— Не було заповіту, бабуся нічого не писала. За законом успадковувати мали троє: дядько, батько й тітка. Тільки дядько одразу сказав, що йому нічого не треба, а батько взяв у тітки якісь смішні гроші, відмовившись від спадщини на користь сестри. Мовляв, вона жінка, доньку піднімає одна, їй треба. І мамі моїй правди не сказав, мама б йому мізки вправила

— Ми нічого до останнього не знали, доки вона розлучатися не почала. Батько мовчав як партизан, а сама Юля тільки хвалилася, що ось вони машину хочуть купувати, що житло купили з чоловіком, — розповідає Ольга близькій подрузі.

— І мама була не в курсі?

— І мама ні сном ні духом. Мама, до речі, теж мені постійно дорікала, що я заміж вийшла невдало і таким шляхом ми з чоловіком з оренди виберемося тільки до пенсії.

— Ну привіт. Припустимо, вона не знала, але тикати навіщо? Яка тут заслуга Юлі, у чому? Це швидше недопрацювання твоєї мами. Чисто гіпотетично. Треба було зі свекрухою своєю дружити, а не собачитися. І вже останнє діло було за таких обставин порівнювати й звинувачувати зятя. Зрештою, ви в рівному становищі були: у нього — нічого, у тебе — нічого.

— Саме так, — підтверджує Ольга. — Зате тепер у мене в сім’ї батьків цілковитий дурдом, ми платимо борги за однокімнатну, а мама з татом уже й про розлучення говорять.

Ользі 29 років, рік тому вони з чоловіком обзавелися умовно своєю квартирою, якщо не рахувати, що за житло ще доведеться платити банку з відсотками.

Зараз подружжя планує завести дитину, Ольга пройшла лікарів, припинила запобігати.

Юля, про яку йдеться, це двоюрідна сестра Ольги, їй 31 рік, мати Юлі — сестра батька.

І донедавна Ользі цією Юлею активно «штрикали» по очах: і вчилася вона краще, і заміж вийшла вдаліше, і діточок у Юленьки вже двоє, а ви на оренді п’ять років і потомства не передбачається.

Тітка активно хвалилася, мама мовчала, а потім дорікала доньці, що так, із зятем вона прогадала. У бабусі по батькові було троє дітей: два сини, у тому числі й батько Ольги, і донька, мати Юлії.

Старший дядько живе далеко й матеріально не потребує, його дружина, до речі, зі своєю свекрухою теж не ладнала, та й ладнати не прагнула.

— А тому що моя свекруха була жахливою жінкою, — завжди казала Ользі мати. — Із нею неможливо було ладнати. Особливо, коли її в місто перевезли із селища. Лізла скрізь зі своїми цінними порадами, донька — світло у віконці, а я — самозванка, яка сина молодшенького повела із сім’ї.

Бабуся переїхала до міста ближче до доньки, коли Ользі було років десять. Продала свій будинок, садиба була хороша, та й гроші в бабусі водилися.

Купила собі в місті симпатичну однокімнатну й почала жити життям дітей. Але мама Ольги одразу кордони розставила, тому Оля з бабусею бачилася рідко.

Бабусі не стало, коли Ользі було 19 років.

Як пояснював батько, квартиру мати заповідала доньці, але сестра вирішила все продати й розділити гроші. Нехай нерівномірно, але все ж братам теж від материної спадщини грошей виділила.

Батько тоді справді приніс невелику суму, батьки купили собі машину, тож мама ще й була зовиці вдячна: вчинила справедливо.

А потім кузина вийшла заміж і через рік молоді в’їхали у власну двокімнатну, тітка хвалилася, що зять із забезпеченої сім’ї, сам збирав, плюс її частина від бабчиної спадщини, плюс свати дали, ось у молодих і є свій куток.

— Я слухала напіввуха, — каже Ольга. — Неприємно було, так. Юля ж теж поводилася вкрай зарозуміло. Але ми рідко бачилися.

