— Ні, не вистачить. Це ви з мамою, мабуть, так зраділи, що вашу красуню хоч хтось погодився прибрати до рук, що втратили зв’язок із реальністю. Я людина розсудлива. І чудово розумію, що зараз відбувається

— Ілюшо, ти мене, звичайно, вибач. Але хто на твою сестру подивиться? Зрозуміло, що смак у всіх різний. Але відразу повна протилежність тому, що називають жіночою красою і привабливістю. Я кажу прямо, як є. Оля — зовсім негарна, вона, скоріше, навіть страшненька. У неї проблеми із зовнішністю і з фігурою — вона перестала стежити за собою, ігнорує стиль, моду, догляд. Ось результат.

— А я вірю! Вірю, що Оля нарешті знайшла своє щастя. І ніяка вона не страшна. Звичайна, нормальна дівчина, — чоловік продовжував захищати свою сестру.

— Не можу, як мені смішно. Знайшов таку дівчину. Ти, мабуть, забув, що вона молодша за тебе всього на два роки? Їй цього року вже тридцять дев’ять виповнилося. Вона не малюється, не вбирається, не доглядає за собою, вона ще й немолода.

Ну, правда, ти віриш, що нормальний молодий хлопець, здоровий, симпатичний, покохає вашу Ольгу? Ще вона має проблеми з комунікацією. Та вона з чоловіками навіть не вміє спілкуватися. Їй мама ніколи не дозволяла це робити, поки вона була підлітком. А з роками Оля вже й сама розучилася знаходити теми для спілкування.

— Ірка, досить. Мені це неприємно слухати!

— Ні, не вистачить. Це ви з мамою, мабуть, так зраділи, що вашу красуню хоч хтось погодився прибрати до рук, що втратили зв’язок із реальністю. Я людина розсудлива. І чудово розумію, що зараз відбувається.

— І що ж?
― А те, що цей Ваня просто побачив, що ваша родина має гроші, живете непогано. Дві квартири, машина, гараж, гарна дача з будинком та лазнею. От і зачепився за твою сестру, сподіваючись, що теж тепер буде при грошах.

― Як ти можеш таке казати? Жодного разу навіть людину не бачила, а вже приписуєш їй корисливі інтереси!
― Та як тільки твоя мама радісно зателефонувала два тижні тому з добрими звістками, мені одразу все стало зрозуміло. Згадай, адже, коли я почала ставити незручні питання, відповіді на жодне з них не було.

― Незручні ― це які?
― Де Ваня працює, чи нормальний у нього дохід, щоб утримувати себе та Олю. Чи має він окреме житло. Чи водить він машину? Хто його батьки? Чи він був одружений, чи є діти. Про нього ніхто нічого не знає! Ох, і свати.

― Гаразд, Ірка, давай так. Ми сьогодні все одно йдемо до батьків на вечерю знайомитись з Іваном. А ось потім і обговоримо все з тобою. Ти сама побачиш, все зовсім не так, як ти гадаєш. Сьогодні він зробить Олі пропозицію, гадаю, твоя думка зміниться.

Іра продовжувала чепуритися перед дзеркалом, роздмухуючи ніздрі від злості. Вона, людина доросла, досвідчена, таких, як альфонс Ваня, бачила здалеку. І оскільки Оля фактично для неї була людиною сторонньою — адже вони не рідні родички, єдина із родини свого чоловіка міркувала тверезо.

Ольга, справді, була страшненька, повненька і негарна. Колись давно, ще підлітком, дівчина шукала себе. Вона приміряла різні стилі, пробувала малюватися, експериментувала із зачіскою та кольором волосся. Але її мама, Регіна Петрівна, була настільки суворою, що всю ініціативу швидко обірвала.

Мама забороняла дочці-підлітку вбиратися, носити короткі спідниці, гуляти з подружками, і тим більше спілкуватися з протилежною статтю. І, до речі, Іра, дружина Іллі, старшого сина Регіни Петрівни, стала, сама того не бажаючи, приводом для такого суворого ставлення матері до молодшої доньки.

― Ти що, хочеш бути, як ця підстилка Іра? Та вона мені з першої зустрічі не сподобалася. Спідниця вище трусів, груди напоказ, губи червоні. Я досі не можу зрозуміти, що наш порядний і правильний хлопчик Ілюша міг знайти в цій дивиці.

Я впевнена, що вона дитину спланувала спеціально, аби заміж за нього скорішевийти Наробила справ, а нам тепер розхльобувати. Нізащо не дозволю, щоб і ти стала такою ж дівкою, що гуляє. У тебе, Олю, все буде інакше.

Тільки ось Регіна Петрівна навіть не здогадувалася, що її Оля в глибині душі щиро захоплювалася Ірою. Яскрава, весела, жінка, вогонь, Ірина завжди була центром тяжіння. Навколо неї було шумно, смішно і весело. Як тільки вона з’являлася в будь-якій компанії, всі погляди кидалися тільки на неї.

Та й гарний хлопчик Ілюша був у захваті від своєї дружини. Він закохався в неї з першого погляду, саме про таку жінку він мріяв завжди. І Настя, їхня старша дочка, яка з’явилася ще до весілля, була бажаною дитиною, результатом кохання двох близьких людей.

