Ні, вона не лізла зі своїм статутом, як це роблять багато свекрух. Але й життя особливого не давала, бо готова була витягнути останню копійку. Тільки висмоктавши всі фінанси, вона заспокоювалася і відставала. Рівно до наступної получки. Бо за розкладом обривала своєму синові телефон і настійно вимагала допомогти

— Останню копійку віддам своїй матері, якщо треба. Тещі допомагай сама. Її утримувати не зобов’язаний – відрізав Сергій без жодного жалю.

Ось тільки на одні декретні особливо не розгуляєшся. А в нахабної свекрухи апетити продовжували зростати.
Подружнє життя Віолетти і Сергія складно було назвати ідеальним. Сварок у ньому вистачало. Особливо, після виходу в декрет. Зʼявився син Костя і стало все набагато складніше.

Вічна втома і недосипання – це добре. По суті, тимчасове явище. А ось свекруха, що ні на є, це постійне.
Тамари Вікторівни було в їхньому житті занадто багато. Ні, вона не лізла зі своїм статутом, як це роблять багато свекрух. Але й життя особливого не давала, бо готова була витягнути останню копійку. Тільки висмоктавши всі фінанси, вона заспокоювалася і відставала. Рівно до наступної получки. Бо за розкладом обривала своєму синові телефон і настійно вимагала допомогти.

Віолетту такий розклад ніколи не влаштовував. Раніше це було не так відчутно, бо сама працювала на престижній посаді. Грошей на все вистачало і вдавалося навіть накопичити на відпочинок.
Але зараз ситуація змінилася. Життя на одну зарплату – зовсім інша розмова. Свекруха це повинна розуміти, але на жаль ні. А чоловік туди ж.

— Вона моя мати і я буду їй допомагати! Хочеш ти цього чи ні, але це моє рішення.
— Дивно, але допомогти тещі у тебе немає такого завзяття. Нагадати тобі, хто нам частіше допомагає? – не вгамовувалася Віолетта під час чергової неприємної розмови.
— Не починай!
— З чого б це раптом? Ні, ти послухай! Чомусь із дитиною сидить тільки моя мати. Продукти передає теж вона. У поліклініку допомогти сходити – моя мама перша. А твоя і пальцем не поворухнула.

— Перестань я сказав!
— За те як зарплата прийшла, так вона найперша тобі дзвонить і починає клянчити! – не вгамовувалася Віолетта.
— Останню копійку віддам своїй матері, якщо треба. Тещі допомагай сама. Її утримувати не зобов’язаний – відрізав Сергій без жодного жалю.

Ось тільки на одні декретні особливо не розгуляєшся. А в нахабної свекрухи апетити продовжували зростати.
— Так, із таким нахабством твоя мати далеко піде!
— Досить! – закричав Сергій і потім грюкнув дверима.

Подібні розмови стали вже «традицією» в їхній родині. Особливо, коли ось-ось мали перевести зарплату.
Віолетта щиро не розуміла такого ставлення. Чому він виділяє свекруху? Тобто їй потрібна допомога, а моя мати обійдеться? Чи так? Ця думка, як і раніше, не вкладалася в неї в голові. Іноді вона навіть не знала, що було б гірше. Якби свекруха лізла з непроханими порадами чи ось так. Відповіді не було, як і слів на те, що відбувається, теж. Заспокоївшись, Сергій зайшов до кімнати і цього разу сам продовжив розмову.

— Добре, якщо ти хочеш допомагати своїй мамі, я не проти. Але робити ти це будеш зі своїх грошей.
— Ти знущаєшся? З яких своїх? Я ж у декреті сиджу!

Справді, його пропозиція звучала як маячня. Де він бачив такі розкішні декретні виплати, де і дитині ні в чому можна не відмовляти, і матері допомагати?
Але Сергій говорив абсолютно серйозно.
— Це вже твої складнощі. Значить будеш допомагати, коли вийдеш на роботу. Тим паче, через півроку Кості вже дадуть садок і ти зможеш іти працювати.

— Усе зрозуміло з тобою!

