У мене дивна сповідь, швидше, мені потрібна порада психологів, фахівців-конфліктологів чи досвід тих, хто вміло виходить із конфліктів. Справа в тому, що я не знаходжу потрібних фраз під час конфліктів у сім’ї сина. Вони живуть окремо в квартирі, яка давно дісталася мені у спадок від мого діда, і подарована моєму синові.
Живуть вони 5 років. Невістка – гарна господиня, є онук. Мій син працює один, невістка сидить із онуком. Щоб не виникало причіпок до мене, що я розхвалюю сина, я кажу чесно: син працьовитий, дбайливий, без шкідливих звичок, ніяких друзів, рибалок, пивних зустрічей. Допомагає дружині у всьому. Вірний та відданий. Прошу не ставити під сумнів мої слова, знаю, що пишу.
Невістка теж створена для сім’ї, претензій до неї не маю. Але вона дуже галаслива і конфліктна людина. Під час кожної сварки вона дзвонить мені та кличе до них «на розмову». Скаржиться на сина за такими дрібницями, що мені соромно їх перераховувати (вони інтимно-гігієнічного характеру та особливостей організму). Я сиджу і вислуховую цю нісенітницю. Син, як обвинувачений, теж сидить мовчки.
У мене, зрозуміло, є що їй сказати, і мені хочеться навіть її відправити кудись подалі, але я мовчу і говорю тільки, що ніхто не ідеальний, шукайте компроміс та інші чергові банальності. Я боюся сказати зайвого. Вона постійно погрожує піти, з’їхати.
Я проти того, щоб виносити сміття з хати. Я ніколи не скаржилася нікому на свого чоловіка, вирішували всі самі. Мені неприємно перебувати в центрі їхнього конфлікту. Мені хочеться вже їй сказати: не подобається – йди, але не можу. Як мені це робити? Як не дати сісти собі на голову, не дати маніпулювати сином і поставити на місце невістку, щоб вона припинила погрожувати?
Я хочу, щоб вони жили разом, але й не хочу бути ганчіркою в очах невістки. Адже я просто боюся зламати їхній шлюб, якщо скажу все, що мені хочеться. Як поводитись і що говорити в ці моменти? Прошу порад від людей, які знають, як гасити конфлікти, не втрачаючи гідності. Найцікавіше, що після цих «очних ставок» з моєю участю у них знову тиша та кохання. До наступного разу.
— Мамо, та заспокойся ти вже! — намагалася заступитися за бабу Тоню донька, але Женя…
— Оленко, а може, млинчиків? — лагідно спитала бабуся, зазираючи дівчині в очі. — Ні,…
Я завжди, знаєте, з якоюсь тихою ненавистю чекала свій день народження. Не тому, що роки…
Знаєте, Валентина — жінка рішуча. У неї все по поличках, усе до ладу. І зараз…
Те, що кота треба забрати, ні в кого й сумніву не виникло. Світлана Петрівна мала…
Якось увечері в квартирі Свічкарів пролунав несміливий, якийсь навіть тремтливий дзвінок у двері. — Пізнувато…