Зараз, через п’ятнадцять років, у Іллі з Ірою було троє прекрасних дітей, будинок гарний, гармонія та повне порозуміння. Але й це не заважало свекрусі досі упереджено ставитись до невістки.

― Проходьте-проходьте швидше, чого спізнюєтеся! ― Регіна Петрівна нервувала і злилася на сина з невісткою, що ті так ставляться до такої важливої ​​події ― знайомству з нареченим молодшої доньки.
― Я ж просила, Ілля! Невже так важко було вийти вчасно?

― Та не переживайте ви так, Регіно Петрівно, якщо вже риба клюнула на вашу наживку ― нікуди вона не дінеться. Яка різниця, чи запізнилися ми чи ні? ― Іра як завжди у своїй манері відповіла свекрусі.

Натхненна мама весь вечір клопотала по кухні і прислуговувала гостям. Дуже їй хотілося сподобатися Іванові. А Іра, як і думала, з першого погляду розгадала загадку, чому ж симпатичний молодий хлопець раптом загорівся теплими почуттями до старої діви.

― Та в нього все написано на лобі, ви хіба не бачите? ― увечері, коли вечеря добігла кінця і Оля пішла проводити важливого гостя, Іра вирішила відкрити очі сім’ї.

― Йому ж ваша дочка ні краплі нецікава. Він тільки й робив, що озирався на всі боки і вивчав, де що і як. Повірте мені на слово, як тільки він отримає своє, одразу ж зникне з вашого життя. Мало того, що вас обдере до нитки, ще й Ольга страждатиме.

― Іра, годі! Ти просто заздриш щастю Олі, ― різко обірвала її свекруха. ― У Олі молодий залицяльник, все життя ще попереду. Ти не бажаєш їй добра.
― Згадаєте ви потім мої слова, тільки буде пізно! Дивіться, не надумайте нічого переписати на цього альфонса.

― До речі, так. Добре, що ти нагадала мені. Наша друга квартира, яку дідусь хотів подарувати Насті, тепер, мабуть, дістанеться Олі з Іваном. Ми ж, коли пророкували її внучці, і не думали, що у дочки все так швидко закрутиться. Їм тепер треба жити десь.

― Ви взагалі, у своєму розумі?
― А що такого? Наша нерухомість. Як хочемо ― так і розпоряджаємося!

― По-перше, Настя вже планує вступати до іншого міста, і ми хотіли продати вашу квартиру і купити їй щось там. А по-друге, саме цього ваш наречений домагається!
― Так от, у чому справа! Ти просто боїшся, що твоїм дітям менше дістанеться, якщо Оля вийде заміж та народить дітей! Ах ти безсовісна!

― Ви, Регіно Петрівно, можете думати про мене все, що хочете. Просто знайте, із цієї авантюри нічого хорошого не вийде!

Із цими словами Іра грюкнула дверима і вийшла з квартири.

З того дня Іра зі свекрухою спілкуватися перестала. Дуже її образили слова Регіни Петрівни. Та й за доньку було прикро. Всі плани Насті і мрії тепер були під великим питанням.

― Але найбільше мене хвилює навіть не те, що бабуся з дідом обдурили внучку та передумали дарувати їй квартиру. А те, що тепер вона дістанеться цьому хитрому хлопцеві, скаржилася вона чоловікові.
― Ну, не зовсім мої батьки дурні. А з приводу Насті не хвилюйся, придумаємо самі щось. Все вона матиме, як ми планували.

Але, як виявилося, Регіна Петрівна, потрапивши під вплив нового майбутнього зятя, зовсім втратила голову. Так їй хотілося прилаштувати свою Олю, що вона, на радощах, сама не помітила, як погодилася переписати квартиру спочатку на дочку, а потім, після недовгих умовлянь, взагалі вирішила половину подарувати Іванові. Зробити їм такий розкішний весільний подарунок.

Ні з ким не порадившись, ні в кого не спитавши, Регіна Петрівна переписала житлоплощу на дочку та її нареченого, рівно по половині квартири кожному.

Наступні місяці для сім’ї нареченої були дуже напруженими. Сім’я готувалася до весілля. Ось тільки Іван став все рідше й рідше з’являтися в них удома і зовсім не брав участі у передвесільній метушні.

А потім взагалі послався на хворобу і два тижні не бачився з нареченою. А за десять днів до дня урочистостей… просто зник.

Телефон його було відключено, адреси Оля не знала. Ні друзів, ні його родичів вона ніколи не бачила. Наречена була в шоці. Так само, як і вся її родина.

І тільки Іра, яка від початку була насторожі, ні краплі не здивувалася.

― Ну, ось усе й стало на свої місця. Наречений, кохання, весілля. Тьху! Які ж ви всі дурні! Мало того, що внучку залишили без квартири, то ще й самі її переписали. Не слухали ви мене, а дарма, ― сказала вона чоловікові.

Свекруха у сльозах зателефонувала Ірі, намагалася вибачитись і просила про допомогу. Адже половину квартири вона Іванові вже відписала.

Але невістка цього разу була непохитною. Дуже сильно слова свекрухи про меркантильність її образили.

― Ну, ні, Регіно Петрівно. На цей раз давайте якось без мене. Самі заварили кашу, самі й розхльобуйте.