що, — каже Оксана, не приховуючи досади. — Я перераховувала шляхи виходу, зокрема і про найм когось, щоб водив зі школи, годував обідом. Якщо без додаткових турбот, то бюджетно. А чоловік одразу: а секція дзюдо? Ні, так не піде. А потім прийшов і сказав, що він усе залагодив. Задоволений собою такий!

— Мама тільки «за», — «обрадував» чоловік. — Їй зовсім не важко, вона і приведе, і погодує, і на секцію проведе, і зустріне, і уроки зробить. Це найкращий варіант, гроші у нас не зайві.

Онуку свекруха сама оголосила, що скоро вони з ним займатимуться серйозною роботою, тому що навчання — головна праця школяра.

Усе за класикою. І дитина тепер абсолютно не хоче до школи. Буквально до сліз: «Я не хочу з бабусею Оленою, вона мене ненавидить».

— Це все дурниці, — заявляє чоловік. — Мама хоче дитині добра. Так, вона сувора і дуже скрупульозно до всього ставиться. Але поганого вона точно не бажає власному онуку.

От я, мене теж так суворо виховували, а я ж нормальною людиною виріс, вчився добре і моральним виродком зі зіпсованою психікою себе не вважаю. І потім… Оксано, у нас варіантів інших немає.

Гроші платити сторонній людині, коли є рідна бабуся? Маячня.

***

Ця історія — гірке нагадування про те, що не всі родичі готові допомагати безкорисливо. Часом за «безцінну» послугу доводиться розплачуватися спокоєм і душевним комфортом.

А коли в конфлікті між дружиною і матір’ю чоловік залишається осторонь, сім’я може розвалитися, як картковий будинок.

А чи доводилося вам, любі наші читачі, вирішувати подібні сімейні конфлікти? І як ви знаходили вихід?