Мені 37 років, а чоловікові 39 років, у нас двоє маленьких дітей. Водночас ми вже 20 років разом. Чоловік зі мною не розмовляє також два місяці, і це вже не вперше.
Ігнор почався через те, що я його покритикувала за куплені, як на мене, непотрібні речі. Але раніше були моменти, коли він ображався на мене через витрати без зрозумілої причини.
До того ж цілими днями він лежить і дивиться у телефон. Нещодавно втратив роботу, нової не шукає. Каже, що не бачить сенсу у стосунках. При цьому я теж все тягну на собі – дім, дітей, працюю. Живемо в моєму будинку, у мене хороша освіта, ще навчаюсь зараз, у нього ніякої нема.
Він ніколи нічого не прагнув, працював водієм. Вміє руками все робити, але робить з-під палиці. При тому, що роботи з будинком куди не подивишся. Я для нього наче не існую.
Від нього немає ні поваги, ні уваги навіть не вітається зі мною. Напевно, будь-хто скаже, мовляв, як можна так жити стільки років, та ще й дітей народжувати. Мазохізм та повна відсутність самоповаги? В молодості я ще на щось сподівалася, потім було страшно йти, діти знову ж таки. Отак усе й тягнеться.
— Ой, Оленко, ну й дала ж ти маху! Як уже на те пішло, треба…
Зінаїда Федорівна впевнено штовхнула двері кухні й різко загальмувала на порозі. Пакет із порожніми пластиковими…
— І що, очі відкрилися? Кращої за Катерину у світі немає? — глузливо жмуриться подруга,…
Олена терпіти не могла сюди їздити. Була тут від сили разів зо п'ять. Перший раз…
— Ну от що це, скажіть на милість, означає — «живіть так»? — бідкається Лідія…
— Та нащо нам уже ті офіційні стосунки? — щиро дивується 53-річна Маргарита. — Ми…