У цей момент уже вона грюкнула дверима і пішла на прогулянку з дитиною. Аби подалі від Сергія, якого вона не хотіла бачити. Та й загалом від усієї цієї безглуздої ситуації, яка тривала з місяця в місяць немов нудний серіал.

Минуло 3 місяці і настала весна. І жінка вже почала планувати свій літній відпочинок. До того ж, якщо купити путівку заздалегідь, то можна це зробити за хорошими знижками. Віолетта дуже хотіла відпочити і з Сергієм вони вже не раз обговорювали можливість кудись поїхати. Загалом, він був не проти.

— Дивись, а як тобі такий варіант? – простягнула Віолетта чоловікові буклет.
— Що це? – здивовано запитав він.
— Ну, як що? Ми ж планували з тобою відпочинок. Адже ми так давно хотіли…
— Почекай… – перебив її Сергій.
— Що не так?
— Цього року в нас поїхати точно не вийде.
— Чому? – вигукнула Віолетта, і в її голосі чулася нотка розчарування.
— Річ у тім, що я купив мамі дачну ділянку, про яку вона так давно мріяла. Тому зараз у нас немає можливості кудись поїхати.

Обуренню Віолетти не було меж. Такої зради від чоловіка вона ніяк не очікувала. Мало того, що він щомісяця перераховував їй велику суму грошей, так ще й на дачу витратив усі накопичення. Яка ж це була сума… Просто очманіти можна!
— Тобто як? Ти зробив таку покупку в мене за спиною? І навіть не погодив зі мною? – зірвалася на крик Віолетта.
— По-перше, я знав твою реакцію і тому сказав за фактом. А по-друге…
— Що по-друге?
— По-друге, я сам вирішую, куди мені витратити зароблені мною гроші.

Такий розклад подій переходив уже всі межі. Віолетта не знала, на кого їй злитися сильніше – на недбайливого чоловіка чи на свекруху, яка розповідь спеціально для сайту – рідне слово вже в край знахабніла.
— А нічого, що сімейний бюджет у нас спільний і ми завжди раніше узгоджували такі витрати?
—Справедливості заради сказати, зараз я заробляю один і маю право розпоряджатися своїми ж грошима.
— Та пішов ти знаєш куди!

У цей момент Віолетта вже не витримала і почала збирати речі. Ця ситуація стала останньою краплею. Жити з людиною, яка плює на її думку і ставить свою розповідь спеціально для сайту – рідне слово матір на п’єдестал, – було для неї справжнісінькою образою.
— І на що ти жити зібралася, психована? – з насмішкою вимовив Сергій.
— Та вже проживемо як-небудь. А ти можеш вдавитися своїми грошима разом зі своєю матусею!

Сергій анітрохи не відчував своєї розповідь спеціально для сайту – рідне слово провини, а навпаки продовжував активно відстоювати свою позицію і захищати матір.
— Обережніше зі словами на адресу моєї матері! А то за таке я й розлучитися з тобою можу.

«Цікаво, це зараз погроза була? Тобто він у такій ситуації ще й правила свої ставить, замість того щоб вимолювати прощення, стоячи на колінах?»
— Та я перша це зроблю!

Віолетта забрала дитину і поїхала жити до матері. Причому з розлученням затягувати вона дійсно не стала.
«Що швидше розлучуся, то швидше почну нове життя!» – саме так вона міркувала.

Звичайно ж, перший час було непросто. Доводилося буквально виживати. Декретних допомог і пенсії матері їм не вистачало. Однак потім вдалося вибити аліменти (а вони виявилися пристойними). Далі родичі почали допомагати речами. До того ж, Костя пішов розповідь спеціально для сайту – рідне слово до садочка, а Віолетта вийшла на роботу. Поступово життя почало налагоджуватися. А разом із ним і внутрішній стан Віолетти.

Дивно, але Сергій не горів особливим бажанням бачитися з дитиною. Хоча, здавалося б, він розлучився з дружиною, а не з ним. Дитина залишається твоєю. От мабуть не у всіх батьків це закладено в голові.

— Віолетто, можна тебе сьогодні проводити? – чемно запитав Влад, її новий колега.