А недавно гримнув грім: тітка в сльозах прийшла скаржитися матері Ольги на нещасливе сімейне життя Юлі. Чоловік загуляв, іде із сім’ї, двоє діточок залишаються сиротами при живому батькові, як жити?

— І мама активно жаліла нещасну Юлю і сварила її чоловіка, — посміхається Ольга. — Ще й юриста зголосилася тямущого пошукати. Як же, квартиру тепер ділити треба, треба якось грамотно до цього питання підійти.

— Ой, та найменше мене квартира хвилює, що там ділити, вона наша. Від бабці в спадок дісталася. Мені онуків шкода.

І тут мама Ольги в осад випала: яка спадщина, звідки?

У бабці була однокімнатна ж, звідки взялася двокімнатна і що там було взагалі, заповіт? Тітка в засмучених почуттях уже прийняла «на груди» і поступово розповіла все як було.

Так що коли батько Ольги повернувся з роботи, історію з бабчиним спадком мама вже всю розмотала, а на чоловіка дивилася запитально.

Виявилося, що бабуся була старенькою прискіпливою і дуже схильною до накопичення, вона майже перед смертю викупила у далекої родички двокімнатну, що дісталася тій теж від далекого родича й пияки. Грошенята в неї водилися, збирала, та й садибу свою продала шикарно просто.

— Заповідала, чи що, усе Юлі? Чи її матері?

— Ні, не вгадала, — хитає Ольга головою. — Не було заповіту, бабуся нічого не писала. За законом успадковувати мали троє: дядько, батько й тітка. Тільки дядько одразу сказав, що йому нічого не треба, а батько взяв у тітки якісь смішні гроші, відмовившись від спадщини на користь сестри.

Мовляв, вона жінка, доньку піднімає одна, їй треба. І мамі моїй правди не сказав, мама б йому мізки вправила. Ось так, тітка про доньку думала, а про мене тато забув. Та ще й мовчав боягузливо, коли мене з кузиною порівнювали й за приклад мені її ставили.

— Ось це поворот! Я б на місці твоєї мами його б просто живцем зжерла, — каже подруга. — У тітки, значить, донька є, їй треба, а в нього нікого? Він узагалі при своєму розумі, нормально все з когнітивними здібностями?

— Уявляєш, він маму ще винною виставив, мовляв, якби вона з бабусею нормально жила, він би не відмовлявся від спадщини. А оскільки мама бабусю все життя зачіпала не визнавала її авторитету, він визнав себе не в праві успадковувати нерухомість.

А в мене питання, а я в чому винна?

Я з бабусею не сварилася. Яке він мав право відмовлятися і за мене теж? Так би була двокімнатна навпіл. Та й узагалі, не треба було б однокімнатну продавати, зараз би і я була з житлом. Своїм, а не в борг, — впевнена Ольга.

Батькові вона, звісно, висловила все. І мамі теж.

За порівняння, за гноблення зятя. Мама звинувачує батька, вони не розмовляють, живуть у різних кімнатах, мама погрожує розлучитися й поділити квартиру, куплену в шлюбі.

— Батько? Батько взагалі сказав, що в дядька мого теж є діти, син і донька, але вони істерик узагалі не влаштовують. Звісно, навіщо їм істерики? Їхній батько забезпечив, він не бідує, і вони в шоколаді.

А мій благородний тато випхав мене заміж із голою сракою, зате племінниця навіть у розлученні нічого не втрачає. Я впевнена, що й гроші там на чорний день є, — злиться Ольга на батька.

Ось така от ситуація, що сколихнула родину. З одного боку, благородний вчинок чоловіка для сестри, з іншого — багаторічна брехня дружині й фактичне позбавлення майнового шансу власної доньки.

А як ви вважаєте, чи має право молода жінка так обурюватися на батька, чи це лише жадібність, і треба було просто жити своїм життям, як вона й робила раніше?