Нещодавно відбулася ситуація, яка ніби зруйнувала мою впевненість у шлюбі, ми зібралися всією ріднею за столом, батьки чоловіка, друзі, ну просто відпочивали на природі, дочка чоловіка сказала, що було класно їй з батьком до мене, потім брат спитав мого чоловіка

Я вступила в шлюб з прекрасним чоловіком, який виховує дитину. Ми вирішили, що будемо жити сім’єю, а пізніше в нас з’явиться спільна дитина.

У нас із чоловіком чудові стосунки, але нещодавно відбулася ситуація, яка ніби зруйнувала мою впевненість у шлюбі. Ми зібралися всією ріднею за столом, батьки чоловіка, друзі, ну просто відпочивали на природі, дочка чоловіка сказала, що було класно їй з батьком до мене, потім брат спитав мого чоловіка: «А кого б ти вибрав – дружину чи дочку» чоловік сказав : «Звичайно ж дочка, вона для мене у пріоритеті»

Я спочатку думала жарт і тоді перепитала, на що чоловік відповів: Ти гарна, нам добре разом, але дочка пріоритет.

Мені стало так боляче і соромно чомусь, просто уявіть: сидять усі родичі та чоловік, якому я довіряю, кохаю і хочу жити все життя, каже при всіх таке. Я тоді хотіла крізь землю провалитися.

Я так почервоніла від сорому за те, що так про мене сказали, що прилюдно обрали не мене. Я розумію, що дитина завжди важлива, але навіщо так говорити при мені і при всіх.

Я зараз аналізую ситуацію, свою поведінку, може я як маленька дитина, ніби ображаюся від того, що з двох коханих вона вибрала не мене.

А може, навіщо такий чоловік, якому я ніколи не була і не буду пріоритетом? Хочеться забути всю цю ситуацію, але щоразу перед сном згадую це і здається, Боже мій, а якщо щось серйозне трапиться, я можу бути певна, що чоловік не вибере мене ніколи.

Я виросла в сім’ї, де багато дітей і я так само відчувала, що у мами та тата є інші діти, які молодші за мене, я не була незамінною, а зараз я не найважливіша у чоловіка, здається, що мені так і судилося все життя бути не єдиною.

Ось для мене мама єдина на світі, чоловік мій єдиний та коханий, а я ніби у всіх під якимось номером і ні для кого не пріоритет. Мені також хочеться, щоб про мене хтось сказав, що я пріоритет, хоч мама, хоч друг, брати, навіть для чоловіка я не пріоритет.

Знаю, що треба було обирати чоловіка без минулого. Але ж мій чоловік теж має право бути коханим з дитиною, всяке може статися.

Я не озлоблена на дитину, адже вона не винна, що її народили і люблять. Я хочу знайти причину в собі, чому мені стало боляче від слів чоловік, що він не вибрав би мене. Допоможіть мені порадою або просто скажіть свою думку.