— Навпаки, намагаюся в гості прийти з подарунками, дарую тільки необхідне і за погодженням. Я ж розумію, молодим зараз непросто: і житло купи, і дітей вирости. Усе так дорого! Та й не потребую я нічого, пенсії вистачає, ще й підробляю

— Я жодного разу за всі вісім років у них і гривні не попросила! Навіть у голову таке не приходить, — ображалася Людмила Василівна.

— Навпаки, намагаюся в гості прийти з подарунками, дарую тільки необхідне і за погодженням. Я ж розумію, молодим зараз непросто: і житло купи, і дітей вирости. Усе так дорого! Та й не потребую я нічого, пенсії вистачає, ще й підробляю. Сестра влаштувала мене гардеробницею в спортивний комплекс. Гроші невеликі, але все ж, і я на людях, і робота легка.

— Бувають такі люди, закриті на всі ґудзики, — співчутливо сказала її колишня колега. — Не люблять сторонніх у свої справи посвячувати.

— Ну яка ж я стороння? — обурилася Людмила Василівна. — Я рідна мати, я переживаю! Я ж не лізу невістці в труси, не цікавлюся їхніми інтимними таємницями. Ставлю звичайні запитання, а все сприймається так, ніби я хочу нашкодити!

Уяви, дійшло до того, що син не може говорити зі мною, якщо Неля не стоїть поруч. Щоб вона все чула й була в курсі, що він мені жодних таємниць не розбовтав.

Син Людмили Василівни познайомився з Нелею десять років тому. Кілька місяців вони зустрічалися, рік жили не одружені, а вісім років тому розписалися. Вже тоді, на етапі спільного проживання, майбутня свекруха зрозуміла, що Неля жорстко контролюватиме інформацію, яку чоловік видає матері.

— Питаю про справи, а у відповідь чую сухо: «Усе нормально, живемо, працюємо, зі здоров’ям усе добре». А раніше ж ми з сином усе обговорювали, він ділився планами, думками! Уявляєш, про те, що вони вирішили одружитися, я дізналася за п’ять днів до події.

Побачила на Нелі нову обручку, поцікавилася, а у відповідь почула від неї, а не від сина: «У суботу о 16:00 у кафе будемо відзначати нашу реєстрацію».

От і бігала в останній момент: купувала вбрання, туфлі, знімала гроші на подарунок. Я ж питала, чи вони не збираються одружуватися?

— Мамо, коли настане час, ти про все дізнаєшся, — відповів тоді син, а його майбутня дружина, коли я її запитала, ображено засопіла.

— Може, вона з усіма так? І своїм батькам ні “гу-гу”? — припустила подруга.

— Та ні ж, — махнула рукою Людмила Василівна. — На святі й з’ясувалося, що свати про плани молодих знали мало не за місяць до подачі заяви! Так прикро… Я спробувала дорікнути синові, а він відповів, що так вирішила Неля. І тут же вона прибігла, побачила ж, що ми з сином розмовляємо, прибігла контролювати.

— Ну, чоловіки найчастіше діляться на дві категорії: мамин син або підкаблучник, — засміялася подруга. — Твій маминим сином не був, зате під каблук потрапив. Може, Неля вважає, що ти їхнє сімейне щастя наврочиш?

— Не знаю, що вона там вважає, але іноді, бажаючи зробити мені наперекір, робить гірше їм самим! Ось, узяти хоча б купівлю їхньої квартири…

Коли син заїкнувся про іпотеку на двокімнатну квартиру, Людмила Василівна випадково дізналася від знайомої, що та продає свою двокімнатну в сусідньому будинку. Прекрасний варіант: заходь і живи — свіжий ремонт, чудове планування, залишаються всі меблі й техніка. І ціна цілком розумна.

Жінка зателефонувала невістці, розповіла про варіант, а та, сухо подякувавши, подумала, що вже відключилася, і накинулася на чоловіка:

«Навіщо ти розказуєш матері про наші плани? Яке їй діло? Буде тепер нам усяке пропонувати. Ні, я навіть дивитися не буду ту квартиру, хоч би яка вона розпрекрасна була!».

Людмила Василівна потім валер’янку пила, бо сама вимкнула дзвінок, щоб не ставити сина й невістку в незручне становище.

— У підсумку купили далеко, дорого, та ще й у ремонт вбухали величезну суму, – каже вона, – і про те, що я стану бабусею, я дізналася за місяць до появи дитини. Запитувала сина, як справи, він говорив, що все нормально, у гості не приїжджали, усе приводи знаходили.

У мене іменини були, так син на 15 хвилин заїхав один, а Неля, типу захворіла. А потім бац – лежить на збереженні, аналізи не дуже. А через неповний місяць онука на світ з’явилася.

Так само мовчки, не інформуючи маму про свої справи, син двічі змінив місце роботи, нещодавно, щоправда. Не втримався, прошепотів кілька слів про те, що нову посаду на новому місці отримав, але на запитання про те, а чи призвела посада до надбавки до зарплати, щось пробурчав і, пославшись на зайнятість, згорнув коротку бесіду.

Людмила Василівна не витримала, приїхавши до онуки в гості (домовляється про візити завжди заздалегідь), дорікнула і синові, і невістці на те, що до неї вони ставляться, як до шпигуна, нічого не говорять, нічим не діляться.

— А навіщо? – почула від невістки, – У нас своя сім’я, своє життя. Про кожен крок треба розповідати? Менше думатимете й хвилюватиметеся, міцніше спатимете. І потім, ось, наприклад, розмір зарплати сина Вам навіщо? Щоб що?

Людмила Василівна коротко попрощалася з онукою, вискочила за двері й швидше відійшла від будинку сина, викликавши таксі, настільки неприємними стали слова Нелі, що вона й гадки не має, що цікавилася свекруха не з якоїсь корисливості, а просто так, бо мати є матір’ю, душа болить за сина, навіть якщо в нього своя сім’я.

Що думаєте?

Це Людмила Василівна надмірно допитлива? Чи син повністю під п’ятою своєї дружини і в якої якась незрозуміла неприязнь і ревнощі до свекрухи?