— Ну й дурень! — кинула Юля, розвернулася й пішла геть. Сашко не побіг наздоганяти, тільки крикнув услід: — Кота поверни! — Ще чого! — не озираючись, відрізала Юля

Юля прокинулася від того, що хтось несамовито, просто калатав у двері. Серце в грудях підстрибнуло й завмерло. На годиннику — друга ночі.

У квартирі вона сьогодні лишилася сама: Сашко поїхав на два дні у відрядження, тож відчиняти двері дівчина не збиралася. Вона лише щільніше закуталася в ковдру, наче та могла врятувати від нічних бандюків.

Але нічний гість і не думав здаватися. Дзвінок розривався, а потім у двері почали гатити кулаками. Юля, тремтячи від страху, схопила з тумбочки нічну лампу — подарунок Сашка на Новий рік.

Що вона буде робити з тією лампою, дівчина не знала, але в кіно героїні завжди так робили — відважно замахувалися чим під руку підвернеться.

— Відчини! — раптом почувся за дверима жіночий голос. — Швидше, мені в туалет треба!

Юля трохи видихнула. Навряд чи злочинці починають пограбування з такого прохання. Дівчина опустила лампу, міркуючи: чи варто пускати незнайомку?

Ну де це бачено — проситися в туалет серед ночі в першу-ліпшу квартиру? Хоча квартира була не зовсім перша — все-таки четвертий поверх. Юля вже хотіла тихо повернутися в ліжко, як той самий голос капризно протягнув:

— Сашо, ну ти що, досі на мене дуєшся?

У Юлі всередині все похололо. До Сашка вона переїхала всього місяць тому й, по правді кажучи, знала його не так уже й добре. Сусідка по гуртожитку, Ліля, ще тоді махала руками: «Ти з глузду з’їхала! Ви ж знайомі всього нічого!».

А Юля тільки носа задирала: «Він присягався мені у вічному коханні! Ми — рідні душі! Ти просто заздриш!».

Схоже, Ліля таки щось знала. Юля поставила лампу на підлогу й відчинила двері. До коридору ввалилася мініатюрна дівчина з довгим темним волоссям.

Від неї добряче тхнуло чимось міцним, хоча виглядала вона досить пристойно. Скинувши туфлі на шпильках, гостя, хитаючись, почимчикувала прямо до вбиральні.

Звідти кулею вискочив Кеша — молоденький котик, якого Юля з Сашком підібрали на вулиці пару тижнів тому. Котик розгублено мявкнув і сховався під диван.

Невдовзі гостя «вивалилася» з туалету.

— Ти хто така? — заплітаючим язиком запитала вона. — І що ти тут робиш у мого Сашка?

— У мене до вас те саме запитання, — відповіла Юля, намагаючись триматися гідно, хоча голос зрадницьки тремтів.

— Женя я, — дівчина спробувала відкинути волосся з обличчя. — Тебе що, Сашко притягнув? Ну й кобель! Я ж не насправді з ним посварилася, а він уже нових баб додому тягне… Все, я спати.

Сумнівів не було — гостя почувалася тут як удома. Вона впевнено пройшла до спальні й, прямо в одязі, впала на ліжко — на те саме місце, де щойно лежала Юля.

За хвилину з кімнати почулося хропіння, яке зовсім не личило такій тендітній красуні.

«Оце так сходила заміж», — гірко подумала Юля. Вона уявила, як Ліля буде реготати, якщо вона зараз повернеться в гуртожиток. Але іншого виходу дівчина не бачила. Зрозуміло, що Сашко їй збрехав.

Певно, посварився зі своєю Женею і вирішив так помститися, швиденько закрутивши роман. Юля набрала його номер — «поза зоною». Ну звісно!

Вона похапцем скидала речі в сумку, посадила кота в переноску й подзвонила Лілі. Та, як не дивно, не спала — читала якусь розумну книжку. — Приїжджай, — спокійно сказала подруга. — Тільки не рюмсай. Я ж тебе попереджала.

До самого світанку дівчата пили міцну каву. Ліля дістала свою «настільну» книгу «Жінки, що кохають занадто сильно». Разом вони склали довге й розгромне повідомлення для Сашка, відправили його і заблокували номер.

Юля була занадто сердита, щоб плакати, і занадто виснажена, щоб думати. Вона провалилася в сон, обійнявши Кешу, якого Ліля прийняла без особливого захвату.

Десь глибоко в душі Юля все ж сподівалася, що Сашко її знайде і все пояснить. Що та Женя — якась божевільна кузина з Полтави. Чи просто переплутала двері… Майже так і сталося. Він підстеріг її біля гуртожитку наступного дня.