Він дуже боявся здатися нав’язливим, знаючи історію Віолетти. Однак ця дівчина викликала в нього симпатію і бажання почати спілкуватися набагато ближче.
— Чому б і ні? Ходімо.

Усю дорогу вони йшли і розмовляли про життя. У них було залізне правило: залишати робочі моменти на роботі. А дорогою додому спілкуватися на сторонні теми.

Дивно, але Влад часто цікавився її сином Костею. Усіма силами хотів показати, що він не з тих чоловіків, для кого чужа дитина – проблема. Навпаки, він любив дітей і це було видно неозброєним поглядом.
Вони близько спілкувалися вже десь три місяці. Віолетта розповідь спеціально для сайту – рідне слово почувалася спокійно поруч із цією людиною, проте не поспішала заводити нові стосунки.
Морально була до цього не готова. Її все цілком влаштовувало, як було зараз. А Влад на неї не тиснув. Це було найголовніше.

Одного прекрасного вечора він також проводжав її до будинку. Вдалині Віолетта побачила знайомий силует і запропонувала розійтися тут.
— Віолетто, ти впевнена? Може тобі не варто йти самій?
— Владе, все нормально. Іди додому. Так буде краще – впевнено сказала дівчина.
— Добре, тоді до завтра.
— Бувай.

Біля будинку Віолетти стояла людина, яку вона найменше очікувала побачити. Та й спілкуватися не було жодного бажання. Однак і пройти повз теж не було можливим.
— Віолетто, я дивлюся, ти часу даремно не марнуєш і вже знайшла нового залицяльника – вимовила Тамара Вікторівна (за сумісництвом її «улюблена» колишня свекруха).

— Що Вам потрібно? – твердо запитала Віолетта, дивлячись прямо їй в очі.
— Явно не на тебе подивитися. Я до онука прийшла.
— У такий час? – з іронією запитала колишня невістка.
— А що такого? Як з’явилася можливість, так і прийшла.

Віолетту просто вражало нахабство колишньої свекрухи. Стільки часу вона не згадувала про дитину, а тепер отямилася. Та ще й на ніч дивлячись.
Так, справді. Така поведінка була в її стилі. Вона ні про кого не думала, крім себе.
— Дитину Ви не побачите. Та й пам’ятати, він Вас не пам’ятає. Ви, Тамара Вікторівна, для нього абсолютно чужа людина.
— Та як же так? Я його бабуся! – закричала колишня свекруха.

Але Віолетта була непохитна і стояла на своєму.
— Занадто пізно Ви про це згадали. Всього доброго!
Віолетта розвернулася і пішла в бік будинку.
— Віолетто, зачекай! Вислухай мене, будь ласка – сказала Тамара Вікторівна і розридалася.

Це змусило дівчину зупинитися і повернутися в її бік.
— У мене ж нікого, крім Кості, більше не залишилося. Тільки зрозуміла я це занадто пізно.
— Що трапилося? – схвильовано промовила Віолетта.
У голову відразу почали підкрадатися різні розповідь спеціально для сайту – рідне слово думки, які її лякали.
— Після того, як ви розлучилися, Сергій привів у дім нову пасію. А вона знаєш якою виявилася… Рідного сина налаштувала проти мене. Він не те що допомагати перестав, бачити мене більше не хоче. Усе на цю дурну витрачає…

У цей момент Віолетта відчувала двояке почуття. З одного боку, колишній свекрусі повернулося все по заслугах. Як то кажуть, за що боролася… З іншого, навіть якось шкода стало…
Ось так дожила до похилого віку й залишилася зовсім одна, нікому не потрібна…
— Добре, я подумаю – відповіла Віолетта.
— Віолетто, дякую тобі. І вибач, що зруйнувала ваш шлюб. Усе мені повернулося сповна і тільки зараз зрозуміла, що накоїла. Таку невістку хорошу втратила.

Так, уже надто пізно про це говорити. Адже нічого не повернеш і не особливо хотілося.
Віолетта розуміла, що в неї почалося нове життя, в якому вона нарешті зажила так, як хотіла.
— Я скажу вам завтра, про своє рішення. До побачення!

На цьому закінчилася ця складна розмова і життєвий етап, який нарешті вдалося відпустити з думок і з серця.