— Ти при своєму розумі? Що це за дитячі витівки? Телефон розрядився, я спав у готелі! Хоч би вислухала, ніж манатки збирати!

Юля вже трохи охолола й почала сумувати за ним, тож була готова слухати. — Ну, і хто та дівчина, що прийшла вночі?

— Та вона просто переплутала квартиру! — вигукнув Сашко. — Напилася й помилилася дверима!

Якби він сказав хоч краплю правди, можливо, вони б і помирилися. Але ця відверта брехня розлютила дівчину ще дужче. Ну хто повірить, що п’яна жінка о другій ночі просто «вгадала» номер квартири на четвертому поверсі й назвала ім’я господаря?

— Ну й дурень! — кинула Юля, розвернулася й пішла геть. Сашко не побіг наздоганяти, тільки крикнув услід:

— Кота поверни!

— Ще чого! — не озираючись, відрізала Юля.

Але в гуртожитку на неї чекала нова біда. Кеша став млявим, відмовлявся від їжі й тільки жалібно мявкав.

— Юлю, а де моя капронова шкарпетка? В сіточку? — запитала Ліля, нишпорячи під ліжком. — Твій котяра з нею грався.

У Юлі всередині все обірвалося. Три години вони шукали ту нещасну шкарпетку. Знайшли купу гумок для волосся, кілька старих олівців і навіть паспорт Лілі, який та вважала назавжди втраченим. Шкарпетки не було.

— Треба везти до ветеринара, — рішуче сказала Ліля. Грошей у Юлі після переїзду лишилося небагато. У клініці було людно. Красива брюнетка, від якої за версту пахло дорогими парфумами, голосно теревенила по телефону.

Коли прийшла черга УЗД, лікар виніс вердикт: — У кишківнику сторонній предмет. Потрібна термінова операція.

Коли Юля почула ціну, вона мало не зомліла. Таких грошей у неї не було. Зціпивши зуби, вона розблокувала номер Сашка. Він підняв слухавку не одразу, голос був холодний, як лід.

— Сашо, це Юля… Кеші погано, він з’їв шкарпетку. Потрібна операція, а в мене немає грошей. Ти не міг би позичити?

— Ні, — відрізав Сашко. — Розбирайся сама. Ти ж його забрала — от і лікуй. Він кинув слухавку. Оце так «вічне кохання»… Юля поплелася до виходу, низько опустивши голову, щоб ніхто не бачив її сліз.

— Дівчино, зачекайте! — почулося позаду. Це була та сама брюнетка, що розмовляла по телефону. Юля впізнала її — це була Женя! Та сама нічна гостя.

— Ви мене впізнали? — зніяковіло запитала дівчина. — Я хотіла вибачитися за ту ніч. Я була така п’яна, мені так соромно тепер… — Та нічого, — шмигнула носом Юля. — Можете забирати свого Сашка, ми розійшлися.

Женя витріщила очі:

— Та ви що! Ви все не так зрозуміли! У мене з вашим Сашком нічого немає! Я справді переплутала адресу. Мені треба було в дванадцятий будинок, а я зайшла в дванадцятий Б. Там під’їзд був відчинений… А мій Сашко — он він, лікар. Ви щойно в нього були. Він мені щойно освідчився, каже, що мене не можна саму ні на хвилину лишати!

Юля аж рота роззявила. Виходить, Сашко казав правду? Але як він повівся зараз… Женя, дізнавшись про біду з котом, одразу потягла Юлю назад до кабінету.

— Сашо, зроби все як треба, це ж через мене дівчина з хлопцем посварилася! — гукнула вона нареченому-лікарю.

Операцію зробили в борг. Женя весь час заспокоювала Юлю:

— Може, воно й на краще, що ви розбіглися? Якщо чесно, той твій Сашко мені зовсім не сподобався. Такий грубіян! Ти собі значно кращого знайдеш!

Юля тоді лише сумно всміхнулася. Але Женя не помилилася. За кілька місяців вона запросила Юлю на своє весілля, де дівчина зустріла зовсім іншого чоловіка… Теж Сашка, але то вже була зовсім інша історія.

Цю історію розповіла нам одна з читачок, а ми лише трохи надали їй ладу, аби ми разом могли і посміхнутися й задуматися. Знаєте, кажуть у народі: «Не було б щастя, та нещастя помогло», і часто навіть безглузда шкарпетка чи помилка адресою можуть відкрити нам очі на те, хто насправді поруч із нами.

А чи траплялося у вашому житті таке, що прикра випадковість руйнувала стосунки, але згодом ви розуміли, що то була доля, яка вберегла вас від більшої біди?